 12.09.2007 - Олександр Конончук: ''Не існує податкової інспекції тільки для себе''Він про Чортків знав раніш, але ніколи не думав, що доля накаже йому з Рівненщини повернути сюди. У нього дві освіти - економічна і військова, але він - податківець зі стажем.Детальніше читайте про людину, яка віднедавна очолила податкову інспекцію у Чортківському районі - це в. о. начальника ДПІ у Чортківському районі Олександр Володимирович Конончук.  – Олександре Володимировичу, ви людина нова у нашому районі. Розкажіть про себе.– Я народився у Рівненській області. Мої батьки пенсіонери. Працювали на різних посадах: в торгівлі, на різних службах, викладачами. В сім'ї нас двоє дітей: я і мій молодший брат Сергій. Він проживає з батьками. – Як стелився ваш трудовий шлях? – Свій трудовий шлях я розпочав з 1979-го року, одразу ж по закінченні школи. Працював лаборантом в одному з училищ. Потім два роки навчався у Львівському університеті на факультеті прикладної математики. Відтак, пішов служити до армії. Це був 1982-й рік. Усю службу пройшов в Росії. Закінчив військове училище. Служив на офіцерських посадах до 1990-го року у Сибіру. Коли М. Горбачов впровадив Перебудову, я звільнився і повернувся в Україну. Працював викладачем у Рівненському кооперативному технікумі, потім - заступником директора. З 1994-го року - у Агропромбанку "Україна". Працював економістом, начальником відділу, керуючим відділенням в одному з районів області. У 1995 році закінчив Львівську комерційну академію. А у 1998-у році звільнився, ще до розвалу банку "Україна". То ж з 1999-го року я у податковій службі на Рівненщині. Починав інспектором, начальником відділу в обласному апараті, два роки - в податковій міліції начальником управління дослідних перевірок (був такий спеціальний ревізійний підрозділ). У травні 2005-го року мене призначили начальником податкової інспекції. У зв'язку з реорганізацією в 2007 році звільнився. Працював у апараті райдержадміністрації одного з районів Рівненщини. Відтак мене запросили сюди на Тернопільщину. Оскільки Чортківський район сам по собі достатньо цікавий, я погодився. – Чи знали ви раніше щось про Чортків? – Чому не знав? Достатньо знав. Для того, щоб знати, треба багато читати і користуватися комп'ютером. Тоді все стає відомо про будь-кого і будь-що. Місто саме по собі непогане. Цікаве. – Знаю, ви обходили місто і детальніше, як кажуть, на власні очі, ознайомлювалися з його особливостями. Яке це справило на вас враження? – Непогане. Є, звичайно те, що й у кожному місті, свої проблеми. І це неминуче. Проблеми будуть завжди. Але є певні нюанси із становленням навіть тієї ж міської влади. Люди нові. Вони ще не все освоїли достатньо добре. Втім, мені важко порівнювати. Приміром, у Дубно, міський голова також ще молодий і також ще не має досвіду. А ось у Рівному міський голова три терміни при Україні і два при радянській владі. Потім пішов у бізнес, але його знову повернули. Він завжди виграє вибори з велитенським відривом. У нього потужний досвід управлінської роботи. Тому порівнювати щось складно. – Що вдалося побачити оком податківцяв Чорткові? – По-перше, побачив хворобу, яка є кругом, - не зареєстровані наймані особи, є заклади торгівлі, особливо громадського харчування, які на мою думку, працюють не зовсім коректно. Мною поставлене завдання працівникам інспекції допомогти людям. Не в плані покарати, а допомогти правильно поставити роботу. Тому що, окрім покарань, ми повинні ще й направляти. Адже трапляється так, що людей постійно карають, а вони все одно наступають на ті ж самі граблі. Можливо, проблема в тому, що вони не знають як правильно зробити. Для того ми і є, щоб провести роз'яснювальну роботу. Штрафи не самоціль. По-друге, що мене хвилює, і ми до цього питання ще повернемося, - у місті існує служба радіотаксі. Але за радіочастотний ресурс ніхто не платить. Це говорить про те, що таксисти не мають дозволу на його використання радіо. Або коли і мають дозвіл, то не сплачують. Наші працівники