 10.10.2007 - Реальна містикаЯк часто ми не замислюємось, а швидше не усвідомлюємо, який цікавий і загадковий світ. Ми не розуміємо глибину пізнання, тому що нам просто це не дано. Не для того нас сотворив Бог. І коли щось трапляється непідвладне нашому розуму – у нас кров застиває в жилах.Цю історію мені повідомила молода жіночка років сорока, з якою ми випадково пересіклись на життєвій дорозі. Самі знаєте - наболіле, потайне легше відкрити незнайомій людині. Ось що вона повіла. Вони одружилися в жовтні, коли багряне листя покривало килимом землю. Щасливі молодята мріяли про діточок, яких буде немало. Але найбільше цього хотів тато нареченої: пошвидше побачити першого онука чи онучку. Для нього це не було принциповим, просто він дуже любив маленьких дітей. Тато був дуже хворий і знав, що його кінець дуже близько, тож не давав спокою молодятам. Постійно запитував: "Ну, коли вже дасте мені онука, чому зволікаєте?" Все мріяв, як він буде няньчитися з маленьким немовлям. Але лелека не поспішав у цю сім'ю. Так і не дочекавшись, у липні, тато помер. А вже у грудні в молоду сім'ю прийшла радісна новина - Галина завагітніла. Щастю не було меж. Вся родина почала готуватися до появи нового члена сім'ї. І нічого не передбачало біди. Майбутній тато дуже любив свою молоду дружину. Піклувався про її здоров'я, оберігав, не дозволяв важкої праці. Та й в Галини не було проблем із здоров'ям, вагітність проходила нормально. Але... але кожної ночі почав снитися тато. В снах постійно її переслідував, а коли вона запитувала, що він хоче, то чула відповідь: "Я заберу в тебе!" Спочатку жінка не придавала цьому значення, але сни ставали дедалі навязливішими, вони її вимучували, не давали спокою, а навпаки більш тривожили та лякали. Так пройшло шість місяців. Та одного вечора до неї завітала двоюрідна сестра. Галина відразу замітила, що та чимось стурбована. Тож попросила не зволікати, а розповісти, що сталося. "Знаєш, - почала сестра, - мені снився вуйко". "Ну і що?", - тривожно відповіла Галина, - мені теж сниться". "Та ні, він був не такий, як завжди розумієш? Він щось хотів," - і сестра зловила на собі насторожений погляд Галини. "А коли я його запитала, доки він буде ходити на цім світі, що він недає нікому спокою, то він різко відповів: "Я заберу те, що саме більше люблю, - і зник... Довго ще сиділи сестри тим вечором і намагалися зрозуміти, що все це може означати. На другий день Галина, як завжди поралася біля хати, але близько до вечора заболів поперек. "Мабуть, я народжую", - без задньої думки сказала вона. Але болі чимдужче посилювалися. А вночі Галина перелякано розбудила чоловіка. "Знаєш, поїдь, виклич швидку, бо мені дуже зле". Він стрілою вилетів з хати, ледь встигнувши одягнутися. А вже за деякий час вона зрозуміла, що не може більше чекати, одягнулась і, покликавши братову, пішла назустріч "швидкій". Але тільки вийшовши з подвір'я, жінка зрозуміла, що народжує. І лишещо встигла спіймати народжену дитину, яка буквально вилетіла з неї на ходу. З великим страхом вона, тримаючи плакаюче немовля на одній руці, а пуповину в другій, вернулась в хату, а братова побігла по допомогу до сусідів. Зайшовши у хату, Галина, розуміючи своє положення, ридаючи зо страху та з жалю, положила синочка на ліжко, а сама прилягла біля нього. За той час позбігалися сусіди, але ніхто нічим зарадити не міг. А вже через декілька хвилин приїхала швидка і надала допомогу. Закутали дитинку і разом із волаючою від горя мамою забрали до лікарні. Галину вперто не покидала думка, що дитина всерівно буде жити. Лікарі боролися за життя немовляти, а молода нічого не знала про долю синочка, тому що сама була у важкому стані. Але на третій день жінка почала приходити до себе. Зранку її відвідали рідні і Галині кинулася у вічі, в руках братової, незвичайна коробка. "Що це?" - запитала вона. "Та, це ми купили взуття", - ховаючи очі, відповіла братова. Ще поговоривши, вони поїхали, а Галина пішла прогулятись і тут випадково підслухала розмову санітарок, що недоношена дитинка померла. Серце жінки зжалося від нестерпного болю, ніби різонули ножем, аж ноги підкосились. А в голові спалахнула думка, як у кіно: коробка в руках братової. На другий день тільки переступивши поріг палати, Василь почув різне запитання: "Де поховали дитину?" Аж подавшись назад від несподіванки, вік, не знаючи як подивитись Галині в очі, відповів: "Біля могили твого тата". На другий день після виписки, Галина побігла на могилу до синочка. Впавши на землю, жінка била руками по землі і ридаючи, кричала: "Тату, нащо забрали онука? Нащо забрали коханого синочка? Тепер там ви будете його колисати!" Пройшло декілька тижнів і до молодої жінки знову завітала двоюрідна сестра. "Мені знову снився вуйко", - Галина з повним ненависті та болю поглядом повернулася до Марії. "Знаєш, - продовжувала та, - снилось, ніби вся родина зібралась у покійної бабусі в хаті і в той час заходить вуйко. А бабця і каже: "Сідай, Васильку, з нами, поговоримо". Нащо він відповів: "Я не маю часу з вами говорити, бо спішу колисати маленьку дитинку". Галина закривавши руками обличчя, впала на коліна і заридала... Від того часу пройшло вже 19 років. Галина з чоловіком виховують доньку і сина. Та біль в душі так і не пройшов. А померлий вуйко Василь так більше нікому і не снився. "Заспокоїлася душа, коли забрав свого першого онука" - закінчила свою розповідь жінка. Тетяна Захарова Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=655 |