Тобі може видатися, що ти людина із великої букви, і що весь світ крутиться навколо тебе. Можливо у маленькому місті ти і чоловічок, а у великому - комарик. Біля тебе глум людей, усі кудись поспішають, але до тебе діла їм ніякого. Ніхто і не помітить, якщо тебе не стане. Так заведено, чи можливо самі люди довели до цього. Чим більше нас на планеті, тим менше ми цінуємо один-одного, тим частіш відчуваємо себе самотніми у натовпі.

Часто ми просто не розуміємо елементарних речей, але все стає ясним як білий день значно пізно, навіть інколи  запізно.

...Він повертався додому, сидів у поїзді і вдивлявся у далечінь. Згадував. Позаду 12 років тюрми, розгульне життя. Попереду - мама, яку він зараз понад усе хоче побачити. Переглядав фільм власного життя від дитячих років: як ростила його мама без батька, аж до того часу, як зв`язався із волоцюгами, як розгулювали разам - потім і засадили його у тюрму. Все швидким роликом перекручувалось у його уяві. Тяжке життя. Так, йому уже 32 роки, але похвалитися колишньому зеку  немає чим. Життя уже поламане, і починати усе з початку пізно. Крім сумки за плечима і тюремних кірзаків у нього більше нічого немає. Пустота переповнювала все його єство.

Олег наближається до власного будинку, хата здавалось потопала у зарослях недоглянутого саду. Ось ще мить і він побачить маму, яку не бачив протягом довгих років тюремного життя. Яка вона, чи постаріла, напевно нікому було їй допомогти?

• - Ой Олежику, ой сирітко, - перепиняє його сусідка через паркан, - не дочекалась, останні дні проплакувала, Господа Бога молила, хотіла тебе побачити. Спізнився ти, дитино, спізнився уже на два місяці, лежить твоя матінка у холодній землі, напевно досі тебе дожидається...

До кінця усіх слів Олег уже не чув, залишив на порозі подорожній рюкзак і побіг на недоглянуту, уже встигшу зарости бур`янами, могилу мами.

Дороги, земні дороги... Скільки їх пройдено людьми, і в кожного вона своя. Іноді вони перетинають, тоді бувають зустрічі приємні, чи неприємні, про які згадуємо з радістю чи із гіркотою. Але ми повинні пам`ятати, що жодна подія не буває просто так. Все залишає у людині якийсь слід, наслідки. Так, Олег не застав матері живою, він  задумався над свої життям. Яке аж тепер захотів змінити. Хоча іноді це буває пізно, надто пізно...

 І тут пригадались йому наркомани, злодії, алкоголіки, дівки, з якими зв`язався у розпущені юнацькі роки. Згадав і те, як якось веселились у лісосмузі.

• - Дивимось, їде автобус, зупиняється, а з нього виходить дівчина сімнадцяти років. Вийшла одна, темно, а тут нас шестеро парубків. Одразу злякалась. Хотіла назад в автобус, але було пізно, і додому мабуть було далеченько. Дівчина давай втікати, а їх це ще більше "роздраконило". Хтось примітив сумочку у неї, і вирвав з рук.
• - Ану ,красунечко, давай побавимось,- зачіпались волоцюги. Хтось почав її обнімати, вона відбивалась, кусала зубами, кричала, а ті безтемні чинили над нею опір, як могли. Коли набридло, кинули її у рів і пішли геть. Однак дівчина була смілива, з останніх сил встала і крикнула:
• - - Собаки! Будьте прокляті, я вас усіх посаджу. Під землею знаду! Я вас усіх запам`ятала, звірі прокляті!

Коли Олег почув ці слова, у нього ніби біс вселився. Повернувся, підійшов до неї, витяг із кишені гостру бритву, і з словами: "Кажеш, що ти нас запам`ятала, більше ти нічого, ніколи не запам`ятаєш!".І пройшовся дівчині лезом по лиці, та очах. Вона почала нестерпно кричати, кров бризкала сильним струмом, спливала по обличчю. Ніхто не знав, що це Олегових рук справа. Та й він сам навіть не переймався вчиненим. Аж тапер цей спогад замучив Олега пекельним вогнем, як він тільки міг таке вчинити? Все життя покалічити молодій у розквіті сил і краси. Дівчині було б краще, якби її  вбили, ніж знівечити вроду. Роздумуючи про свій страшний вчинок, вирішив за стільки проминувлих літ знайти дівчину. У його голові промайнула ідея, що він її вилікує, все, що має продасть, вставить донорські очі,  у крайньому випадку свої віддасть, щоб тільки та бачила.                     

Але віднайти так просто не вдавалось. Скільки років пройшло від того часу, як Олег скалічив бідолашну, можливо вона уже там не живе, і взагал,і де вона жила раніше він теж не знає. Так само - куди іти і шукати, зараз йому невідомо. День, другий, тиждень він ходив у тому селищі, де сподівався знайти її, ту ,котрій залишив біль на все життя.

• - Хіба я вам неясно сказала, тут немає ніякої сліпої дівчини, - не одноразово чув він від людей. Олег вирішив від початку до кінця обійти кожне помешкання із надією все-таки знайти її. І ось тільки через два тижні пошуків йому показали помешкання, у якім проживає дівчина з великим шрамом по лиці. Ще три вечори треба було чекати, коли вона вийде вночі на прогулянку.

