 19.09.2007 - ''Мама спекулює наявністю сина заради грошей''З Віктором (з етичних міркувань усі імена змінено) ми познайомилися зовсім недавно. Так склалися обставини, що кожного дня чотири години ми проводимо разом в зв'язку з робочим графіком. Тож і недивно, що він про свої проблеми розповів мені, поділився гірким досвідом сімейного життя і виповів історію, яка, вважаю, буде цікавою і читачам.Вітя народився в Донецькій області, проживав з батьками на Тернопільщині, а саме - в Чорткові. Та все ж свою другу половинку вирішив шукати на маленькій батьківщині - Донеччині. Надя і стала йому за дружину, але офіційно свої стосунки вони не реєстрували. Близько восьми років Віктор та Надя жили в Україні, потім подалися шукати щастя в сусідню країну - у Росію. Підкоряти Москву виявилося не так легко як здавалося: орендували квартири, жили з надокучливими бабками, інколи наймали кімнати у гуртожитку. Бувало, приводили до ладу захаращену стайню і мешкали там... Перебивалися випадковим заробітком, поки не знайшли більш-менш постійну роботу. Гроші складали копієчка до копієчки. Не повірите, але щоб не брати, як кажуть, гроші з купки - навіть голодували. Здавалося життя налагоджується. Купили земельну ділянку, розпочали будівництво помешкання. Немале досягнення, як для українців без прописки, без стартового капіталу. Розповідає Віктор: "Пам'ятаю, усі святкували день міста, відпочивали, смажили шашлики, а в нас, окрім борошна, в хаті не було нічого. Пішли на берег річки, сіли і так сиділи. Коли бачимо, у водяних заростях щось б'ється. Пішли туди, а там карасі - двадцять п'ять штук спіймали. Влаштували собі свято. Скільки радості було тоді! І якою смачною тоді виявилася для нас риба!" Часи змінювалися. Життя пішло по білій полосі - привезли в Росію синочка Олежика, який до цього часу проживав з Надійчиними батьками на Донеччині. Будували свою оселю, а самі мешкали в купленому авто. Все йшло досить непогано. Та якось частіше й частіше, за словами Віктора, він почав помічати, що Надя заглядає у чарку. Працювала в редакції, потім влаштувалася секретарем на один з дворів. І вільний час, замість того, щоб більше побути з сином, жінка подружилася з оковитою. "Приїжджаю з роботи, а вона п'яна або перегаром чути”, - ділиться Віктор. Почалися скандали. Але все ж землю у Росії Віктор задокументував на прізвище співжительки і матері його сина Надії. Саме співжительки, тому що офіційно вони так і не стали чоловіком та дружиною. Він їй довіряв протягом багатьох років спільного життя, вони разом ділили печалі і радості, тому причин не вірити Надії у Віктора не було. До них мали були приїхати в гості Надійчині батьки, поглянути як влаштувалися діти і внук Олежик. "Надя дуже не хотіла їхнього візиту, - стверджує Віктор, - постійно переносила приїзд родичів. Та все ж вони приїхали". Саме того дня і розпочалася неприваблива картина Вікторового життя. З того часу і до нині триває історія, яку ніяк не можуть довести до логічного завершення. Віктор проживає в Чорткові зі своїм сином-школярем у помешканні батьків, Надя - у Донецьку. Так би усе й продовжувалося, якби не заява колишньої співмешканки Надії та матері Олежика про стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди за спричинення тяжких тілесних ушкоджень на ім'я Віктора. У той день, коли до них в Росію приїхали батьки, Надя скаржилася на сильні болі в животі. Батьки, помітивши щось неладне, запитали чи не бив її чоловік, на що Надя відповіла "ні". Поспілкувавшись трохи з батьками, вона піднялася на другий поверх, так як скаржилася на самопочуття. Вночі їй стало гірше, викликали швидку допомогу, а в лікарні Надю прооперували. Там вона повідомила, що чаркуючись і вечеряючи з Віктором, останній, не встаючи з місця, вдарив її сильно кулаком в область живота, в результаті чого вона впала зі стільця на підлогу, втратила свідомість і більше нічого не пам'ятає. Висновки судово-медичної експертизи були шокуючими: тупа травма живота. Віктор запевняє, що не бив Надії, а вона в стані алкогольного сп'яніння сама впала зі сходів. Неповнолітній син при допиті підтвердив, що в ніч перед приїздом дідуся і бабусі мама випила всю горілку, що залишилась від вечері, через це вранці батьки й посварилися. Проти Віктора відкрили кримінальну справу. Звинувачення були серйозними, а через деякий час був винесений вирок судом Російської Федерації: признати Віктора Н. винним і назначити покарання - 3 роки позбавлення волі, а на підставі іншої статті покарання вважати умовним з випробувальним терміном. Віктор стверджує, що погодився частину вини взяти на себе через обставини, які склалися. Це був немов договір між ним та міліцією - відповідальність на ньому, але він може відсуджувати своє право на власність своєї ж землі. "І дитина неповнолітня, хто ж подбає про сина, якщо його посадять?!" - постійно думав Віктор. До речі, характеристики на нього з нашого міста, з селища Російської Федерації, де Віктор мешкав, цілком пристойні: ввічливий, тактовний, не грубіянить, користується повагою, скромний, комунікабельний. Розумію, що характеристику можна "купити", але й мені за час спілкування з Віктором здалося, що він цілком безпечний і нормальний чоловік. Навіть більше: він хороший батько. Про це свідчить і характеристика на його сина Олега зі школи в Росії, у якій вчився в хлопчик: "Поведінка на уроках і перервах