Що таке шіатсу? Так називається метод лікування різноманітних хвороб натискуванням пальцями рук на потрібні точки тіла.

Виховуючи дітей, батьки виховують не лише своїх нащадків, а й майбутню історію нашої країни, історію світу. І доволі часто вони забувають про те, що в сім'ї росте людина, яка є на їхній відповідальності. Як говорив відомий педагог А.Макаренко: “Хай вас не тішить, що це не більше, як моральна відповідальність. Може настати момент, коли ви опустите голову і розводитимете руками здивовано, і будете лепетати, може, щоб приспати все ту ж моральну відповідальність. Настає момент, коли батьки відчувають першу, тихеньку прикрість.

Добра традиція склалася в медичних навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації Тернопільщини – щороку січневої пори проводити науково-методичні конференції. Цьогоріч Чортківський державний медичний коледж ініціював проведення регіональної конференції “Сучасний освітній процес: засоби, методи, технології”. У роботі конференції взяла активну участь делегація Кременецького медичного училища ім. А.Річинського на чолі з кандидат медичних наук П.Є.Мазуром. Учасників конференції колядою та щедрівками привітав фольклорно-етнографічний гурт викладачів медичного коледжу.

Минулого четверга у центральній книгозбірні Чортківщини відбулася зустріч з читачами різних поколінь вихідця із села Джурин, а нині кандидата філологічних наук, доцента кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, члена Національної Спілки письменників України, літературного критика Євгена Михайловича Барана.

Якось принагідно депутат попередньої міської ради, з досвідом у декілька скликань, сказала, що після сесій, коли головував Михайло Вербіцький, по два дні ходила хвора. То тепер після сесійних засідань Чортківської міської ради, якою керує “демократичний і молодий” Ігор Билиця я тільки на третій почала відходити, а дехто з наших депутатів, що були на останній сесії, і до цих пір, згадуючи про сесію, вдається до гіркої іронії як самозахисту.

Ще такого мабуть не бачив ніхто. Правда? Але пообіцяла, що таки дане “спростування” з аргументами. Інакше не можна. Бо це була б чистісінька брехня, самонаклеп. Спочатку хотілося промовчати, не влазити в бруд, який замісили, щоб хоч трохи “підпсувати” мою репутацію на зразок: “Подивіться, не тільки ми кажемо неправду, а й вона посміла!” І так до цього довго йшли-гадали, що незчулися як в багні опинилися. Розумію, наша газета вміщає критичний матеріал на протиправні дії міської ради. Мусять тепер якось “помститися”? Ось і “помстилися”.

І минуле, і сучасне України важко уявити без коляди, щедрівки у період різдвяних свят. Вони – як символи Народження Христа з року в рік, крізь віки символізують чистоту почуттів, глибину безмежної любові до всіх тих, хто не черствіє душею, поважає звичаї і традиції рідного народу. Усім нам надзвичайно приємно, коли у нашу хату з організованим дійством заходять колядники, щедрівники, засівальники бажаючи нам щастя, здоров'я та усяких гараздів, за що ми їх щедро, кожен за своїми можливостях, обдаровуємо. Саме такими носіями добрих різдвяних побажань стали молоді люди Чорткова, які об'єднались у Молодіжний центр Чортківщини.

(Продовження, поч. у №2)

Попід вікнами веселої хати, дихаючи вогнем у промерзлі шибки, топталися і бубоніли розгнівана Кліо: “Вертеп, кажете... ось і Циган з козою, і Смерть з косою, і Жид з калибою... а то хто? Москаль з крісом... думаєте Ірода подолати, дитятко Боже захистити... А не знаєте, що ще прийде Ірод на вашу землю, і москалі йому будуть вірно служити... Буде вам ще вертеп на цілий світ... буде...” Та й поминула за село, та й покинула Україну.

Про цей турнір, точніше про те, що він має відбутися говорили заздалегідь. Тим паче, що з таким українським видом єдиноборств як фрі-файт, чортківці ще ознайомилися на День міста, коли тривав вперше у Чорткові всеукраїнський турнір. Хоч представники влади проігнорували його, глядацькому загалу він запам'ятався. Тому уже 21 січня, в неділю, коли опісля урочистого відкриття спеціалізованого спортивного центру по вул. В.Великого глядачі заполонили заповнив зал районного будинку культури ім. К.Рубчакової – ніде було голці впасти.

Ім`я журналіста від Бога Зіновія ФРИСА і нині, по перебігу 16 літ відтоді, як він залишив наше старовинне місто й районку, у багатьох простих людей, читачів (а газета тоді, без всіляких там «натяжок», мала тираж понад 18 тисяч примірників), як кажуть, на слуху. І не тільки в переносному, а й у прямому розумінні слова: адже він уже майже десятиліття торує свою журналістську стежку на радіо «Свобода». Журналіст районки Анна Блаженко - натепер одна з тих, хто працював тоді із Зіновієм Фрисом, зв`язалася з ним по Інтернету - всесвітній інформаційній «павутині» - і адресувала туди, до Праги, своїх 16 запитань.