Одразу після роботи Олег приходив до знайомого будинку. Чи то хлопці, які грали у футбол, чи так мало бути, але він не одразу помітив дівчину в темних окулярах. Біля неї лежала тоненька паличка. Вона! Молоденька, років за двадцять. Нарешті знайшов!

Так, це справді була дівчина, яку він багато років тому скалічив, скромно одягнена, по плечах спадало пишне каштанове волосся. Олег боявся побачити яка вона, наскільки пошкодив бритвою її красу. Чи цілком не бачить, чи можливо все-таки щось проглядається у її очах. Але не поставить він ці запитання відразу перед дівчиною, до якої навіть боїться заговорити, щоб вона по голосу його не впізнала і не наробила зайвого шуму.

Та все поплило своїм плином. Вони розговорились, кожного вечора після роботи Олег спішив до Тетяни (так звали дівчину), і кожного разу, як вперше нею захоплювався. Уже минуло декілька місяців їхнього знайомства і чоловік уже не ставився до Тані зі співчуттям, чи з почуттям провини того,що зробив у юності. Він полюбив її назавжди.

 Таня щовечора чекала на прихід Олега, і коли він спізнювався, починала нервуватися, запитувати саму себе, а може сьогодні він не прийде, не прийде завтра, і не прийде більше ніколи, а чи зможе вона без нього? Ні, не зможе.

І тут в Олега у голові промайнула ідея - покликати Таню під вінець, але від самої думки про це йому ставало не по собі, адже разом із тим йому доведеться розповісти те, що це він зробив її калікою на все життя.Але він наважився.

 - Таню, виходь за мене, я люблю тебе і не уявляю свого життя без тебе.  Таня зблідла: - Любиш, я не вір`ю у любов після того, коли зі мною сталося  нещастя того дня. Я завжди себе запитую :чому, чому зі мною, я ж не була гіршою за когось. Добре вчилася у школі, була скромною, хотіла стати лікарем і тут ... любиш. Для мне запам`ятався чоловік таким, як я останній раз його бачила - звіром. Я більше не зможу кохати. Розплакалась, взяла паличку, і у повному гніві, не попрощавшись із Олегом ,зайшла у дім.

 Довго думками мучив себе Олег, що він зробив помилку в тому, що освідчився Тетяні, адже це, напевно ,назавжди розірве їхні стосунки. Але як він може стати їй чоловіком, як сам і забрав від неї життя, життя, яке можна побачити очима. Довго мучив себе думками Олег, доки не наважився знову піти до Тані. Але  біля будинку більше не було, може захворіла.

 Пройшов час. Олег кожного вечора, хоч здавалося  все марно, приходив до лавочки біля будинку, щоб подивитися, поспілкуватись із найдорожчою, єдиною у цілім світі людиною, яку колись...

Але наступного вечора вони знову були разом, а потім ще і ще. Про свої почуття Олег більше нічого не наважувався сказати.

Проходили дні, тижні, місяці. Минуло літо. Настала осінь. Вечори ставали коротшими, зустрічі теж. Тема одруження була заборонена, і Олег не наважувався її навіть зачіпати. Без слів Таня розуміла, що Олег її кохає, це саме відчував і Олег, але про свої почуття наважитись сказати не могли. Одного разу він сказав, що не прийде, і помітив, як обличчя дівчини змінило колір. Наступного дня Таня прислуховувалася до кожного шелесту листочка ,чи не іде Олег.А він стояв у тіні і за всім цим спостерігав. І тут сталось для нього неочікуване, він почув, що коли сусідній хлопчик запитав Таню, кого вона очікує, та відповіла - нареченого.

Того вечора вони і вирішили поєднати свої серця назавжди, але і на цьому переживання Олега не закінчилися. В його голові постійно крутилоя питання :як? Як має признатися їй у тому, що це він зробив її сліпою того далекого, нікчемного дня.

Підготовка до весілля йшла інтенсивно. Наступного дня купили перстені, чудову білу сукню, а за два тижні відгуляли  гучне весілля.

Олег допомагав Тетяні в усьому- від розчісування пишного волосся до приготування обіду. Через деякий час до їхнього гніздечка прилетів лелека. Але гнітюче питання не давало Олегові спокою.

• - Таню, якби ти зараз зустріла того, хто причинив тобі стільки горя на все життя, чи змогла ти б простити йому? - запитав Олег. Таня змінилась на обличчі, питання зачепило тему, яка боліла досі.
• - Для чого питаєш, не згадуй більше про це ні коли, дай мені забути той біль.

 Ці слова ще більше насторожили Олега. Чого тепер чекати у майбутньому. Адже Таня ніколи не простить йому його минулого.

Наступного дня, Таня запропонувала серйозно поговорити з Олегом на ту тему, яку він вчора розпочинав. Це насторожило Олега, але він розумів, що все- таки розмова колись мусить відбутися.

 - Я цілий день думала про той день, коли мене скривдили, я досі пам`ятаю чоловіка, який забрав від мене очі, це останній чоловік, якого я бачила, - з сльозами на очах говорила дівчина.Олежику, я напевно знаю хто був тим чоловіком!

Олег ледь не зімлів. Таня мовила далі:

 - Тільки не кажи, що це був ти, то була інша людина, людина з минулого, а я знаю іншого. Повір, за щастя, яке маю зараз, я не шкодую, що пожертвувала очима.

Олег стояв розгублений. Тіло, все його тіло тряслося, він не знав, що робити. Він міцно обняв дружину, поцілував, плакав і сміявся одночасно.

Іванна Нога