A A A
Розмір шрифта: Дорогі краяни, чому ми є такими байдужими до навколишнього середовища, чому ми так не любимо самих себе? Адже ми є найголовнішою ланкою в природі, тому просто зобов’язані берегти навколишній світ. З розвитком прогресу, розширенням міст стає все складніше це зробити.

Ми чуємо, як з усіх сторін екологи б'ють не сполох , що необхідно рятувати світ. Ні для кого не секрет, скільки шкоди завдають природі люди. Щороку вирубуються сотні гектарів лісу, у воду зливають тонни відходів, повітря забруднюють викидами із заводів.
Навіть, сама природа неодноразово нас попереджає: повенями, потопами, землетрусами, буревіями, засухами, ніби-то промовляючи до нас: «Людино, спинись, інакше загинеш!». А ми все одно ігноруємо усі попередження і смітимо: наліво й направо. Ще й постійно скаржимось на владу, мовляв то гроші не виділяє на прибирання вулиць, то мало має прибиральників. Але давайте згадаймо дуже хорошу і правдиву, без перебільшення, приказку: «Чисто не там, де прибирають, а там – де не смітять».
Уявімо собі, якщо кожна людина зламає гілку з дерева, зірве квітку, залишить після свого відпочинку на природі сміття в лісі чи викине обгортку з цукерок до річки, то яку картину ми побачимо через 10 років? Мабуть, – суцільний смітник. Кому ж захочеться жити в такому довкіллі?
Звичайно, що ні кому, тим більше – нам. Адже сама природа подарувала нам таку красу...
У мальовничій долині Серету, де мимохідь розступилися гори, здавна красується чепурне місто Чортків. А де ж поділася та мальовнича долина, яка здавна милувала усіх? Вона сьогодні потопає в смітті. Колись були величні верби біля річки, – а тепер – страшні похилені або звалені до води страхітливі дерева, ніби благають нас спинитися і врятувати те, що ще поки що можна для наступних поколінь. Наші діти і так вже не цінують дарів природи. Постійно перебуваючи за комп'ютерними іграми та інтернетом. Мобільні телефони нам замінили живе спілкування і назавжди викинули у минуле таке колись романтичне листування, і ми скоро не здивуємось, коли вчені винайдуть, щось оригінальне на заміну природі. Треба обов’язково привчати дітей любити та дбати про неї: не топтати квітів, не ламати гілки на деревах, не кидати сміття до річки чи до ставу. Але для цього необхідно й самим доглядати за нею. І тоді ми неодмінно врятуємо нашу мальовничу долину міста Чортків повздовж річки Серет.
Як згадують старші люди, які живуть (по вулицях Шевченка та Вербовій) коло так званої річечки Млинівки, що вода у Млинівці колись була така чиста, що здавалась просто кришталевою. Усі купались в ній та навіть ловили рибу. А що там маємо сьогодні? Пляшки - просто жах! І цей жах певним чином пов'язаний з медичним коледжем та педагогічним училищем та загальноосвітньою школою №7 міста. І саме страшне не той бруд, довкола, а те, що видається, усім байдуже до цієї проблеми.
Цитую із акту перевірки дотримання санітарного законодавства, складеного Чортківською рай СЕС від 12 жовтня 2007 року: "Тепер у колишньому відвідному каналі – місце для відходів". І справді люди туди в Млинівку скидають усі нечистоти та побутове сміття. А найстрашніше в цьому те, що самі мешканці прилеглих будинків тими відходами і дихають. Та й не тільки вони. Через Млинівку є міст, по якому щодня проходять тисячі студентів та учнів. Є люди, які б взагалі хотіли закрити той міст. Не буде моста, то й не буде проблеми. Але я вважаю, коли цей прохід закрити, то з колишньої кришталево чистої Млинівки і теперішнього болота, там стане звичайнісінький смітник. Тому закрити міст – це невихід із складної ситуації. Треба шукати та наказувати винних за засмічення річки.
