Він - завжди спокійний і врівноважений. Його прізвище якось дивно збігається з назвою нашої місцевості. Не сплутаєш. Усе своє життя він присвятив медицині і навіть перебуваючи на посаді голови Чортківської районної ради, продовжує займатися лікарською практикою, хоч фах його не з легких - травматологія. Попри активне політичне життя і цілу низьку фахових обов`язків, він залишається хорошим сім`янином, люблячим батьком і дідусем. А у вільний від роботи час, що буває винятково рідко, вміє залишатися просто хорошою людиною, добрим співбесідником. Йому не присутні апломб і  підкресленість у поведінці - він справжній інтелігент, вивищений до простоти. Здогадались? У нас в гостях голова Чортківської районної ради, Заслужений лікар України Роман Чортківський.

- Романе Володимировичу, звідки ви походите, хто ваші батьки?

- Народився я у селі Ягільниця Чортківського району. Маму звали Марія Іванівна, вона була домогосподинею. А батько пропрацював усе своє життя в торгівлі, був головою Ягільницького сільпо. За підсумками роботи дане сільпо посідало тоді перше місце в Союзі. Звуть батька Володимир Семенович. Моя мати померла, то батько проживає зараз один.

Нас в родині двоє синів - я і мій молодший брат Тарас, котрий працює лікарем у Чортківській райлікарні.

- Ви також обрали шлях медика. Що вас на це надихнуло?

- Це у мене ще зі школи, коли я був у складі санітарних дружин, то зрозумів, що медичний профіль є близьким для мене. Потім, опісля закінчення школи, вступив у Тернопільський державний медінститут, який закінчив у 1976 році.

- Чи одразу по закінченні вузу вас направили у медзаклад Чорткова?

- По закінченні інституту я півроку працював у дільничній лікарні села Ягільниця. А відтак - в Чорткові, лікарем-травматологом. З 1985 року - заступником головного лікаря по експертизі з тимчасової непрацездатності. А з 1995 року - заступником головного лікаря з лікувальної роботи. І одночасно, посідаючи вищеназвані посади, працював лікарем-травматологом.

- Обрання фаху лікар-травматолог - це осмислене, чи просто хотілося спробувати складнощі? Адже фах не з легких.

- Коли я навчався у медінституті, то займався у гуртку на кафедрі ортопедії та травматології. І коли ти займаєшся додатково, поглиблено пізнаєш дану спеціальність, то потім хочеш ще більше заглиблюватися у даний фах, більше бачиш на практичних заняттях, більше читаєш відповідної літератури. То ж згодом, у мене не було сумнівів, якому фаху медицини надати перевагу. Тобто, мій вибір можна цілковито вважати осмисленим, свідомим. Так, коли я пройшов інтернатуру з хірургії, а хірургія - це доволі широке поняття, воно включає в себе усі вузькі спеціальності: травматологія, урологія, лор, окуліст і загальна хірургія, і працював уже у Ягільниці амбулаторним хірургом, а в той час у Чортківській райлікарні звільнилося місце травматолога, то я вже із дещо збільшеним досвідом роботи, перевівся на лікаря-травматолога у Чортківську рай лікарню. А моя дружина, Юлія Андріївна, стала головним бухгалтером райлікарні. Моя дружина впродовж десяти літ працювала головним бухгалтером, а тепер - на посаді економіста.

- Скільки часу ви пропрацювали на посаді лікаря-травматолога?

- Із 1976-го року. Це - тридцять два роки.

- Що вам найбільше запам`яталося із практики роботи? Які моменти були найскладнішими чи найцікавішими?

- Таких випадків згадується дуже багато. У травматології - усі випадки є екстремальними. І у нашому Чорткові цього було немало.

Особливо запам`яталося, коли біля райвійськкомату розбився „капустинський" автобус. Тоді до райлікарні привезли більше тридцяти (до сорока) поранених, які були у травматичному шоці. І ми, медики, екстремально надавали допомогу. Тоді я вперше примінив таке нововведення (я тоді повернувся з курсів, це близько 30 років тому), як катетеризація підключичної вени для виведення постраждалих з шоку. Адже, коли хворий поступає в лікарню в шоковому стані, то периферичні вени спадаються, тиск падає, а треба неагйно вводити капання для того, щоб піднявся тиск. Тоді я майже двадцяти хворим закатетеризував підключичні вени, і з тих пір в практику нашої Чортківської райлікарні  це було введено, як нововведення і використовується дотепер.

Другий подібний випадок масового травматизму був тоді, коли по вулиці Копичинецькій вниз від автостанції, поряд з вулицею Гранична, біля річки Серет впав автобус. Тут також було дуже багато травмованих людей. У моїй хірургічній практиці дуже багато було складних випадків.

