A A A
Розмір шрифта:  

«Нашого цвіту по всьому світу».  Виховна година під такою назвою нещодавно відбулася у Чортківському державному медичному коледжі. Її підготували студенти 133 групи разом з куратором М.П.Полутренко.

Як відомо, Україна належить до країн із найчисленнішою діаспорою. Нині, за різними оцінками, від 12 до 20 млн етнічних українців перебуває за межами своєї історичної батьківщини. На жаль, наші співвітчизники продовжують виїжджати за кордон і в наш час. Тому проблема є актуальною сьогодні.

 

Калинова гілка з України вже понад 100 років цвіте в Бразилії, Аргентині, Канаді, Австралії, Великій Британії, Новій Зеландії як символ продовження нашого роду. Українці своєю любов`ю і працею оживили чужу землю і відстояли себе по світах як нація і народ.

То чому ж так сталося, що мільйони наших співвітчизників у різні часи змушені були покидати свою рідну землю і шукати кращої долі на чужині, «летіти» у різні куточки планети, «мов журавлів стривожених ключі, що курс до гнізд утратили в полеті»? Саме про це говорилося на нашій виховній годині.

Студенти розповіли про три великі хвилі переселенського руху на Україні і їхні причини і наслідки. Ознайомилися з дивовижними долями   деяких українців за кордоном, їхньою невтомною подвижницькою діяльністю.

 Дізналися,що першим переселенцем до США у 1877 році був Агапій Гончаренко - православний священик з Київської губернії, знайомий Тараса Шевченка. Він редагував перший американський часопис, що містив відомості про Україну -« Вісник Аляски».

Згадували   представників другої (політичної) хвилі еміграції, які створили за кордоном осередки української науки і культури : М Драгоманова, М. Грушевського, Б. Лепкого. Розповідали про Український науковий інститут (УНІ), створений у Берліні в листопаді 1926 року, Український Вільний Університет , створений українськими емігрантами в 1920 р. у Відні. У перші роки в університеті навчалося понад 400 студентів, для яких читали лекції понад 80 висококваліфікованих викладачів.

В період третьої еміграційної хвилі українська діаспора створила в Канаді сильну громадську та релігійну спільноту - Конгрес українців Канади, який є членом Світового конгресу українців та інші відомі літературні і наукові об`єднання.

Студентам цікаво було дізнатися про вихідців з нашого району, які в різний час виїхали за кордон і прославилися на весь світ. А це всесвітньо відомий релігійний діяч, єпископ Австралії, Океанії та Нової Зеландії Петро Стасюк , який є уродженцем с. Малі Чорнокінці.    Професор окулістки Михайло Борисикевич, який народився в селі Білобожниця. Він автор багатьох праць з окулістки, деякі з них були визнані пріоритетними у світовій науці. Працював деканом медичного університету в м. Інсбрук (Австрія). Провідний спеціаліст із ракетної зброї у департаменті оборони США, декан університету в Нью-Йорку, автор ряду наукових праць Богдан Михальчук, який народився в с. Полівці. Уродженці села Звиняч - відомий громадський діяч Канади І. Гринчишин і професор Ілінойського університету США Д.Штогрин.

Розповідали також про  Богдана Гаврилишина, уродженця с.Коропець Монастириського району. Він є членом Римського клубу. Це об`єднання 100 науковців, які виробляють практичні пропозиції для розв`язання проблем, що постають перед людством. Навчався у Канаді, де зробив блискавичну кар`єру. Гаврилишин вісімнадцять років керував Міжнародним інститутом менеджменту в Женеві. За цей час він виростив фахівців вищої кваліфікації для сотень компаній в усьому світі - від Мексики до Індії і від Швеції до Японії.

        Студенти зазначили, що  Україна - батьківщина шести нобелівських лауреатів. Це вчені та письменники, які народилися, навчалися, розпочинали свою успішну діяльність або тривалий час жили, плідно творили в Україні, але одержали Нобелівську премію як громадяни інших країн, насамперед Росії, колишнього Радянського Союзу, США, Франції, Ізраїлю.

Ось вони - високодостойні інтелектуали з України, які здобули найпочеснішу міжнародну відзнаку: Ілля Мечніков, Зельман Абрахам ВАКСМАН , Шауель Йосиф Аргон, Рональд Хофман, Саймон Сміт Кузнець і Григорій Шарпак.

З особливим трепетом говорили студенти про нинішню, четверту, хвилю еміграції , адже в багатьох із них батьки чи близькі родичі перебувають зараз  за кордоном. Політична нестабільність, економічні негаразди, безробіття, матеріальна скрута погнали їх на Захід, де вони важкою працею заробляють на краще життя своїх дітей і батьків.

    Прикро про це говорити, але Тернопільщина тримає сумну пальму першості за кількістю заробітчан: нині за кордоном працює приблизно кожен п`ятий мешканець області. Намагаючись розв`язати матеріальні проблеми, вони часто стикаються з набагато складнішими моральними і духовними, які за допомогою грошей не вирішити. А найбільше страждають діти заробітчан, бо ростуть без матері й батька, фактично стають сиротами за живих батьків.

Тому на очах багатьох студентів і викладачів з`явилися сльози, коли звучали вірші « Грудка України» С. Пушика, « Ти, друже далекий »Наталки Мохорук , Надії Серби «Чужина», « Напиши мені, мамо, листа» З. Грабовецької.

Майстерно виконали пісні  «Сторона моя»  і «Вольная воля»

Г. Чайка і Ю.Миськів.

До глибини душі схвилювала слухачів заключна пісня «Молитва за Україну», яку виконали М. П. Полутренко із своєю донькою.

       Було б добре, якби до наших слів прислухалися державні діячі,ті, хто відповідає за майбутнє України. Наша влада повинна нарешті повернутися обличчям до людей і спрямувати свої дії на вирішення нагальних проблем нашого суспільства. Проблема заробітчанства є однією з найперших.

Хочеться вірити, що органи виконавчої влади робитимуть все необхідне для повернення українських заробітчан на свою рідну землю. Адже як писав Великий Кобзар: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Актуальними сьогодні є слова  І. Франка «Нам пора для України жить».

Марія Полутренко,

викладач Чортківського державного медичного коледжу