 16.01.2008 - Сльози втрачених надійБлижче познайомитися із долею старших людей, яким довелося доживати віку в благодійній службі „Карітас”, вирішила саме на Різдво, і в одночас поцікавиться, як тут святкують найбільше свято.Ти – людина! Пам’ятай щоденно Про своє призначення святе. Хай не змарніють у буденні І душа твоя і серце золоте... ХТО ТИ? У народі є притча про Ворона і Солов’я. Ворон живе довго – 300 літ, але живе сіро, буденно, бо не приносить користі нікому. Йому байдужі чиясь доля і чиєсь страждання. Тому й живе довго. А Соловей своїм співом звеселяє людське горе, зігріває зболені серця, засіває в душах красиве і вічне. Але через те, що він не байдужий до всього того, що оточує його, то і життя у нього недовге. Але яке то життя?.. Чисте і потрібне іншим. Адже нам потрібні люди, які приносять добро і допомагають для добра. Ви скажете, що такого не буває, що всі люди злі і бажають усім тільки зла. Ні, це не так, я не повірю. Адже знаю людей, які прагнуть кращого, а якщо людина хоче бути кращою, вона й стане тим ідеалом, який хвилює мене вже давно. Це й заставило написати даний матеріал. Виникає запитання: коли у серці зароджується зерно, яке проростає у життя, формує людину в цілому? Кому належать помилки, які відбуваються в суспільстві? Врешті-решт, ким краще бути - Соловеєм чи Вороном? Зараз модно говорити просту фразу: “Життя таке”. Але хто в цьому винен, хто таким його зробив? Якщо задуматися над глобальними проблемами суспільства, основним питанням, яке хвилює і хвилюватиме надалі, є виховання в сім’ї, адже від нього залежить старість батьків. І часто ті самі батьки, не обдумуючи своїх рішень, роблять помилку, за яку відплачуються на старості літ. ОДИНОКА СТАРІСТЬ Ближче познайомитися із долею старших людей, яким довелося доживати віку в благодійній службі „Карітас”, вирішила саме на Різдво, і в одночас поцікавиться, як тут святкують найбільше свято. Пані Марія родом із Ланівецького району. На головне запитання, що призвело її до того, що залишилася сама із своїми проблемами тут, жінка відповіла: - Так склалися обставини, я зрозуміла, що потрібно мені покинути свою хату. Через стан здоров’я зобов’язана була їздити по оздоровчих санаторіях і вже тоді розпитувала, де є будинки перестарілих, розуміючи те, що вдома мені не раді. Тут я вже дев’ять років. Коли була, молодою думки про те, що прийдеться доживати віку у “Карітасі”, не було. Працювала 18 років вихователькою. Разом з чоловіком ростили сина. Спочатку жили на квартирі, а потім і власний будинок придбали, все йшло не погано доки... доки син не привів невістку... Жінка поправляє волосся з-під хустки, обличчя вкрилося рясними слізьми, які пройшли через спогади втрачених надій. Вона, здається, відчула зустрічне питання, яке я їй збиралася задати, і водночас боялася його. - Чому довелося віку у “Карітасі” доживати? - В мене один син. Він до самого кінця був проти, що я піду, але невістка, якій я завжди заважала, хотіла бути господинею в домі, не поважала мене, через це почалися сварки із сином. Хоча я ніколи не старалася стати на її шляху, чим могла, допомагала по господарству. Досі пригадую здивований вираз обличчя сина, коли я сказала, що мушу піти, щоб зберегти його сім’ю. - “Мамо” – говорить він, - але це темна пляма на наш рід, яка триматиметься на усе життя. Мати одного сина, а син має одну матір і то...” Мені не тяжко було залишати рідну хату, бо розуміла, що залишаю не чужій людині, а рідному сину. Так прийдеться рано чи пізно все покинути і піти у вічність. Я ще декілька разів під час проживання в “Карітасі” приїжджала на літо у село: помогти на грядці, біля хати. І до останнього, як покидала рідне подвір’я, все чекала того, що невістка зробить крок вперед, крок до примирення, крок, який залишить мене в сім’ї. Останній раз, коли була вдома, зрозуміла, що більше приїжджати не буду, бо нікому не потрібна. За дев’ять років з рідних до мене ніхто не приїхав. Дуже хотіла б побачити двох онуків, які вже студенти. Пригадується те, як одного разу син мені сказав, що він не приїде мене відвідати через те, що йому соромно. Але, на щастя, жалуватися нема на що. Адже під