ДОВІДКА:

Ганна Михайлівна Костів-Гуска народилася 18 квітня 1947 року в c. Бабинці Борщівського району на Тернопільщині. Закінчила Чортківське медучилище, пізніше - Тернопільський медичний інститут, працювала лікарем-психотерапевтом. Поетеса, перекладач. Автор книжок «Автограф вірності», «Нічлава», «Цвіте біля хати калина», «Червоні коралі», «Зона», «Зелені свята», «Голгофа», «Страсна дорога», «Цей тихий сум вечірнього вікна», «Жоржиновий вогонь», «Червоні кетяги калини», «Я доторкаюся до Слова...» Лауреат премії імені братів Лепких, імені І. Кошелівця, премії «Благовіст».

Талант - це крила,
Є крила - і ти злітаєш...

Сьогодні це уже сприймається, як аксіома: справжня поезія - завжди глибоко релігійна. Хто цього не розуміє, не відчуває, для того пояснення бліді й марні. Багато про це написано Валерієм Іллею, добре про це сказав Михайло Шевченко у передмові до збірки поезій Ганни Костів-Гуски "Страсна дорога": "Переконаний, що в бездуховності поезія не існує, та й існувати не може. Адже поезія і є вираженням духовного стану людської душі". Одразу, ніби мимохідь, втрачаєш інтерес до тексту невіруючого письменника, бо ловиш себе на думці, що немає глибини, що ідеш по мілкому, а це стомлююче й нецікаво.

Читаєш ці вірші й переживаєш справжнє духовне піднесення, перед внутрішнім зором постають картини хвилюючі й неперебутні: рідні краєвиди і далекий Єрусалим. Ховаєш той скарб у душі й прагнеш ступати по землі, наче по воді:

У Назареті тиша аж густа.
Провінція далека і глибока.
Нестерпний вітер спалює уста,
Гарячий пил нечутно глушить кроки.

Поетеса роздумує над такими категоріями буття як правда і кривда, любов і ненависть, добро і зло, гріх і покута.

Спокутуєм гріхи свої й чужі.
Але чому це безневинні діти
Стоять із нами по цей бік межі
І ми їх не спроможні захистити?
Тече людської пам`ята ріка -
Місцями - світла, а місцями - чорна...

Ганна Костів-Гуска бачить світ крізь призму сльози, і все у неї освячене тому, й сьогодні уже можна не говорити про сльози у її творчості. Це не означає, однак, що саме породжує ту сльозу - проста жіноча сентиментальність чи тонкосльозість. Далеко - ні, просто вона має стале переконання, що сповідатися Богові щиро можна тільки зі сльозою, і світ уявляється їй як сльоза з Божого лиця. Г.Костів-Гуска багато пише про людські страждання, її передусім цікавлять особистості, для яких життєва дорога стала суцільною Голгофою, і яскраво виділяються тут образи Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, Богдана Лепкого, Василя Стуса, Климентини Попович-Боярської та інших.

Звичайно, у світі тісно переплітаються журба і радість, щастя і горе, вони не можуть існувати одне без одного, як тіло без душі, світло без темряви. Світ, що його малює поетеса, ніколи не постає однобічним, чорно-білим, а в усій гамі кольорів. І, як на мене, їй найкраще вдаються ті вірші, в яких оспівується краса і велич цього світу. Пити очима красу - наповнювати радістю криницю душі.
Михайло Шевченко обмовився у передмові, що поезія Г.Костів-Гуски ніби й не жіноча, а більш чоловіча. Тут важко з ним погодитися. Звичайно, тут присутні рядки, що виказують виняткову силу волі, рідкісну для нашого часу стійкість і навіть мужність, але не вони домінують тут, не вони визначають поетичне обличчя авторки, бо назагал це поезія по-особливому трепетна і щемлива, осяяна добротою і ніжністю. Тільки жінка може так прагнути все обняти, зігріти теплом свого серця і любові, тільки жінка може так страждати без гніву й протесту, не картаючи та не нарікаючи. Разом з тим, в тій поезії відчувається щось крихке, беззахисне і дитинне. Тільки жінка, що не розгубила в душі дитинного начала може дозволити собі публікувати ось такі вірші:

Ті дні ще з пам`яті не стерті,
Не поросли іще травою.
Як я мала хотіла вмерти,
Щоб мама плакала за мною.
Я об`їдалася порічок,
Оскомина палила зуби.
Я уявляла, скільки стрічок
Мені в труні прикриють груди.
І буде мама жалкувати,
І не простить собі ніколи,
Чому саму лишила в хаті,
Як бігла на колгоспне поле...

- Над чим працюєте зараз?

 - Маю двох онуків, яких час відчасу помагаю бавити, доглядаю за хворим батьком, маю два городи. Підготувала книжку, яку не встигаю видати - «Я доторкаюся до слова», це книжка-рецензій, літературознавчих статей про мене. Не тільки із фоторафіями та моїми поїздками, але і те, що про мене писали. Книжка прийде на допомогу вивченню моєї творчості у школі, бо є такий курс як література рідного краю. Переклала із білоруської, але ще не видала цікаву повість Василя Бикова, планую видати дитячу книжку, бо  назбиралось багато віршів.

Окрім цього багато квітів, вирощую овочі, фрукти, різні сорти картоплі, капусти, все подвіря засаджене мальвами.

 - Що таке поезія у вашому житті?

