Я вже далеко не молодий чоловік, доживаю віку, як то кажуть. У моєму житті було багато складних ситуацій. І зізнаюся, найбільше мене тримала молитва. Не скажу, що я був ревно віруючим, проте, у мене, як і в більшості людей було: як тривога, так до Бога. І Бог ніколи не залишав мене у моїх молитвах.

Роки йдуть, і коли ти є свідком усього, то багато чого можеш проаналізувати. В одному селі жила молода дуже набожна жінка, яка сама виховувала дві доньки, бо чоловік її давно помер,  залишив її самою боротися з проблемами і нестатками, які супроводжують самотність. Всю свою любов і ласку жінка віддала дітям і щонеділі ходила до церкви, щиро молилася, щоб Господь дав здоров`я її дітям і охороняв їх від всього злого.

Час збіг непомітно. Старша донька добре закінчила школу і поступила до інституту. Перший рік навчання пробіг без особливих змін. Хіба що мати дуже переживала за тимчасову розлуку з донькою. А вже пізніше час навчання дівчини пішов у цілком інше русло. Вона зв`язалася із веселою компанією, яка тільки те й робила, що святкувала: часті випивки, гулянки. Відтак, вона стала дорікати мамі, що всі ходять модно вбрані, а вона - як селянка. Бідна мати стала останню копійчину віддавати, щоб  донька виглядала не гірше, ніж її друзі. Так проходив час у гучних гулянках. Але всьому приходить кінець. Одного разу п`яна компанія, катаючись на автомобілі, потрапила в аварію. Одні дістали легкі травми або обійшлися синцями, а донька тієї одинокої жінки поламала руку в двох місцях. Тривале лікування не давало позитивного результату. Рука не гоїлася. Лікарі дійшли до висновку, що треба її ампутувати. Дівчина і мати на це не погодилися. Але зі своєю бідою вони залишилися одні. Ніхто з попередніх друзів й не навідувався. Забули про недужу подругу. Викреслили її зі свого життя.  Проте мати жодним словом не дорікнула свою непутящу доньку. Місця собі не знаходила і все молилася за неї. Потім з мамою до церкви стала й ходити донька. І коли вона щиро  молилася, забуваючи про біль, душа була спокійна і невдовзі рани почали гоїтися. Коли рани уже загоїлися, але рукою ще дівчина не володіла, вона пішла до лікарів, які винесли їй вердикт ампутувати. Ті, в свою чергу, були подивовані. Запитували, чим вона лікувала руку, бо те, що вони бачили. Для них було просто диво.

Дівчина навернулася і щиро молилася, тому Господь через зцілення духовне, дав їй зцілення тілесне. Віра і молитва роблять великі дива.

У давні часи люди були дуже віруючими, не мали таких великих стресових ситуацій, як тепер, бо в них була одна робота: в будні дні - поле, господарка, а в святу неділю всі йшли до церкви. І до школи щотижня приходив священик, навчав релігії. Та й самі діти були слухняними. При зустрічі із старшою людиною віталися: "Слава Ісусу Христу!". Та часи стали змінюватися. З 1939-го року почалися на нашій території різні війни. Церква вже не мала такого впливу на людей, бо вона була вже відірвана від держави, і навіть заборонена (греко-католицька). Молодь стала дивитися різні кінофільми, де схвалювалися зовсім інші стосунки між людьми.

Ми вже не зможемо повернути ті добрі старі часи, коли на першому місці була віра і щира молитва. Тепер є багато різних конфесій, які часто поміж собою не мають згоди. Певно, що всі беруть приклад з нашої Верховної Ради, у якій панують обман, незгода.

Ось, приміром, у нашому місті, подивіться як багато є церков, але як мало у них молоді. В більшості до церкви ходить старше покоління, яке поволі вимирає, часом не доживаючи й пенсійного віку.

Роман Крижанівський,

пенсіонер, м. Чортків