Служба ОБС ("одна бабка сказала")


Кроми того, шо я люблю плести всякi вбйори для своїх дітей, вонукiв – ще люблю деколи дивитисє тевiзор, особливо, коли по нім показуют новини.
Моя донька каже: “Мамо, та вам їсти не треба давати, лише щоб новини показували.” Але я кажу, що то не цілком так, але вони всi з мене смiютьсє i жартуют, що я без полiтики жити не годна. Жити то я без неї дорогенької годна, але остатним часом аж дуже сє нервую, коли там передают про тую Верховну Раду та й про Урид, шо мови не маю, добрі люди, то всьо вам передати.

Ця історія почалася в маленькому морському містечку, коли чарівна дівчинка Ассоль повірила в здійснення своєї мрії і впевнено попрямувала до неї, незважаючи на перепони і труднощі. З тих пір як на горизонті показався корабель під пурпуровими вітрилами і принц, красивий та розумний Грей, забрав її в омріяну країну, всі маленькі дівчатка повірили – диво може статися з кожною.

Ваша думка


Прийде той час! Істотою цілою
Ми чуєм хід його поза собою,
Та доживем його – не ми... не ми!

І. Франко

Голодомори та політичні репресії, яких довелося зазнати українському народові не підлягають забуттю. Тим часом Верховна Рада України, всупереч здоровому глузду, роками не спроможеться визнати Голодомор як цілеспрямований геноцид проти українського люду. Парадоксально, але на рідній землі скоєний злочин держави проти народу. Днями тому Президент України Віктор Андрійович Ющенко вніс на розгляд парламенту проект Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”. А чому ж його не підтримали депутати? Чому нашим обранцям байдужий людський біль, безнадія, божевілля? Що заважає прийняти закопроект і офіційно визнати Голодомор геноциром? Адже за наших державних мужів це роблять парламенти інших країн. Сьогодні свою думку з цього приводу висловлюють пересічні мешканці нашого міста, яким прикро визнавати байдужість депутатів парламенту до нищення українського етносу, ретельно спланованого “старшим братом”.

У суботу, 25 листопада о 16-й годині біля пам'ятника Скорботи у місті Чорткові відбувся мітинг- реквієм пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Дуже добре, що ми вміємо з повагою ставитися до тих, хто загинув за нашу Вкраїну, за нас з вами. Але варто пам'ятати й про перебування в катівнях, незагоєні рани на серці, тривожні сни про криваві розправи.
Оунівці користувалися у Західній Україні широкою підтримкою населення. Зламати цю силу можна було лише з допомогою масових репресій.Сталінський режим йшов на це без вагань. Це був акт політичної сваволі керівництва, який супроводжувався масовим насильством над населенням України. Свідки розповідають про варварські методи виселення: арешти проводилися в сувору пору року – пізно восени і ранньою весною. Нещасних заганяли в товарні вагони, вони були позбавлені медичної допомоги,їжі було обмаль, а пити давали лише мізерними порціями. Виселених завозили найчастіше в глухі, неосвоєні місця із тяжкими і незвичними для українців кліматичними умовами. Це призводило до масової смертності.

Четверта частина

Тепер коротко зупинимось на тих окремих сільських сім’ях, котрі чи не найбільш потерпіли від життєвих страждань даного села.
Дорога йшла з яру. Там закінчувалася гора. А понад горою вела вузенька доріжка до самої хатини, яка одиноко стояла на самій горі. А далі врунилося поле зякого куди не глянеш видно вдалині старанно вибілені хатини ізчарним солом’яним дахом крізь який пробивається зелений мох... низом тих хат попідсипані призьби. В одній із таких хатин жив каменяр, що тесав каміння на прізвище Гуцул. Його сім’я була досить великою, семеро дітей.

16 листопада у залі центральної книгозбірні району по вул. Зелена, відбувся “круглий стіл”: Гельсінський рух: історія і сучасність. Захід приурочений 30-річчю від створення Української Гельсінської Групи – першої за радянські часи правозахисної організації. Своїми міркуваннями, спогадами і баченнями ділилися учасники урочистостей, які відбулися 8-10 листопада в Києві, голова місцевої громадської організації “Гельсінська ініціатива – ХХІ” Олександр Степаненко та учасник Гельсінського Руху, колишній політв'язень, кавалер ордена “За мужність” І-го ступення – Володимир Мармус.

15 листопада у палаці культури “Березіль” м. Тернополя відбувся фінал конкурсу “Студент року –2006”. Це було справжнє студентське свято, засновниками якого є обласна організація профспілки працівників освіти і науки та управління освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації.

Ми щасливі від того, що живемо в цивілізованому світі, в якому з кожним роком відкриваються перед нами новітні можливості, винаходи. Останніми роками нашу країну заполонила “мобілізація”. Це річ, звісно, хороша, але так як собівартість кожного окремого телефона є немалою, а ще до цього додати різного виду аксесуари, що використовують користувачі мобілок, то є чим полакомитися злочинцям, які посягають на легкий заробіток.

Служба ОБС ("одна бабка сказала")


Сиджу, плету вонукови светерок і дума, як сє молоді мают далі жити. Роботів толкових нема, а як десь і сє встроє – то гроші мізерні та й то в конверт запхают чи в кулак... А яка різниця куда? Ні запису в трудовій книжці – ні пенсії вам на старості літ. Якось я сє свого зєтя спитала: “Ану, Іване, скажи, кілько літ стажу маєш, вже й ти, чуєш, немолодий – коси сиві, ноги зачинают боліти, вже й сє всіх зубів не дорахуєш, коли вже тобі пенсію будут носити, га? А він мені: “Ви, шо, мамо, я ще лиш маю 15 років стажу, а то всьо – пішло на вітер, робив по людях, а се в трудову не пишут. Хоч я вже по роках мав би бути пенсіонер та на папері – нема. Може й вмру і недороблюсє. Та нє, тепер якусь мінімальну капнут. Та й так буде. А що?!!

“Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою”



Майдан... За останніх два роки у це слово ми вкладаємо величезний зміст, адже завдяки небайдужості до майбутнього, завдяки розумінню, принциповості і надзвичайній наполегливості у відстоюванні права на власний вибір в Україні тоді ствердилося громадське суспільство. Відродилося національне самоусвідомлення і, головне, - прокинулося прагнення діяти. Помаранчева революція відкрила сторінку в сучасній історії України. І доля нам подарувала унікальну можливість спільно долучитися до цієї справи. Час іде. На жаль, не спостерігається порядок у вищих ешалонах влади, ідеали Майдану, щоб не сказати зраджені, - забуті. Простий люд все більше розчаровується у запевненнях на краще життя, втрачає довіру до влади і все менше плекає надію на підтримку державних мужів. Але все ж надія помирає останньою. Про усе це – з пересічними мешканцями міста Чорткова.