Але ж хто ті нечистоти туди зливає? Гадаю, зновуу ж таки, - люди, що живуть по вулиці Вербовій, що впирається у Млинівку. Вони замість септиків (а навіщо, вони їм ті септики? Бери, плати гроші за машину, щомісяця, щоб усе те викачували). А так – прокопали рівчак, кинули трубу та й жодних проблем. А що там брудно і неприємно пахне, то пусте. А хіба десь чистіше?.. А сміття? Навіщо рано вставати, щоб винести непотріб на машину, коли можна перейтися ввечері два метри та кинути у ту ж багатостраждальну Млинівку. Та ще й візьмемо та й напишемо скаргу на сусіда, бо "він ж не такий, як я", і мені його септик заважає. Така заява була зроблена Чайківською Г.Т., яка проживає по вулиці Вербовій,3 (3 вересня 2007 року) на Романюк В.Я. На вулиці Вербовій, як і взагалі на усіх старих вулицях Чорткова будинки находяться дуже близько один до одного і фактично, поглянувши у вікно, бачиш, що сусід робить у своєму будинку, не те що на подвір'ї. І замість хороших та дружніх відносин – постійні сварки, наклепи та скарги. І коли сваряться сусіди, інші люди дізнаються багато цікавого і навіть... жахливого.
Так, на дану заяву є реакція. Виконуючий обов'язки головного державного санітарного лікаря Чортківського району В. Бережнов пише листа Романюку В.: "В Чортківську райсанепідемстанцію звернулась із заявою гр. Чайківська Г. Т.... про те, що вами не проводиться відкачка рідких побутових стоків із вигрібної ями, яка є на вашому подвір'ї. Через негерметичність вигрібної ями стічні води попадають під господарський будинок Чайківської Г.Т., в тому числі в погріб. При перевірці заяви на місці факти підтвердилися. На основі вищевикладеного Чортківською райСЕС зобов'язує вас укласти договір з Чортківським водоканалом на відкачку стоків і очистити вигрібну яму..."
На превеликий жаль, не всі люди розуміють, що світ, який їх оточує, треба берегти.
Вкотре акцептую, щоб зберегти красу нашого міста для нащадків, кожний мешканець Чорткова повинен берегти довколишнє.
Краяни, чому мовчимо, чому???
Наші ж діти щоденно ходять через той місток (хоч він і так аварійний, але хто ж те бачить) до школи. Діти тим усім дихають, а ми потім не розуміємо звідки стільки різних інфекцій та чому діти так часто хворіють. І звичайно, що ми перестаємо мовчати, коли нас починають "чіпати". Так згодом і собі Романюк В.Я. опісля вищезазначеної заяви на нього написав скаргу до санітарно-епідеміологічної станції Чортківського району на рахунок встановлення труби, по якій рідкі побутові стоки септикової ями, що є на території садиби громадянки Чайковської Г.Т., витікають просто у Млинівку (колишній відвідний канал річки Серет).
Так, розлючені не залишилися в боргу.
Санепідемстанція все це виявила і зобов'язала громадянку Чайковську Г.Т. забрати трубу, щоб відходи із септикової ями не стікали у Млинівку.
Зокрема у акті складеному райСЕС "Громадянка Чайківська Г.Т. встановила трубу, по якій рідкі побутові стоки із стокової ями, що є на території її садиби витікають у Млинівку. Також сарай, в якому гр. Чайківська Г.Т. утримує кіз знаходиться на території подвір'я на віддалі 6 метрів від вікна житлового будинку гр. Романюк В.Я... А це також неподалік річки.
Звичайно, ми надіємось, що санепідемстанція доведе цю справу до кінця, і можливо знайдуться гроші на очищення Млинівки, можливо зроблять новий міст або принаймні поремонтують старий... І не будуть по трубі від садиби Чайківської стікати відходи...
Звичайно після цього усього приємні враження миттєво зникають. І тоді ж ми усі починаємо замислюватись: а хто повинен дбати, щоб ні на хвилинку не зупинилося серце природи, щоб не забруднювались річки, не засмічувались ліси, не вимирали рідкісні птахи, звірі риби? Хто повинен турбуватися про це – екологи, уряд країни, партія «зелених»? А може все-таки, кожен з нас. Отже, вирішення усіх екологічних проблем – в наших руках.
Наша природа дарує нам стільки добра і у відповідь потребує лише невеличкої турботи, хоча б частинку нашого люблячого серця, серця, сповненого поваги та вдячності, це не багато, лише тоді навколишній світ подарує нам усе, на що здатен, віддасть нам всі свої коштовні дарунки...


Наталія Бжитських