Минулої п’ятниці у приміщенні дитячої районної бібліотеки відбулося свято періодики. Свято пройшло під завісу осені, пори підсумку, аналізу пройденого шляху.

Під такою назвою пройшов конкурс поезії присвяченій 150-річчю Івана Франка, що відбувся у центральній книгозбірні району 22 вересня. Даний конкурс був підсумком ряду заходів, проведених ЦБС до дня народження Великого Каменяра. А передували цьому і тематичні виставки, і літературні читання. Останній захід став спільним дітищем центральної районної книгозбірні, відділу освіти та районного будинку культури.

У попередньому номері газети ми подавали бачення подій в місті одного з кандидатів на посаду міського голови на останніх виборах Сергія Гусака. Після цього нам телефонували читачі з проханням розпочати низку публікацій, у яких би свої міркування з даного приводу розкривали усі інші кандидати, адже всі вони люди з досвідом, і мають що сказати, запропонувати. Погодьмося, думка досить слушна і вартує уваги, адже кожен з них мав своїх прихильників, які б хотіли пересвідчитися у своєму виборі і почути думку свого обранця. То ж з доброї руки С. Гусака розпочинаємо нашу рубрику. Сьогодні у нас в гостях в минулому кандидат на посаду міського голови Ігор Кравчук.

Осінь... По містах і селах, вуличках і скверах розпочинають повільний танець золоті падолисти, срібна павутиння з'являється в повітрі, снує свою дивну пряжу на гілках дерев. Пора лагідного бабиного літа – оповита сріблястим мереживом, мрійним смутокм, турботою про збирання урожаю. Українці, як ніхто інший, працьовиті і умілі господарі. Цьогоріч вони мали можливість закрутити різноманітні салати, заквасити і замаринувати огірки та помідори, досхочу наїстися вітамінів, бо урожай на них був більший аніж, на нього розраховували..

Сьогодні, коли переживаємо політичну кризу влади, активність патріотичних громадських сил здається, що притупилась, а може в когось і цілком згасла сама зацікавленість суспільно-політичним життям України. Та, коли живемо, то надіємося, - так говорить старовинна мудрість. Тому мені б хотілося поділитися своїми міркуваннями з приводу ІV Всесвітнього форуму українців, який проходив в Києві 18-20 серпня цього року, на відкритті якого мені пощастило побувати. Зрозуміло, що кожен говорить про те, що його болить, тому мою увагу у даному випадку привернуло питання про об’єднання державотворчих зусиль.

Це було справді, як чистої води день народження: з червоно-білими надувними кульками, гостями і святковою програмою...
В суботу, 23 вересня, випадкові перехожі могли помітити як біля ВАТ “Чортківське АТП-16142” заясніло святом. Навкруги були порозвішувані святкові кульки, новенькі автомобілі вишикувалися в ряд, оновилося приміщення , де ще донедавна продавала автомобілі інша фірма... Тобто свято на вулиці ж бо було неспроста. Філіал “Джерман Авто” прийшов в Чортків, прийшов, як видається, надовго і цей час можна рахувати новим відліком історії.

Зенон Аксенчук та його дружина Євгенія цього річ відзначили своє золоте весілля. Прожили вони п'ятдесят літ, як стверджують їхні сусіди, душа в душу. Пан Зенон – один з небагатьох на теренах нашої Чортківщини дивізійників. З одним із таких, Деонизієм Плецаном і його дружиною Антоніною, наші читачі мали зустріч раніш. Ось тепер піде розмова про Аксенчуків. А об’єднує їх усіх інтелігентність, повага до близьких і малознайомих людей. Вони виховані в дусі лицарства, хоч тоді, коли робили надзвичайно важливий крок у своєму житті, були ще зовсім-зовсім юними. Фактично, із цих двох героїв, Зенона та Деонизія, воювати по-справжньому, так і не довелося жодному, а ось пройти пекло випробувань – довелося сповна...

Наша сьогоднішня зустріч із паном Зеноном Аксенчуком та його другою половинкою – панею Євгенією.

2 жовтня минає 100 років від дня народження Івана Багряного. З цієї нагоди друкуємо уривки вислідів з його статті “Чого вчить повстання в Теміртау?”

Продовження, поч у №№ 33,34,37


...А щоб зрівняти Дмитрову старість до таких маленьких дітей, то можна сказати, що він пізно одружився і на вигляд був старшим ніж насправді було йому літ. Казали, що Дмитро до села звідкись заїхав. А звідки ніхто не знав, бо до своїх сусідів він не ходив, як і вони до нього.

Питання це, скоріше всього , стало риторичним. Зрозуміло, що ніхто бідним українцям нічого відшкодовувати не буде, не в тій країні живемо. Це нехай європейці з американцями бавляться у моральні норми, повагу до чужого добра, а нам - зась. Не в наших це нормох життя і моралі...