18.06.2008 - Вдячна за все

Нам пишуть

Я чекаю тебе, але ти все не йдеш. Я самотня - усі про це знають. Відлітають роки, тай життя не вернеш, хтось щасливий, а інші страждають.

З дитинства я мріяла стати лікарем, але все сталося якось само собою. Відшуміли останні уроки, тривожні екзамени, а згодом відійшов в минуле й випускний...

Урочиста частина і останній прощальний вальс. Так прикро, що час так швидко йде і інколи нам хочеться стати зовсім маленькими. Але роки уже не повертаються і з кожним разом, коли ти робиш новий крок, на тебе завжди чекає якийсь сюрприз. Найбільше, що спіткало мене відбулося у вівторок 31 липня.

Для мене це був дуже напружений день, адже я збиралася поступати у Чортківський державний медичний коледж. Скільки часу, скільки сил, скільки віри й надії я вклала у цю нелегку справу. Кожен день прокидалася вранці і просила тільки одного: "Допоможи мені, Боже, поступити". Я була готова до всього, але тільки не до того, що я не поступила.

Скільки сил я вклала в ці довгі 11 років, аби тільки гарно вчитися. Я твердо розуміла, що знання потрібні, що розумна людина є ідеалом для когось. І в одну мить усе обривається, у твоїх думках летять спогади про те, як вперше сіла я за парту, як вперше взяла олівець і як вперше загадувала свою заповітну мрію...

І в раз все розлітається, немов розбите дзеркало, на багато маленьких частинок, яке ти уже ніколи не збереш.

Але Господь дає хрест і дає терпіння. Не відомо звідки з`являються сили, і серце підказує не зупиняйся, а йди далі.

Скільки я виплакала сліз, але я не здаюся. Коли я вийшла на двір і вдихнула ковток свіжого повітря, тоді зрозуміла, що життя триває.

Я бачила десятки заплаканих очей, в яких ще горіла надія. Але час лікує рани. Я поступово почала забувати ці страшні дні. І вирішила ще раз попробувати вступити, але в інший заклад.

Я до останнього вірила, що я поступлю, і так і сталося. Коли прийшов лист, в якому йшлося про те, що мене запрошують на навчання, я була тоді найщасливішою дитиною у світі. І саме в той час я собі пообіцяла, що напишу статтю про те, що Господь бачить наші страждання, тільки треба звертатися по допомогу саме до нього.

І хоча я не поступила в той заклад, який я хотіла, але я вибрала той самий фах. Тому що моє життя - це життя інших людей і я дуже сильно люблю свою професію.

Отже запам`ятайте, молоде покоління, що все залежить від вашої сили, віри і події. Ніколи не бійтеся робити кроки назустріч своїй долі. Адже боляче не впасти, а боляче не підвестися. Хоча зараз жорстокий час, бо найбільше, що заважає молодим і талановитим абітурієнтам -це корупція, з якою треба боротися. Не опускайте рук, бо з кожної ситуації є вихід. І запам`ятайте: "Хто шукає, той завжди знаходить".

Світлана Максимів,

с. Долина,

ваша постійна читачка