A A A
Розмір шрифта: Літніми червневими днями, коли сама природа запрошує радіти життю, двом неповнолітнім юнакам нашого району було зачитано вирок. Вирок їхній юності... Шістнадцятирічний Віталик та сімнадцятирічний Павло (з етичних міркувань усі імена змінено) на кілька років будуть позбавлені найголовнішого - волі. Який урок винесуть вони зі стін виправного закладу і чи виправний він? А чи навпаки - ще твердіше стануть на ноги, добре озброївшись знаннями та вміннями злочинного ремесла, як часто буває у житті.

На лаву підсудних хлопці потрапили не просто так - доволі часто ігнорували моральні цінності, життєйські закони. Так Павло - житель одного із сіл Чортківського району, будучи вже раз судимим умовно із випробувальним терміном на один рік на шлях виправлення не став, належних висновків не зробив, а повторно вчинив нові злочини. Його сім'я не відрізняється від інших: матеріально достатньо забезпечена, сина не обділювали ні в увазі, ні в грошах. Що змусило Павла зробити кроки назустріч неволі, чим викликана жорстокість і тяга до розбійних заробітків? Та хлопець свідомо у січні цього року вчинив напад у світлу пору доби на молоду жінку, що спокійно ішла додому. При цьому сімнадцятирічний уродженець нашого краю погрожував своїй жертві вбивством - приклав їй до шиї ніж. Правда ж, не віриться, що таке могло мати місце у нашому невеличкому Чорткові серед білого дня? Перелякана жінка впала на коліна і сказала, що немає грошей. Тоді бажаючий заробітку наполягав, щоб вона дала свій мобільний телефон, що потерпіла і зробила. Павло свою здобич продав на ринку в обласному центрі незнайомому чоловікові. Того самого дня повернувшись з Тернополя юнак і далі вирішив не гаяти часу - підійшов до військомату та думав на чиєму б добрі розжитися. Пішов сад, що біля Чортківської центральної комунальної лікарні - побачив дівчину, яка мала сумку (що й було потрібно Павлові). Після цього він почав швидко йти, так як хотів вирвати сумочку з рук, але й дівчина прискорила хід і втекла від нього в ЦКРЛ. Малолітній злочинець не дуже розчарувався - біля котельні чекав на іншу жертву. І скоро побачив жінку з дитиною, пішов їм назустріч. Порівнявшись - вирвав з рук жінки сумку та пакет і почав втікати через сад, що на території дитячого садка. Добігли до будови будинку, що неподалік готелю "Таня", витягнув із сумки гаманець, все решту просто викинув. За "зароблені" гроші поселився на ніч в готелі і смачно повечеряв в ресторані. А на наступний день знову пішов в лікарняний сад, щоб вирвати в якоїсь жінки сумку...
Не пофортунило, працівники міліції затримали молодого злочинця. З собою він мав столовий ніж. Без коментарів... Крім того, Павло частенько був непроханим гостем в дачному кооперативі. Не знайшовши в одному будинку жодних цінних речей, він проникав до іншого.
Свій "добрий" слід сімнадцятирічний підліток залишив і в Тернополі. Аналогічним способом, вже перевіреним у Чорткові, вирвав сумку у перехожої обласного центру. За злочин доведеться заплатити - заплатити повну ціну. Вироком суду Павлу визначено остаточну міру покарання - 5 років позбавлення волі. Доволі немалий термін, щоб задуматись над своїм життям. не легше було не переступати межу, не нехтувати законами Божими та законами людського існування? Легше, Павло розкаявся на суді. Щиро чи ні - ми судити не можемо. та він вже і так засуджений - сам собі простелив дорогу в майбутнє через тюремну камеру. У Віталика - трохи інший випадок. Ріс сиротою, позбавлений маминої ласки та батькового твердого повчального слова, він якось все більше й більше котився на дно життя. Чи то передались татові гени (батько так і помер у місцях позбавлення волі), чи бажання не відрізнятись і не бути гіршим від ровесників, які завжди при грошах і крутих мобілках, привели Віталія у світ злочинності - важко судити. Пам'ятаю його дев'ятирічним хлопчиком - з великими розумними очима, завжди усміхнений, усе йому вдавалося без проблем. Тоді навіть не здавалося, що через кілька років Віталик опиниться на лаві підсудних за скоєння злочинців. Ще за часів навчання у школі за ним неодноразово, як то кажуть, росли золоті верби, та усе списувалося на сирітську долю і до суду не доходило. Колишні однокласники до сьогодні зі співчуттям говорять про Віталика... "Завжди був душею компанії, хороший товариш, допомагав у навчанні" - чую від його ровесників. Та у навчальному закладі, куди після 9-го класу вступив Віталій, характеризують його як скритого, впертого, брехливого, такого, що завжди порушував дисципліну і не слухався вчителів. У переддень свого дня народження він викрав мобільний телефон у однокурсника, через місяць - інший, теж у товариша по навчанню. речі друзів подавав на ринку за півдурно, гроші витрачав на власні потреби. Після другої крадіжки в навчальному закладі його більше не бачили. "чому він став на злодійську стезю?" - мучить мене, адже в ліцеї для сиріт, в якому він навчався, його і годували, і одягали. Чому було не зарекомендувати себе з доброї сторони, що змінилося з часів дитинства, яким я його пам'ятаю? Злочинний світ без правил, без меж добра і зла повністю втягнув неповнолітнього юнака - і сумку у пересічної жительки Чорткова вирвав з рук, і телефони у родички викрав з дому, і в житлово-дачний будинок проник шляхом пошкодження замка вхідних дверей. Суд визнав винним Віталія у скоєні злочинів і призначив йому покарання на 4 роки позбавлення волі. "при призначенні покарання підсудного суд враховував ступінь важкості вчинених злочинів, особу винного, що злочини скоєні в неповнолітньому віці, він є сиротою, з'явився із зізнанням по трьох вчинених злочинах, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочинів" - розповідає прокурор району, старший радник юстиції Б.В. Іжук.
Та як би там не було, юнацьке життя розпочало відлік років не у потрібному напрямку. Таки хтось колись недопрацював, недовчив, недогледів. Тюрма, і молодість - речі несумісні, але доводиться їм у парі йти по життю. Дай, Боже, щоб виправний заклад для цих юних грішників став добрим уроком, привів їх на шлях порядності. Ще може не пізно. Коли засіяє хлопцям сонечко волі - їм буде лише 22 і 20 літ...


Ірина Зенчак-Гулька