A A A
Розмір шрифта: Повертаємося до наших героїнь попереднього випуску, які ще вчора їхали в автобусі і дружньо обмивали кісточки пасажирам, а сьогодні вирішують свої уже проблеми. Ви подумаєте, ну які можуть бути проблеми у літніх людей, які одержують пенсію і відпочивають на лавах шани. Я теж так думаю, але зараз доведу протилежне.

– Явдонько, що ти знову забралас мою курку?!
– Я її не забирала, вона сама приходить до мене нести яйця!
– А то від коли кури такі мудрі, що носять яйця по сусідах?!
– Слухай, ти подивися краще, як ти мені з кожним роком забираєш по стежці цілий город, ще трохи і буду без гридки!
– Зосю, а ти забула як того року всьий мій плодисток вибрала. З городу винесла як свій.
– Та який плодисток? Ти сама казала, що воно тобі не треба. То я, думаю, заберу.
– Ти думаєш, а ти маєш чим думати? Та в тебе замість мозку солома.
Та напевно наші бабці конфліктували довго, якби не прибіг внук Тарасик, сказати, що починаються новини.
– І тут Зоська з Явдонькою забули про свої проблеми, обнявшись пішли дивитися телевізор. Так то політика єднає в селі людей. Вони вже давно не чекають від неї кращого життя, але кожного дня обговорюють, живуть нею..
– Ти подивисє, як файно сє нині Юлька вибрала, – каже Явдонька про Юлію Тимошенко.
– Шо би там мій внук не розказував, що вона обдирає Україну як липку, але баба вона файна, ніц не скажеш. Косу заплете, сукинку на брительках по футболці сє вбире, а як файно балакає...
– Ющенко тоже файний чоловік – перебиває її Явдонька, – але як каже моєї сусідки брата син, що він трохи зам’який. І я так кажу, траба було йому, як прийшов до влади, взьити то всьо в свої руки, всипати перцю і най робльи, а не сільський народ обкрадати – навчилисє.
Наші бабці вже й не слухають, що там по телевізору показують. У них вже своя політика, свої новини, погляди...
– Слухай, я все собі такево думаю, - каже Явдонька.
– Шо, шо, кажи.
– Шо вони, ше си поженьи.
– Ти про кого?
– Та я кажу про Юльку і про Ющенка. Він файний хлоп, добряга, а вона мудра, хитра як лисичка, та й ще його обкрути.
– Та ти чисто з розуму з'їхала.
– Та то така файна пара. Але він певне свої Катерини з діточками не лиши.
– Та ти навіть нікому такого не кажи, бо ще тебе дурну, стару в тюрму запхают.
– Та добре, добре, ти-но подивисє, як то люди кажут, що біда страшна на Україні, але в кожній хаті машина на подвіру, діти поїхали на тотой курорт. Чисто так ніби в нас сонця нема, тай не можна відпочити.
– Ой не кажи, дивисє сеї неділі ходила'м до церкви та аж ксьондза слухати не могла, дивиламсє на то? як то файно люди позбирані - я си ради не годна'м дати.
– Ая-ая, а то моя сусідка, молодиці, що із заробітків із Іспанії приїхала, кожної неділі в єнчі спідниці. І кажут, що біда.
– Та яка то біда, ти подивисє, як ми були малі: на п'єть дівок єдна спідничина.
– А я все свої, як є в хаті хліб і до хліба, то біди нема.
– Слухай, Зосю, я все свої гадаю, читаю в газеті, дивлюсє по телевізорі, всі кажут, що ми дуже нещасні. А я кажу, що щасливим треба вміти бути.
– Ти подивисє на просту жінку з села: господарка, світу Божого не видно, зранку до ночі одно і то. Піде на поле, сонце припече, а на обід ще й додому біжить, бо корову видоїти тра, діти нагодувати і знову в поле, а ввечері чоловік п'яний, наготує йому їсти. А воно прилізе як чіп, всуне синяка під око, але не лишає, як зараз молоді привикли, що не по їхньому і розводисє. Ніхто нікому не терпит. Таке – то жінка з села знає біду, навчилася терпіти і в результаті - щаслива.
– Ой, не кажи, ти добре, Зосью, відаєш. Подивиласє на Марусю, що під лісом жиє, діточок, як маку, чоловік п'є, ще й на неї руку піднімає, а воно бідне по сусідах ночує. Але як вийде межи люди, то все і сміється, і довольна, ні на що не нарікає. Ніхто би і не знав, якби мені Петрунька, її сусідка, то не донесла.
– Так-так, жінка як хоче, то може бути щасливою. Щасливою, можливо не завжди від життя, а від того, що має, тим і дорожить. Терпить заради своїх дітей, тільки, щоби були щасливі. Адже одразу з їхнім щастям приходить і її.
– А ти запитай паньинку з міста, чи вона щаслива - та де. За модов скаже, що не встигає. Бо замість того, щоб поїхати в Туреччину бідолаха поїхала в Одесу на відпочинок. Та яке тут щастя?
– Ая-ая, жінка з села тої великої калабані з роду не виділа та й вже не вздрит. А в результаті щаслива, ще й каже: "Коби б не гірше!"
І я так кажу, коби б не гірше.


Іванна Нога