A A A
Розмір шрифта: На якому острові живе душа? Вона має певні границі чи - безкрая? Чи можна душу вмістити у маленькому кулаці, аби тримати її в руках, щоб потім знайти для неї куточок у серці?..
Хто дасть відповіді на такі запитання? Чи часто ми задаємо собі подібні запитання? Хто з нас думає про душу, а хто живе так, ніби її немає? Скільки варіантів запитань хочеться задати собі і світові ?.. Чи задають собі подібне ті, хто живе за межею активного існування, живе - за колючим дротом... у колонії посиленого режиму?..
"Острів душі" - таку назву має обласна державно-громадська операція, що здійснюється щорічно.

18 жовтня представники служби у справах дітей (до вересня місяця цього року це була служба у справах неповнолітніх), відділу у справах молоді та спорту Чортківської районної держадміністрації, районного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і учасники місії Святого Франциска з міста Чорткова у рамках операції "Острів душі" побували у Бережанській виправній колонії. Мета - надання практичної допомоги адміністрації колонії щодо забезпечення своєчасного вирішення проблем соціальної реабілітації дітей, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, у їх подальшому правильному виборі життєвого шляху, працевлаштуванні, вирішенні житлових, навчальних, побутових та інших питань після звільнення, проведення інформаційної, просвітницької, культурно-масової роботи з дітьми в умовах виховної колонії.
Погодьмося, за кожним з перелічуваних аргументів мети криється немала частка доволі проблемних справ і людських доль. На жаль, слова іноді не можуть осягнути глибини проблеми. Але у даному закладі, особливо у його "мешканців", проблем немало.
Сьогодні, хто місяць, а хто - два, у даній колонії "проживають", чи то пак, відбувають покарання, два хлопчаки з Чортківщини.
Один із них, назвемо його Анатолієм (імена змінено), з 1990 року народження, вихідець із Росохача, відбуває тут свій термін випраних робіт і виховання за крадіжку і грабіжі. Доля хлопчини - нелегка. Мати - перебуває покарання у місцях позбавлення волі, а батько має іншу сім'ю і не проймається ні життям, ні майбутнім свого сина. Інший - Віктор, 1991 р. н., вихідець з Чорткова, круглий сирота. Батьки померли. Відбуває покарання за крадіжки.
Як зазначила головний спеціаліст служби у справах дітей Чортківської РДА Марія Гулевич, з розмови з адміністрацією колонії та із самими засудженими малолітніми, стало відомо, що за час, відколи ці хлопці перебувають у колонії, ніхто ні з рідних, ні із знайомих до них не навідувався. Підтримки рідних у хлопців немає. Забули про них. Просто взяли й викреслили, як щось непотрібне. Нікому й не в голові, що у хлоп'ячих душах ще горить вогонь надії, що хтось зігріє їх увагою і ласкою. Але чи сповниться їхня надія, коли душі їхніх нехай і не рідних родичів мовчать холодом і байдужістю. Що винесуть вони із цих стін? Чи виправить їх ця виправна колонія? А якщо і виправить, то в який бік?
Представникам Чортківської райдержадміністрації вдалося поспілкуватися з керівництвом колонії та і з вільнонайманими вчителями. З розмови стало відомо, що тут прийнято добросердечно ставитися до своїх підопічних, адже, звісно, вони ще по-суті діти. Тут проводиться навчання, засуджені малолітні здобувають освіту, проводяться з ними виховні заходи. Тільки ось, попри все, накладається відбиток внутрішнього спілкування засуджених одних з одним. Тут, як це не гірко визнавати, беруть гору закони злочинного світу. У Бережанській виховній колонії сьогодні перебуває більше 200 вихованців. Здебільшого - це вихідці з Криму, Одеської та Миколаївської області. Попри те, що наші хлопці з Чортківщини тут відбувають покарання за не надто тяжкі злочини, то такий малолітній з Криму, 14-літній злочинець, відбуває у колонії за вбивство своїх батьків. Є й такі, що сидять за згвалтування тощо. Чого навчаться у таких ті, хто тільки лише вступив на стежку злочину, можливо випадково, гадати складно. Усе залежить до якого саме берега пристане молода зранена душа.
А долі у цих малолітніх часто нелегкі. Ось Руслан не знає сімейного затишку, тепла. З будинку "Малятко" він перейшов у Коропець, в інтернат, а з інтернату - в Бережанську колонію. Хлопцеві б виходити " на волю", а немає куди подітися. У нього на цілий світ - нікого, жодної доброї душі.
Часто ми своєю байдужістю зіштовхуємо малолітніх на крок відчаю, або гонитви за пригодами, де є хоча б уявна увага до своєї персони. І тут головне усвідомити, що коли ми не переможемо спільними силами, не доведемо, що суть життя може бути в іншому, як це доводять члени місії Св. Франциска, то переможе злочин. А останнє не принесе щастя ні нам, ні тим, кого ми не врятували з цього страшного виру.


Леся Легіт