 - Поезія для мене - це намагання сказати щось нове людям і Богові.  Був такий час, коли я не могла жити без поезії, а тепер я дивлюся на це графомансво, що заполонило нині газети і журнали. Я завжди тяжіла до духовної лірики, і навіть у часи тоталітарної системи всупереч панівній ідеології намагалася сказати більше про душу людини, ніж, примарні, трудові здобутки. Релігійною тематикою наснажені майже усі без винятку мої твори. Через поезію перейнята тим, як врятувати свою душу, вибілити її, знаю, що варто берегти не тільки свою, а й душі метеликів, дерев, буслів. Люблю описувати красу росистої лугової стежини, смак червоного яблука і гіркуватого диму, світло батьківської хати на порозі вересня, дощ - автограф неба, залишений на землі та багато інших земних див. При цьому не покидає радісне відчуття, що пером вона малює, як пензлем. Окремі вірші поетеси звучать як молитва, як умиротворююча сповідь душі, що тягнеться до непізнаного але доброго і милосердного Творця. Свого життя поетеса не уявляє без глибокої і щирої віри, жертовної відданості людям ... Поезія дала мені можливісті бути знамою із Михайлом Шевченко, Марійкою Матіос

 - Марія Матіос, а я якраз зараз зачитуюся її "Солодкою Дарусею"...

- О, ви знаєте, вона дуже цікава. Побувала у її селі Ростоки, Марійка із Чернівецького району. Я постійной їй кажу, що вона як ворожка, має в очах не тліючий вогник (Сміється). У неї прекрасна поезія, зараз вона перейшла на прозу, колоритна мова, що думає те і каже в очі, дивовижна жінка і поетеса. Коли людина щира, у неї завжди появляються власні інтонації, свій голос, свій стиль, бо стиль, як сказав класик, - це людина. Бути людиною, залишатися людиною - це головне і визначальне для поетеси. Хоч кажуть: талант - це 99 відсотків праці. Це так і не так! Якщо немає крил, то скільки б не махав руками, як би не обливався потом, нічого не вийде - не злетиш.
 - А з Ліною Костенко знайомі?

 - Я особисто з нею незнайома, але коли працювала у Спілці письменників і організовувала вечір Борщівського духовного гору «Елегія», також презентацію борщівської чорної сорочки, це був 96 рік, після Великодня, де я всім присутнім у залі роздавала писанки, як прийнято на великодні свята. І Ліну на нашу презентацію я також запросила після того, як вручила писанку. Проте вона наголосила на тому, що є дуже занятої. Але пізніше мені переказували, що вона шкодувала, що не була на нашій презентації.

 - Які читаєте газети?

Читаю: «Свободу», «Україну молоду», «Вільне життя», «Порадницю». Колись, щоб стати на поетичний шлях треба було друкуватися у районих газетах, обласних, альманахах. Тобто було необхідно пройти шлях зростання, до когось рівнятися. В Україні 78 році мене прийняли із першою книжкою у Спілку письмеників.

 - Хто ваші вчителі у поезії?

 - Я не мала літературної школи, бо насамперед медик. Моїм вчителеми був покійний Борислав Степанюк, він був реректорм моїх перших книжок. Він вчив мене таких азів, які студенти філології вчать на першому курсі, а я усе це вивчала роками, до цього йшла. Відчуваю вірші, які написані штучно, а які коли приходить надхнення, муза.

- Діти пішли вашими стежками?

 - Ні. Дочка закінчила педагогічний вуз, але проживає закордоном, за професією непрацює. Син лікар - кандедат медичних наук, викладає у Тернопільському медичному університеті для іноземців (на іноземній мові). Невістка лікар, свати лікарі. Усе навкруги медики немаю навіть кому вірша почитати (Сміється).

 - Що поєднує Вас із Чортковом?

 - Закінчувала Чортківська, на тоді, медучилище, мала творчі вечори у Педагогічному училищі. Чортків - це місце моєї студенської юності.

   - Більшу частину свого життя ви уже прожили, яка із запланованихваших мрій ще не здійснилася?

  - Я вважю, що багато встигла зробити і думаю більше, як дехто із моїх ровесників. Але завжди мріяла побувати у далекихкраїнах, наприклад у Єрусалимі. Я думаю, що якби я туди поїхала, не уявно, а насправді - написала б ще одну книжку.

 - Секрет успіху?

 - Я б несказала, що є у поезії працелюбною, несиджу і не складаю рими, пишу коли пишеться. Іду по дорозі, щось написала, працюю на городі над чимось думаю, тоді і пишеться. Одна книжка, над якою довго працювала - це «Голгофа». Перечитала багато літератури не тільки релігійної, але й історичної, навіть і атеїстичної. Як я в уяві бродила по тій Палестині, що чоловік говорив, щоб  уже закривала ті книжки... Уявляла собі кожну стежку і дорогу, якою йшов Христос. Перечитала Біблійні атласи, енциклопеді, адже однієї Біблії було замало. За книжку "Голгофа" від спілки песьмеників отримала премію «Благовіст». Це непереспів біблійних міфів, тут багато філософії - історія Христа від народження, і аж Голгофи.

Загалом поезія Г.Костів-Гуски - це поезія переживання, що народжується, як правило, з якихось неперебутніх душевних станів, що виливається з глибини серця. Серце - центр світу і всесвіту, все зводиться до нього і все осяяне його світлом, воно єдиний непомильний і незрадливий провідник, тільки воно здатне наблизитись до Бога, відчути твердь Господнього світла. І чи варто покладатися на розум, на логіку? Далебі. Адже людина не може відповісти хоча б на такі питання як: звідки ми прийшли? Куди прямуємо? Куди відійдемо? Чому на долю кожного випадає стільки страждань і випробувань? А серце говорить нам: блаженні, що не бачили й увірували й одкровення сходить на серце щире та лагідне.

Іванна Нога