Що може бути кращим за пору дитинства: рожеві мрії, часи дитячих пустощів, лагідність батьківської опіки і любові ?.. Чого можна собі бажати ще? Хіба красивого велосипеда, як у сусіда Грицька, чи красивої ляльки, яку можна одягнути у різнобарвне вбрання. Одним словом, живи собі, тільки встигай бігати, бавитися, і перед сном отримувати ніжні поцілунки рідних...

Втім, як доводить гірка практика життєвого поступу, на жаль, ідилія дитинства відвідує не усіх малюків. І у наш мирний час є діти, які терплять лихоліття, голод, холод, незахищеність. Гірко визнати, проте часто-густо винуватцями усіх цих негараздів є рідні батьки, які б за природою і християнською мораллю мали б стати осередком тепла та опіки.

Мешканка села Черкавщини пані Дідух, 1968 року народження - мати дев`яти дітей. Наймолодшій дитині два роки. Проте, народжуючи дітей, жінка не переймається їхньою долею, бо вважає, що найбільшої любові потребує не дитина, а чарка. Так, пристрастившись до алкоголю, мати цілими днями кудись пропадала, тому дітлахам зводило шлунки від голоду, і вони мерзли від холоду. У цьому селі уже давно людей обігріває взимку голубий вогник, село газифіковано. Проте у оселі цієї родини його немає. Їхня будівля обігрівається дровами. А коли дров немає, що тоді? Тоді, очевидно, малята туляться один до одного в намірі зігрітися. Та чи гріє незадбаність, байдужість, одинокість, не кажучи вже й про надокучливі холод і голод ?.. Жах, який довелося пережити дітям цієї матері, годі й передати. Про деталі, які просто шокують, мені стало відомо найповніш у судовому засіданні. Судове засідання відбулося аж за п`ятим разом - 8 липня 2008 року у Чортківському районному суді. Вела справу суддя Лідія Квятковська. Інтереси неповнолітніх дітей захищала помічник прокурора Чортківського району Олена Халанчук.

Хтось запитає, чому за п`ятим разом? А все тому, що відповідач, себто мати, не з`являлася у суд. Тож довелося її викликати через газету. Проте, що жінка могла й не прочитати газети і не знати про судове засідання, також мови не могло бути, бо у судовому засіданні представник сільської ради повідомила, що перед тим на вулиці побачила горе-маму, правда уже на підпитку, і в усній формі повідомила її про день і час судового засідання та попросила жінку зачекати, щоб взяти у приміщенні сільради повістку. Але як тільки за хвилю вона повернулася із повісткою - матері дітей і слід простиг.

Отож в інтересах дітей, судове засідання таки відбулося. Але розпочалося воно не вчасно, чекали, може з`явиться мати дітей та підчікували молодших братиків, які на даний час були на відпочинку у санаторії в Яблунові. І ось зайшов вихователь, а разом з ними - золоточубі хлопчаки, схожі між собою як краплини роси. Пізніше я дізналась, що двоє з них - Богданчик і Романчик - двійнята. Діти несміло всілися на лави у залі судових засідань, і чекали, щоб їх відлучили від матері. Дивна річ? Відлучили, але не позбавили матері батьківських прав. Таку вимогу ставила помічник прокурора і вимога ця має моральне підґрунтя. Бо, як відомо, біда не ходить сама, а з дітками. Відтак, те що мати полюбляє чарку, то ще, як мовиться, півбіди. Не так давно жінка дізналася, що, окрім цього, є онкохворою. А дитяча любов, завжди чиста, безкомпромісна і всеоб`ємлююча. Що й казати, люблять діти свою маму, хоч і завдала вона їм немало страждань. Та й сама жінка любить їх якось по-своєму. Але любить. В народі кажуть, яка людина, та й у неї любов... І не завжди ця любов буває "во благо".

На суді зі свідчень головного спеціаліста відділу у справах дітей Чортківської райдержадміністрації Степана Андрунишина, стало відомо, що працівниками служби було не раз засвідчено, що в помешканні, яке складається з двох кімнат і де є чотири ліжка, складно вкласти спати сім`ю із десяти осіб. Окрім цього, є недостатньо предметів постільної приналежності, яку досить складно назвати такою. Але це ще не все. У помешканні відсутній посуд, немає кружок, вилок тощо. Матір часто відсутня. Їжі також немає і це вже традиція.

Подібне й засвідчували представники Староягільницької сільської ради, до якої належить село Черкавщина, де мешкає родина. Сільською радою неодноразово надавалася допомога сім`ї у вигляді круп та окремих продуктів харчування. І коли це все було, то їжу на усіх малюків готувала 15-річна сестричка Ніла, котрій за таких обставин треба було швидше подорослішати, щоб малюки не померли з голоду.

Цікаво, що поряд з будинком є 54 сотих землі. Немало. Проте увесь город заріс бур`янами. Коли силами сільської ради було зорано землю і посаджено картоплю, - зазначає працівник сільської ради, - то сім`я за пару тижнів викопала всю картоплю і з`їла... Звісно, голод не тітка.

І ще. Із актів депутата та представників сільської ради зазначається, що молодші діти цієї сім`ї неодноразово у темну пору дня ходили по селі від хати до хати і просили їсти.

А практично не так давно працівниками служби у справах дітей, місцевого ФАПу та представниками сільської ради було обстежено дітей сім`ї і негайно госпіталізовано до Чортківської райлікарні, діти потребували фахового медичного лікування. Тут вони, нарешті, мали одне ліжко на одного, харчування, тепло і лікування. Проте це не дуже сподобалося матері, яка їх таки спробувала забрати.

Сьогодні двоє наймолодших дітей на лікуванні у місті Надвірна на Івано-Франківщині, п`ятеро старших - у Яблунові, а двійко старших - Назар і Ніла проживають у своєї старшої сестри у Горішній Вигнанці. Мати ж далі пиячить разом із своїм найстаршим сином 1881 року народження. А батько - на заробітках, дітьми також не займається. І ростуть вони, як горох при дорозі, усім бідам і вітрам відкриті. То ж, говорячи простою мовою, права дітей узялася захищати держава.

Рішення Чортківського районного суду можна вважати соломоновим, проте мудрим, дітей необхідно захистити і в моральному, і в матеріальному плані. То ж суд постановив - відібрати дітей без позбавлення батьківських прав. Гірко, але справедливо. Може хоч тепер вони, принаймні, будуть зігріті і ситі... А чи щасливі 7.. Яке щастя без батьківської опіки ?..

Віра Стасин