Вперше, після курсів з підвищення кваліфікації у Харкові, я в Чорткові, точніше ми вперше в Тернопільській області примінили остеосинтез по методу АО. Такий остеосинтез використовували у провідних клініках Європи. Метод остеосинтезу визнаний у цілому світі. Раніше синтезували кістки спицями, стержнями, серкляжними швами, а за методом АО - це пластини, шурупи, які зробили майже переворот в лікуванні хворих, в тому числі і в Чорткові. На сьогоднішній день в Чортківській комунальній райлікарні функціонує травматологічне відділення, де здійснюються усі операції, які також проводяться в обласному центрі на кістках при травмах, при переломах. І щоб втримати цей високий професійний рівень, звичайно, мало просто навчитися це робити. Треба постійно шукати позабюджетні кошти для фінансування витрат. Мені довелося займатися цим особисто на протязі десяти років. Тобто, намагаюся забезпечити райлікарню відповідними пластинами, шурупами, бо без них нічого не функціонуватиме. Окрім цього, для здійснення таких операцій мають бути і спеціальні хірургічні столи, щоб оперувати на шийці стегна. У нас є два таких операційних столи. І нині у нашій районній раді відпрацьовується низька заходів, де я намагаюся знову ж таки зробити акцент на тому, щоб ця служба надалі функціонувала на тому високому рівні, на якому вона функціонує тепер. Ажде це є дуже важливим для життя і здоров`я наших людей. А дороже цих двох засад, життя і здоров`я, немає нічого. То ж, коли раніше я був головою бюджетної комісії Чортківської районної ради і поряд з цим налагоджував різні зв`язки з підприємствами, намагався долучати кошти на ці витрати. І ми зажди в достатку мали таких фіксаторів. Бо, коли їх не забезпечити, то, я ще раз повторюся, практично неможливо здійснювати ці важливі операції, результатом яких є здоров`я і повноцінне функціонування людей, з котрими трапилося нещастя і вони зазнали тяжких травм. Можна сказати, що із здоров`ям ми повертаємо людям і щастя повноцінного життя.

На сьогоднішній день сусідні райони в такому об`ємі, як ми робимо, травматологічні операції не практикують. Такі операції здійснюються тільки в обласному центрі. Проблема - у великих матеріальних ресурсах, щоб це могло функціонувати.

- Хочеться підкреслити, що сказане вами вище не тільки підтверджується самим життям, а й хворими і їхніми рідними, котрі є вдячними вам за те, що можете творити диво. Особливо згадують вдячністю ваше ім`я ті, хто був у критичному стані, а сьогодні живуть повноцінним життям. Вважаю, що ви - лікар, якому ніколи не може бути соромно за свою працю.

- Ви обмовилися про випадки із критичним станом здоров`я пацієнтів. У моїй практиці був такий випадок, коли до нас поступив приватний підприємець Василь Михайлович Гриців. Поступив внаслідок автомобільної аварії, у нього були подвійні переломи обох стегнових кісток, величезні уламки виколоті на одній та другій кістці, тяжкий шок і можна продовжувати цей сумний підрахунок далі. То ж було дуже багато роздумів з приводу того, як врятувати цього молодого чоловіка. Приїжджали і професори, і консультанти, але операцію цьому пацієнтові зробили ми за участю медиків області. Сьогодні в нашому обласному центрі є доцент Березовський, він уже пенсійного віку, але ще працює у медуніверситеті, а свого часу пан Березовський був присутнім на цій операції. Коли він видав власну книжку, описав даний випадок і назвав цю операцію „найунікальніший випадок у моєму житті". Бо операцію було здійснено одномоментно, тобто під наркозом пацієнта було здійснено чотири складних операції. На сьогоднішній день Василь Михайлович живий і здоровий, живе у Києві. Приїжджає сюди. Нормально ходить, чується добре.

- Чи були у вашій медичній практиці відчуття, що десь втручається Божа сила?

- Так. Це присутнє в кожному випадку. Адже деколи трапляється таке, що видається - виходу уже немає, все. А тут невдовзі ти розумієш, що є вихід, і знаходяться варіанти, здається хтось згори допомагає мені.

Втім, хочу підкреслити, що ніколи в житті немає двох стандартних випадків. Кожен хворий, кожна операція - це цілком нові підходи. Наприклад, ми багато оперуємо на шийці стегна, медіальні переломи шийки стегна. Для того, щоб це оперувати, необхідний спеціальний ортопедичний стіл. У нас є їх два. І ось, здійснюються операції і бачиш, ніби переломи однакові, але кожна операція відрізняється одна від іншої. Ті підходи, які використовувалися у попередньому випадку, не можуть бути використані в наступному.

- Романе Володимировичу, розумію, що медицина для вас - це вже не професія, це спосіб життя. Але сьогодні ви є головою Чортківської районної ради, і я б сказала, що професійним головою, в тому сенсі, що ви уже не одне скликання райради очолювали соціальну і бюджетну комісії. Тобто, вже добре знаєтеся на кухні райради.

- У своєму житті я два скликання був депутатом міської ради і одночасно головою соціально-культурної комісії ради і три скликання - депутатом районної ради - де також був головою соціально-культурної і головою бюджетної комісії. А тепер є головою райради.

