A A A
Розмір шрифта: Вже два роки тому Верховна Рада прийняла дуже важливий з правової точки зору документ - Кодекс адміністративного судочинства України. Серед інших завдань адміністративного судочинства він визначає: захист прав, свобод та інтересів громадян від порушень з боку органів влади, посадових і службових осіб.
В той же час, попри оновлення законодавчої бази - рівень довіри до судової влади та обізнаності в питаннях судових процедур в Україні залишається дуже низьким, особливо в провінції. Більшість наших співгромадян вважають, що суди у нас наскрізь корумповані, що права і доступ до правосуддя існують лише для багатих і впливових, а в практиці правозастосування безліч нерозв’язаних проблем. Та все ж, поза сумнівом, правовий інструмент можна вдосконалити, лише застосовуючи його у справі захисту своїх прав. Недаремно у демократичних країнах головним інструментом, за допомогою якого захищаються права людини, є суд.

Саме тому група українських природоохоронних громадських організацій з різних областей України впродовж цього року взялася дослідити стан реалізації права на доступ до інформації про стан довкілля та можливість захистити його за допомогою засобів адмінюстиції. Так до суду можна оскаржити незаконну відмову в наданні інформації, ненадання інформації в передбачений законодавством строк, та інші незаконні дії чи бездіяльність органів влади, пов’язані з доступом до інформації.
Приміром, наші колеги звернулися з інформаційним запитом до прокуратури Житомирської області. Пропонувалося надати інформацію: про кількість скарг громадян з питань, що стосуються порушень їхніх екологічних прав та природоохоронного законодавства, що надійшли протягом 2006 року до органів прокурорського нагляду області, а також про кількість кримінальних справ, порушених за такими скаргами прокуратурою. Адже не секрет, що велика кількість скарг громадян та приписів контролюючих органів залишається без належного прокурорського реагування. Прокуратура Житомирської області відмовила у наданні інформації та мотивувала своє рішення тим, що у інформаційному запиті не зазначено, яка саме інформація стосується запитувача особисто, в зв'язку з чим надати таку інформацію неможливо. Крім того, так зазначено у відмові, відповідно до ст.24 Закону України "Про державну статистику" не підлягає наданню за запитами статистична інформація, яка має внутрішньовідомчий характер. Тобто, на думку Житомирської прокуратури, інформація про стан законності у сфері охорони довкілля стосується лише їхнього відомства, тож громадяни не повинні нічого про це знати. Позиція прокуратури у даному випадку розцінена, як протизаконнна і з цього приводу нашими колегами подано адмінпозов до суду.
У червні 2007 року я подав інформаційний запит Тернопільському міжрайонному природоохоронному прокурору О.В.Галицькому. У відповідності до статті 32 Закону України “Про інформацію” просив повідомити, чи зверталася природоохоронна прокуратура нашої області протягом 2006 – 2007 років з адмінпозовами до судів із оскарженнями протиправних рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються охорони довкілля. Я просив також надати копії судових ухвал та постанов за такими позовами. Але пан Галицький просто проігнорував мій запит.
Але ж людина, яка прагне добитися того, що гарантовано їй Конституцією України, у якій записано, що інформація про стан довкілля ніким не може бути засекречена, повинна відстояти своє право – чи не так? Тому я вирішив подати до Чортківського районного суду адмінпозов у зв’язку з бездіяльністю природоохоронної прокуратури у відповідь на мій запит. Саме до Чортківського районного, адже за ст. 19 Кодексу адмінсудочинства справи з приводу оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів влади, які стосуються інтересів конкретної людини, вирішуються судами за місцем її проживання. Як бачимо, у цьому питанні законодавець пішов на зустріч громадянинові – мешканець районного центру або села тепер не повинен їхати до обласного адміністративного суду, аби довести порушення свого права посадовцем обласної владної уставови.
Звісно, наші суди не надто прагнуть вести справи проти нашої прокуратури, а тому намагаються відмовити у відкритті провадження. Цю практику громадський моніторинг зафіксував майже в усіх областях України. От і Чортківський районний суд запропонував мені свою скаргу відвезти до Тернопільського міськрайонного суду. Я не погодився з таким рішенням і подав апеляційну скаргу. Почекаємо, що вирішить Львівський апеляційний. А там і до Європейськго суду з прав людини можна дійти.
Адже права людини – це не те, що дарують зверху. Їх треба виборювати у чиновника, який завжди хотітиме їх обмежити. А накращою аудиторією для виховання у нього поваги до нашох прав, мабуть так, є зала судового засідання.


Олександр Степаненко, ЕГО «Зелений Світ»