05.03.2008 - Він був світлом на стежці нашого життя

Минуло 9 днів як відійшов до Дому Отця Небесного отець Калікст (Юліан) Сушило.

21 лютого у віці 87 років опісля тяжкої хвороби, Господь призвав його до себе. Отець Калікст, переступив поріг, за яким його чекає зустріч віч-на-віч із Тим, кому він присвятив усе своє життя. Йому не важко буде складати звіт за свій земний шлях, бо пройшов він його з гідністю, долаючи перепони, і став прикладом відданого служіння Господу із великою любов`ю і приязною до ближнього.

Його сім`я - це брати і сестри в Хресті. Отець Калікст за життя не шукав слави, лише прагнув служити Отцю Небесному у тих місцинах і країнах, де населення потрапляє від скрути і якнайбільше потребує душпастерської підтримки. Він мріяв про місії в Китаї. Але Господь розпорядився інакше.

Народився Юліан Сушило 1 січня 1921 року у Сандомєжі (Польща).

Досить юним, у 23 роки, склав свої монаші обітниці. А вічні обітниці - у 26 років. У важкий післявоєнний час, у 1947 році отримав священичі свячення. Влітку 1995 року приїхав в Україну, яку щиро усім серцем полюбив. Він був ревним душпастирем та сповідником. З 2000 року працював у Чорткові. Ще за життя отець Калікст (Юліан) Сушило прагнув назавжди залишитися в Україні, а коли Отець Небесний прикличе його до Себе, то хотів бути похованим серед Отців-Мучеників Чортківських.

У понеділок 25 лютого у костелі св. Станіслава в Чорткові вірні, священнослужителі римо-католицької та греко-католицької конфесій відслужили молитви біля труни покійного. Другого дня, 26 лютого, у вівторок, костел св. Станіслава був переповнений віруючими, які прийшли засвідчити свою шану духівнику, котрий став прикладом жертовного самовідданого служіння Господу. Більше 50 священнослужителів і близько 20 сестер-монахинь з`їхалися до Чорткова, щоб спільною молитвою молитися за того, хто відтепер в небі молитиметься за нас усіх. Помолитися за душу поважного душпастиря приїхали єпископи Леон Малий зі Львова та Маркіян Трофим`як з Луцька.

Брати і сестри во Хресті виконали останню волю отця Калікста - поховали його в капличці Отців-Мучеників Чортківських. А нам усім отець Калікст залишив листа, якого ми пропонуємо нижче. Це лист людини всеціло відданоїБогові, написаний в останні дні свого життя, є посланням для усіх нас на землі.

Лист отця Калікста до нас усіх

Дорогі брати і сестри! Коли ви почуєте ці слова, мене вже на цій землі не буде. Вірю, що буду бачити доброту Господню на землі живущих. (Пс 27,13). Перед тим, коли це надійде, я відчуваю сердечну потребу, щоб звернутися до вас словами псалміста: "Прийдіть, послухайте, усі, що він душі моїй учинив" (Пс 66:16). "Велике бо вчинив мені Всемогутній (Лк 1:49). Він обдарував мене ласкою глибокої віри у те все, що об`явив Своїм словом. Тому, можу за псалмістом повторити: "Твоє слово є світильником для моїх ніг, Господи, і світлом на моїй стежці".

Я хотів би показати, як це "світло на моїй стежці" формувало мій образ реальності, як показувало мені властивості пропорцій речей та справ. Я прагнув на все дивитися Божими очима, бо тільки таке бачення є воістину правдивим.

Образ нашого життя на землі з`являвся мені постійно в світлі того, що про Нього говорить Послання до євреїв: "Ми не маємо тут постійного місця, а майбутнього шукаєм (Євр 13, 14). Це є час дозрівання до іншого, повноти життя разом з Богом в Його Царстві. Дозрівання до "міри повного зросту повноти Христа" (Еф 4, 13). Вживаючи вислів святого Павла, можна цей час порівняти до перебування дитини в лоні матері. І так як дитина повноцінне життя розпочинає в хвилини народження, так само ми повноцінне життя розпочинаємо в хвилини смерті. Тому смерть мовою церкви називається "dies natalis" - день народження. Там було народження для життя міряного часом, а тут народження для життя, міряного вічністю. І властиво, для того вічного життя обдарував нас Бог існуванням. Ісус нас запевняє: "Вам місце споготую, щоб і ви були там, де я" (Йоан 14, 3).

Ціле наше життя, пережите тут на землі, є дорогою, котра туди веде. Кожна інша дорога провадить внікуди. Коли вибираємо ту, іншу дорогу, діємо на власну шкоду. Бог краще від нас знає, що для нас є добром. Так як лікар, котрий хворому дає гірке лікарство. Добре це розумів біблійний Іов, котрий сказав: "Прийняли ми добро від Бога, чому зла прийняти не можемо" (Іов 2, 10). Те, що в людському розумінні вважається злом, Господь Бог допускає для того, щоб з цього вийшло більше добро. Найкращим прикладом є хрест та страждання Ісуса, дякуючи котрим звершилося спасіння світу та участь у Царстві Божому.

Щоб взяти у них участь, необхідно сповнити обов`язкову умову, досконалого підпорядкування Богові. Не є так до кінця, що Господь Бог залишив людині вільний вибір, мовляв: роби, як вважаєш, я до того не втручаюсь. Тоді Він не був би Богом. Христос сказав: "Я постійно це чиню, що до вподоби Йому" (Йоан 8, 29).