- Чи не було перестороги, коли ви погодилися висувати свою кандидатуру на голову райради?

- Ні. Я поєдную усе разом. Коли я тривалий час, перебуваючи на посаді заступника головного лікаря з лікувальної роботи і за сумісництвом був лікарем травматологічного відділення, то займався, окрім лікувальної, організаційною роботою в лікарні. А тепер ще працюю тут, в райраді. Це мій звичний ритм життя. Напружений.

- Пригадую, на першому сесійному засіданні, коли вас було обрано головою райради, депутати проголосували за те, щоб дозволити вам займатися медичною практикою, і ви продовжуєте працювати. Не заважає таке поєднання цілком різних речей?

- Ні, не заважає. Є закон „Про боротьбу з корупцією", згідно нього все, що не дозволяється держслужбовцям в тому Законі, - заборонено. Цим Законом дозволено займатися науковою та медичною практикою у після робочий час. Так що я опісля основної роботи заїжджаю до лікарні, де маю хворих, і усі суботи повністю відпрацьовую в операційній.

- А як родина сприймає таку постійну вашу зайнятість?

- Нормально. Окрім того, що робота голови райради передбачає те, що часто й усі вихідні, особливо неділя, коли відбуваються різні заходи, у мене зайняті. Але і я вже до цього звик. Та й, гадаю, рідні також.

- Ми згадали про ваших рідних. Розкажіть про свою родину, дітей, онуків.

- Про мою дружину Юлію Андріївну ми вже згадували. Є у нас донька Леся, котра пішла по моїх слідах, є завідуючою гінекологічним відділенням Чортківської райлікарні. Маю доброго зятя Олександра, котрий є замдиректора підприємства Біллербек-Україна перо-пухова фабрика. Це австрійсько-укарїнське підприємство, яке нарощує потужності. Він здобував освіту в Австрії, вільно володіє німецькою мовою. Усі звіти він здійснює німецькою.

Маю онучку Соломійку, яку дуже люблю. Цьогоріч вона піде у перший клас. Це відповідальний період у її житті. Ми усі намагаємося їй приділяти максимум уваги.

- Ваша донька Леся пішла по вашій стезі - стала лікарем. Як ви оцінюєте, не тільки як батько, а як фахівець, її роботу?

- Нормально. Добре оцінюю. Навіть пишаюся. Вона з молодих років пішла професійно займатися медициною і в акушерстві-гінекології на сьогоднішній день багато оперує, освоює нову методику лікування хворих - лапароскопічні операції гінекологічно хворих. Це коли, не роблячи розрізу за допомогою апаратури здійснюються проколи і на комп`ютері висвітлюється усе, що робить хірург.

- Наше інтерв`ю відбувається незадовго до Дня Незалежності. Хоч ми сьогодні багато зачерпнули, але це ще не все. Ви займаєтеся й політичною діяльністю.

- Я - член партії „Наша Україна", голова міського осередку партії, член Президії обласної Ради партії „Наша Україна", брав участь у багатьох партійних заходах, виборах.

- Як політик, як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію в Україні на цьому відрізку незалежності держави?

- Найбільша цінність для українського народу - це незалежність України. І ми повинні так працювати, щоб усі ці атрибути незалежності були реальними, аби ми дійсно мали незалежну державу, яку визнає цивілізований світ, аби ця держава не повторяла помилок минулого, щоб вона йшла тим курсом, який на сьогоднішній день накреслив Президент України. Я переконаний, що наш Віктор Ющенко є українським Президентом, який відстоює інтереси держави. Ми маємо зрозуміти, що наш шлях - в Європу, бо іншим шляхом ми вже йшли. Усі країни, які стають на шлях демократії, будують краще життя для своїх громадян, об`єднуються. Тому вважаю, що усі політичні сили в Україні повинні згуртуватися, і цю єдність показати народу. Не треба кидати кістку розколу.

Наші громадяни, особливо Західної України, в тому числі і Чортківського району, сповідували ті принципи, які зараз демонструє для всього світу наш Президент Віктор Ющенко. Тож маємо об`єднатися навколо Президента і не вигадувати собі масу лідерів, що тільки завдаватиме розколу, а працювати в одному напрямку. Коли прийдуть майбутні вибори, у наших західних областях не повинно бути багато політичних партій. Згадайте, це вже у нас було, і нічого доброго нам не принесло. Наш народ на перших парламентських виборах довів, що 90 відсотків громадян думають однаково. Тільки з вводом виборів на партійній основі почали ділити народ. Тому я вважаю, що партійна система виборів для нас не підходить. Ми ще „не доросли" до різних партій і партійності, щоб нас ділити. Ми маємо, перш за все, думати за укріплення державності, створення належних умов для добробуту нашого народу. Ми маємо працювати на наше зближення людей і ідеологій задля розбудови України. Тільки єдність може нас врятувати, зміцнити і прокласти усі можливості для подальшого розвитку держави України.

Леся Легіт