будуть над цим працювати. Ще один аспект, що мене зачепило, це ринок у центрі міста. Я вважаю, що це також вина самих місцевих жителів. Тому що питання дуже просте. Достатньо, щоб було відповідне звернення міської ради про незаконну торгівлю до правоохоронних органів. Грубо? Так, я згідний, але міська рада перед тим повинна визначитися, куди подіти цих людей. Тут має бути цілком двояке вирішення, мовляв, з одного боку ми вам не дозволяємо тут торгувати, тому що порушено "те-то-те", з іншого - ми вам надаємо рівнозначну територію. Пройшовшись центром міста, вниз до ринку, попрямувавши по вул. С. Бандери вгору, далі повернувшись по Незалежності, у мене склалося враження, що місце для комунального ринку знайти можна. Ми підготуємо свої пропозиції для міської ради стосовно нових положень, що стосуються місцевих податків. Тому що є окремі аспекти, які необхідно внести у відповідність до законодавства. Міська рада в усному режимі запевняла, що проблем з цим не буде. Я думаю так само. А що до того, що стосується ринку, то ми також дамо свої рекомендації. А як саме це зробити, то, гадаю, це головний біль міської ради. Там є апарат, який має над цим працювати і, для зняття соціальної напруги, має добре подумати, щоб ті, які торгують, були задоволені і діяв ринок. Адже, будьмо справедливі, люди не тільки ходять по тому зигзагу, є й інші місця, будуються торгові будинки. Тобто тут треба думати. – У нас будується приватний чи то ринок за дольовою участю ринок по вул. Гончара, але на комунальному ринку торгують люди з різними доходами. Гадаю, не всі матимуть можливість сплачувати велику суму за оренду. – Для того й існує комунальний ринок. Є підприємство комунальний ринок і воно має працювати. Для нього міська рада повинна знайти ділянку десь так, щоб люди були задоволені. Можна розбити комунальний ринок на кілька торгових ділянок. Де людям зручно, туди будуть ходити. Тому я не думаю, що це щось складне. Ніхто не каже, що все вирішиться в одну секунду, але працювати треба. Над чим ви в даний час зараз працюєте? Загалом, у нас як взяти сплати податків до місцевого бюджету проблем немає. Ми виконуємо доведений показник в цілому по району. За вісім місяців його виконано на 110 відсотків. Всі податки, які були задані, - перевиконані. Але ми зіштовхнулися з тим, що частина сільських рад не виконує плану. Ми проаналізували. Подивилися, співставили все. Для налагодження сплати податків, надання допомоги сільським головам заплановано виїзди працівників ДПІ в сільські ради. Вже відбулися виїзди у Нагірянську сільську раду, у Заводське. В цьому плані ми хочемо допомогти райдержадміністрації, місцевій владі, щоб податки були зібрані. Тому що на нашу думку і на моє особисте переконання, не такі вже великі бюджети сільських рад і не таке велике там недовиконання, щоб їх не виконувати. – Це свого роду халатність певних керівників? – Ні. Я б сказав, що це не розуміння чогось. Можливо їм треба підказати, допомогти. Як я можу сказати, що це халатність, коли в Нагірянці виконує обов'язки голови сільської ради секретар. Тим більше, знаємо, яка там була ситуація раніше. На мою думку, йому треба допомогти. І голова райдержадміністрації Т. Капуста мене тут підтримує. Вважаю, що ми спільно з фінуправлінням, допоможемо і підкажемо. Відтак, вимагатимемо виконання по закону, дотримуючись процедур. У нас не буде так, що податкова перевірила сплату податків і на все інше закрила очі. Ми закривати очі не будемо ні на що, бо є представниками державної служби. Нам за це держава платить гроші. І держава хоче від нас, щоб ми дотримувались виконання певних законів. Податкова інспекція включена в перелік правоохоронних органів. Тобто, побачили порушення в якійсь іншій галузі - повідомили відповідну службу. – Ви будете співпрацювати з усіма контролюючими службами? – Обов'язково. І з екологією, і з земельним відділом, із сільгоспуправлінням тощо. Інакше і бути не може. Ми всі працюємо на одну справу. Не існує податкової інспекції тільки