Я пам`ятав про слова св. Павла: "Чи ви їсте чи п`єте, чи що-небудь робите, усе робіть на славу Божу" (1 Кор 10, 31).

Всяке Боже творіння на землі є таке, яким повинно бути. Чи людина - корона творіння, істота розумна, мисляча і здібна до вибору, може вибрати якусь іншу поставу у відношенні до Бога, а ніж поставу досконалого підпорядкування? Я був того свідомий. Я бачив себе, немов полум`я свічки, котре зі свічки черпає цілий свій сенс та існування. Я мав Бога постійно перед своїми очима. Він був для мене, немов дихання та биття серця. Часто я задавав собі запитання: якщо Він постійно про мене думає, то чи я не повинен постійно думати про Нього? Я думав про Нього передусім як про Бога, котрий є Любов`ю. Якщо ми сотворені на Його образ і подобу, то сотворені також на подобу Його Любові. Тому Любов у нашому житті повинна займати перше місце. Людина вартує стільки - наскільки любить. Я був того свідомий, і тому вчинив любов головним мотором своїх дій. Я повторював часто за псалмістом: "Люблю Тебе Господи, моя сило! Господи, моя скеле, моя твердине, мій визволителю" (Пс 18, 2-3). Завдячуючи тому, усім своїм вчинкам можна було надати найвищої вартості. Так подібно є з купюрою. Її ціна залежить не від паперу, але від номіналу, нанесеного на ній. Звідси, більшу вартість буде мати дрібна справа, розпочата з великої любові, ніж велика справа з малої любові. Звичайно, тут йде мова про оцінку в очах Божих, бо в людей може бути по-різному.

Важливою є роль важких ситуацій, котрі дозволяють розвиватися любові. Вони немов поперечки в скоках. Чим вище - тим важче, але також є і похвала більша й нагорода. Коли мені було важко, я ніколи не скаржився, але дякував Богові, що Він довіряє мені і піддає мене важким випробуванням. Своєю любов`ю я намагався перекричати свій біль. Останнім моїм словом була завжди мова пройнята терпінням біблійного Іова: "Навіть, коли захоче мене вбити, я не здригнуся, бо Йому довіряю" (Іов 13, 15).

          Мова йде про випробовування. Таким випробовуванням, особливо важким для мене, було те, що мені важко було говорити. Коли я говорив - то страшенно терпів.  Часами була неохота до розмови, з огляду на те, щоб не дратувати слухача здеформованими виразами. Мою ситуацію можна було пояснити словами св. Павла: « Я розп`ятий з Христом» ( Гал 2,19).

Я пробував працювати над своєю неміччю, але на жаль нічого не виходило. Я був як музикант, котрий грав на зіпсованому інструменті.

   Терпіння з моєї немочі збільшувало мою свідомість, що, налажучи до Ордену Проповідників,  я повинен добре розмовляти. Часто я вважав, що то Господь є власником мого проповідництва. Він сам грає на моєму інструменті, коли і як хоче. Я погодився з тим, і ніколи не мав претензій до Нього. Були такі хвилини, коли я просив Господа, щоб Він не забирав від мене цього хреста. Він і не забрав. В останніх роках життя із загальним ослабленням за моєю старістю, посилилися мовні труднощі. З уст виходили обкалічені та важко зрозумілі слова. З огляду на те, я перестав публічно служити Святу Літургію, щоб не обдирати святих слів з їх достоїнства. Важко було стояти біля вівтаря. Незважаючи на ці та інші проблеми, пов`язаних з віком, почуваю себе щасливим і не проміняв би своєї долі ні на що.  Господь Бог не помилився, що мене таким сотворив. Правдоподібно, таким я був Йому потрібний.

   Дні, котрі мені залишились, намагатимуся прожити якнайбільш плідно, присвячуючи час молитві та контемпляції найсвятійших справ. Особливо найулюбленійшою молитвою є вервичка, котру повністю відмовляю щоденно впродовж багатьох років в інтенції справ цілого світу.

          Тягар свого життя осолоджую словами св. Павла: «Бо те, що одну мить триває, наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, нам, що дивимось не на видиме, а на невидиме. Видиме - дочасне, а невидиме - вічне»  (2 Кор4,17-18). Брак пропорції між тим, що є тут на землі, і тим, що чекає нас на другій стороні, облегшує тягар та збуджує тугу  за тим, що приготував нам Бог у Своєму Домі.

          То буде великий день, коли там опинюся. День сповнення - найважливіший в життті. Я дуже вдячний своєму Ордену, що мене до цього дня приготував. Виходячи навпроти Нього, взиваю як псалміст: «Як лань прагне водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже.  Душа моя жадає Бога, Бога живого, коли прийду й побачу обличчя Боже» ( Пс 42,2-3). А там, в домі Небесного Отця є «те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те нприготував Бог тим, що Його люблять» (1 Кор 2,9). Там «витре кожну сльозу з очей їхніх: і смерті не буде більше, ні скорботи, ні плачу, ні болю не буде більше, бо все попереднє минуло» ( Апок 21,9).

          Для мене також скоро промине. Надіюсь , що завдяки Божому Милосердю я буду в спільноті тих,  котрим Христос скаже: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від сотворення світу» ( Мт 25,34).

         У такій надії звертаюся до милосердного Отця зі словами Ісуса, промовленими на Хресті: «Отче, у Твої руки віддаю духа мого!» ( Лк 23,46). А  з вами, дорогі брати і сестри прощаюсь зі словами : "До побачення на другому березі!".