доброю і справедливою рукою отця Григорія, директора “Карітасу”, ніхто не жаліється на самотність тут. Він завжди розуміє. Різні трапляються серед нас люди, але він з кожним знаходить спільну мову. Коли я зайшла в кімнату, в якій пані Марія проживає сама, мені сподобався її інтер’єр, якось по-домашньому. Жінка пізніше мені розповіла про вишиті рушники, які вишивала власноруч, вазони на підвіконні, як за ними доглядати, новорічну гілочку ялинки, оздоблену прикрасами, ікону на столі... В кімнаті затишно, чисто. У її розповіді немає нічого надзвичайного, але вразив мене один момент, коли оповідала про... котика, який жив у неї, за яким вона доглядала, а зараз довелося віддати. З емоційної оповіді я зрозуміла, що цього котика їй більше шкода, як сім’ї, рідної хати. Це мене вразило в тому плані, що жінка змирилася із цим випробуванням у житті. - А як проходить Різдво? Звичайно, як у дома, - Свята Вечеря, - проводить далі пані Марія. Нам було радісно через те, що нас об’єднує благословення отця Григорія, який з нами завжди. Ми всі схожі між собою тим, що в кожного за серцем є біль, тягар, який привів нас сюди і об’єднав у велику родину. Від добра ніхто не йшов з дому. Так само, як нікого уже не чекають удома. Перебуваєш у колективі, розумієш, що у людей бувають по-справжньому різні долі, які змушують їх зробити крок всупереч їх самих і піти в “Карітас”. Я не можу категорично сказати, що це залежить від виховання, – говорить жінка, - але реально розумію, що в більшості випадків невідповідні стосунки у сім’ї приводять людей сюди. Тут проживає більше, як 20 осіб. У кожного свій шлях, але фінішна пряма привела у будинок перестарілих. Дивує одне запитання, колись ми всі були комусь потрібні, сім’ї, друзям, сусідам, а раптом постаріли і стали такі беззахисні, адже нікому і провідати нас. Рідко, коли хтось до когось приходить, хоча постійно старші люди чекають, сподіваючись на те, що відчиняться двері і хтось задасть просте запитання: “Як справи? Як здоров’я?”. Адже, окрім теплоти людських почуттів, ми більше нічого не потребуємо. Тут завжди є хліб і до хліба, матеріальне забезпечення. ЇХ ОБ’ЄДНУЄ „КАРІТАС” - “Карітас” відіграє велику функцію в тому плані, що об’єднує людей майже однієї вікової категорії, одних поглядів на життя. Для нас добре, що є такий захист від суспільства, адже тут в нас спільні теми для обговорень, “Карітас” на території Монастиря. Кожного дня провадиться Служба Божа, а коли стає тепліше, і Бог дає сили - і в місто можна піти чи пройтися. Хоча іноді бувають й конфлікти, але серйозних непорозумінь не трапляється. Немає, коли ображатися, вік не той. Так незадовго прийдеться постати на судді Божому і відчитатися за вчинки, що за життя траплялися, - провадить далі розмову пані Марія. Нашу розмову перебиває інша жінка, яка розказує про свою долю, яка є не менш простішою. У неї одна донька..., але прийшлося вже 11 років проживати в будинку благодійної служби „Карітас”. У Чортківському “Карітасі” є справжня історична знахідка – музей, про нього нам розповіла співрозмовниця Марія Штепа, яка тут проживає 11 років, від самого початку заснування “Карітасу”. “Увесь цей час я дбала про музей, започаткувала його, доповнювала своєю працелюбністю і знанням історії. В музеї багато історичної літератури, фотографій, біографій осіб, які поклали своє життя за визволення України”. Жінка обізнана в історії України, зокрема, історії нашого краю, Чортківського району. У неї широкі знання із чортківської тюрми, мучеників, які померли незаслуженою смертю від рук енкаведистів. Привертають увагу вишиті українські костюми із червоними коралами, одяг, вироби з дерева, посуд. Це все ніби переносить мене на якусь мить у далекі воєнні часи. Пані Марію Штепу не треба особливо представляти читачам. З-під її пера вийшло багато книг-спогадів, вона часто виступає на урочистостях в місті, бо є про що переповісти політичній бранці сталінських концтаборів. До неї більше навідуються люди, але й вона часто, як і інші співмешканці „Карітасу”, чекає, що хтось прийде і добрим словом зігріє самотність. Іванна Нога Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=742 |