для себе. ДПІ - це регіональний орган центрального органу виконавчої влади. Ми представляємо те, що нам доручено по закону. Не менше, не більше. – Що вас найбільше турбує сьогодні? – У нас труднощі з виконанням державного бюджету. На сьогоднішній день маємо велику суму відставання, але за нашими розрахунками вересень перекриємо і потихеньку будемо надолужувати те, що в силу різних причин було втрачено. – Ви вже провели зустрічі з керівниками органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, засобами масової інформації та громадськими організаціями підприємців. Чого ви чекаєте від останніх? – Сприяння. Проведення роз'яснювальної роботи і співпраці. Намагатимемося працювати відкрито без всяких надривів. Податки треба сплачувати. Все повинно бути чесно. Щоб не було так, що підприємець відкриває мережу магазинів, а показує мізерні доходи або людина позиціонує себе як досить поважна, носить годинник за 30-40 тис. доларів, а показує смішну декларацію. Це, в першу чергу, неповага до себе. То ж сподіваюся на конструктивну роботу. – Кажуть, що зараз на ринку є багато сурогатної горілки. Як ви до цього ставитеся? – Податкова інспекція якраз цим і займається. Ми в Чорткові з даного питання вже порушили дві кримінальні справи. Але, як на мене, проблема в самих людях. Коли продається підроблена горілка на ринку, то це говорить про те, що люди самі винні. Ринок диктує попит. Тут знову вартує перейняти досвід старих часів: здешевлення продукту і надзвичайно жорсткий контроль за виготовлення сурогату. Ось у селі Ковалівка на Монастирищині, де є спиртозавод, розкрили багато підпільних цехів з виготовлення горілки. Тепер розпочалися скандальні справи з даного приводу. Багато людей живилося з цього. Тобто, з такими треба боротися разом: і податковій інспекції, і управлінню захисту прав споживачів, і правоохоронцям, і нашим громадянам. – Олександре Володимировичу, ви багато розповіли про специфіку своєї роботи. Впевнена, для багатьох є цікавими ваше бачення, ваш підхід до справ. Але, зазвичай, пересічного мешканця району більш цікавлять ваші загальноосвітні якості. Розкажіть про свою сім'ю. – Я одружений. Моя дружина працівник банку. Маю двоє дітей. Доньці скоро буде 16 років, вона закінчує ліцей, а синові - 12. – Чи є у вас захоплення, як у нас кажуть, хобі? – Захоплення - традиційні. Цікавлюся історією. Це моє давнє захоплення. Щодо чисто чоловічих, - то полювання. Хоч я не вважаю себе заядливим мисливцем, більше це сприймаю за можливість спілкуватися з друзями, відпочинок. Раніше займався футболом. Тепер просто уболівальник. Загалом, таких глобальних захоплень у мене немає. На це залишається мало вільного часу. – Що ви найбільше ціните в людях? – Порядність і чесність. Колись говорили, що не треба обманювати, треба завжди казати правду, тоді доведеться менше запам'ятовувати, що кому не так сказав. Вважаю, коли не можеш сказати правду, то краще не говорити нічого. В іншому випадку це буде неповага до себе. Я намагаюся сам цього дотримуватися як з підлеглими, так і з усіма моїми керівниками. – Чи є такі речі, яких ви не можете пробачати людині? – Мені важко сказати про це. Я більш компромісна людина. Можливо - це зрада, підлість. Я не те, що буду тримати зло на таких людей, а просто, мабуть, перестану спілкуватися. – Ви віруюча людина? – Я не вважаю себе віруючим. У мене багато знайомих священиків з різних конфесій. Не можу сказати й те, що є переконаним атеїстом. Я ставлюся до всіх релігійних конфесій однаково. І загалом до всього ставлюся по-філософськи. Господи, хіба у нас немає таких людей, позиціонують себе віруючими, а чинять такі речі, яких віруюча людина ніколи не зробить. – Що б ви побажали нашим читачам? – Традиційно кажуть, що треба бажати здоров'я, щастя, успіхів. Звичайно, це все треба. Але я б сказав, що найголовніше у житті - це взаєморозуміння і повага до себе та оточуючих людей. А все решта саме прийде. Олександра Іванців Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=624 |