незадовільна. Постійно був неготовий до уроків. Домашнє завдання виконував погано. Контролю за дитиною батьками не було. В школу Олег приходив нечистим, частіше всього в тій одежі, в якій гуляв на вулиці. Часто було не помите обличчя. Бували дні, коли Олег приходив в школу голодним. Після того, як Олег залишився з татом (мама поїхала), він закінчив чверть краще. Ходить в групу продовженого дня, де виконує письмові домашні завдання, а усні підготовлює з батьком. В зошитах пише акуратніше, відчувається контроль за навчанням тата. Поведінка покращилась. Зовнішній вигляд - приємний, на заняття приходить в костюмі. На уроках активно працює, одержує хороші оцінки". В даний час хлопчик навчається в одній з Чортківських шкіл, за актом про встановлення факту проживання депутатом Чортківської міської ради в присутності сусідів встановлено, що у дитини є всі умови для проживання та навчання в помешканні дідуся і бабусі. Тим часом, поки батько та його родина влаштовували життя малого Олежика, мама, яка два роки не чула про сина і не бачила його, вимагає моральної компенсації від коханого: 100 тисяч гривень та 13642 гривні за матеріальну шкоду. У позовній заяві вона стверджує, що Віктор залишив з собою сина за допомогою сили та погроз, з метою пом'якшення вироку суду та спричинення їй болю, на що Віктор категорично відповідає наступне: "Я сина силою не забирав! Більше того, позивачка сама залишила дитину. Після приїзду в гості до нас її батьків, Надя поїхала з ними в Донецьк. На запитання слідчого: "Чи забираєте ви сина з собою?", – вона відповіла, що залишає Олежика зі мною. І знаючи, що санкцією статті КК РФ по надуманих, брехливих її показах, мені загрожує позбавлення волі, вона сказала працівникам міліції: "Якщо Віктора посадять, віддайте сина в дитячий будинок!" Тобто, на час, коли я знаходився під слідством, вирішувалось питання, чи я залишуся на волі й зможу піклуватися восьмирічною дитиною. Надю доля її сина не цікавила. Фактично, хлопчик міг залишитися безпритульним і пропасти на вулиці. Однак, всупереч її прогнозам, я отримав іспитовий термін. Мій син продовжував проживати зі мною в будинку, який я побудував за власні кошти. Вказаний будинок на час від'їзду Наді з Московської області був ще не приєднаний до лінії електропередач. Коли ж я спробував провести електрику до будинку в грудні 2006 року, голова сільської ради повідомив, що до нього на днях приїжджала Надія і в категоричній формі висловила своє заперечення проти підключення до лінії електропередач нашого житла. Через це, з волі матері, наш неповнолітній син змушений був цілий рік жити в будинку без світла, при керосиновій лампі, без можливості користуватися телевізором, радіоприймачем, іншими зручностями. Більше того, мене вразило те, що Надя, приїхавши в Московську область, навіть не спробувала шукати зустрічі з сином. Нехай вона не хотіла бачити мене, але свою кровинку могла зустріти, поцікавитися його життям. Однак у неї інші бажання: продати землю, будинок, забрати гроші, а мене і сина викинути на вулицю. Наш Олежик з часу народження був приписаний у квартирі батьків позивачки. У 2006 році Надя виписується з квартири разом з сином, вказуючи у заяві, що вона переїжджає в Чортків до моїх батьків. Через кілька днів знову приписується у Донецьку, але вже без сина. Виникає запитання: куди поділася дитина? (і це тоді, коли я знаходжуся в Московській області на підписці про невиїзд, тобто, виходить, силою, заочно заставляю жити її зі мною у моїх батьків). Надя заявляє, що я не надаю їй можливості зустрічатися з сином. Але тепер я проживаю в Чорткові, вона про це знає. Їй відома адреса, однак, жодного разу не приїхала до дитини, не написала листа чи хоча б листівку з привітанням до дня народження сина!" - хвилюється мій співрозмовник Віктор. І справді, виглядає так, що дійсно визначальним є той факт, за яким Надія ставить питання не про встановлення місця проживання для неповнолітнього сина з нею, а про стягнення з Віктора суми матеріальних та моральних збитків, не думаючи про те, що цим погіршує й становище дитини. За словами Віктора, Надя не хоче бачити свого сина, вона спекулює його наявністю для отримання грошей. Тим часом, розглянувши заяву Віктора та представлені матеріали, висновок опікунської ради, керуючись ст. 164 Сімейного кодексу України, виконком Чортківської міської ради, як орган опіки та піклування, вирішив дати згоду на позбавлення Надії батьківських прав щодо малолітнього сина Олега... Важко судити, що відчуває Надія. Мені, як жінці і матері, ще важче зрозуміти її позицію: гроші, а не дитина. Що чи хто може бути на заваді побачитися чи хоча б зателефонувати рідній кровинці? Запитань багато. Історію, на жаль, я почула лише з вуст Віктора. В ній є лише його правда. Та щоб там не було, Надю не виправдовує її байдужість до дитини. А синочок Олежик напередодні Нового року написав листа до діда Мороза з проханням повернути маму. Чи під силу це зробити казковому герою, якщо жива матір на цілих два роки осиротила власну дитину? Зрозуміло, що суд поставить всі крапки над "і", одна із сторін виграє справу. Та найбільше, у будь-якій ситуації, програє малолітній Олежик. Йому так потрібні тато і мама, а не черстві позовні заяви, на яких поставлена його майбутня доля... Ірина Зенчак-Гулька Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=633 |