A A A
Розмір шрифта: Аж лячно стає, коли усвідомлюєш, що серпень - вже останній місяць літа. А що там, за його горизонтом? Там, за всіма законами природи - осінь. А вона вже ухитряється попервах пригріти сонцем, потім освіжити рясним дощем, а відтак - і морозцем нас загартувати. І все їй пробачаємо. Осінь ж бо.


А що чекає восени наших дітей, котрі найбільше радіють літечку, - здогадатися не так вже й складно: першого вересня розпочнеться навчання у школі. Ліміт вільного часу вріжеться більш ніж наполовину. Тому дітвора використовує кожну вільну хвилину, щоб насолодитися свободою й відпочинком сповна. Добре тим, у кого є родичі в селі, чи заможніші батьки подбають про відпочинок на золотому морському пляжі або в зелених Карпатах. Але останні відпочинкові дні не можуть тягтися впродовж усього літа. То що ж залишається нашим дітям, як не гратися у цікаві ігри у власному дворі. І це добре, коли у тому ж дворі є де гратися. А коли вік доволі юний і пора року підходяща, гратися і бігати хочеться так до знемоги, а немає де, то що ж тоді? Тоді вибір один - самі діти повинні про себе подбати. І дбають.
У верхній частині вулиці Степана Бандери, де вона межує з вулицею Князя Володимира Великого, також живуть дітлахи. А ось відповідних умов для їхніх літніх забав й годі шукати. Тож вони прилаштувалися за повним розрядом. "Плацдармом" для ігор стала пожежна водойма, яка взимку служить гіркою, з якої приємно проїхатись на санчатах, а влітку також не простоює без тупотіння по ній дитячих ніжок.
На минулому тижні ми застали дітей за цікавим проводженням часу. Пожежна водойма просто рябіла від різноколірних дитячих футболочок і різномірних ніжок. Тут гралися діти. Гралися злагоджено й дружно, незважаючи на різницю у віці й зрості. На вершечку водойми дітлахи спорудили будиночок, то - "база", як вони пізніше зізналися.
Життя без руху для дітей – не життя. То ж рухливості і вигадки дітям не позичати. Нашу увагу привернуло те, як діти енергійно і завзято з'їжджають з гірки. І не просто з'їжджають, а, при допомозі яскраво-синього пластмасового тазика катаються з верхівки водойми. Гра ця була настільки захоплююча і кумедна водночас, що й годі казати. Це треба було бачити! Коли чесно, я їм позаздрила, позаздрила дитячому вмінню махнути рукою на незручності і радіти життю.
До "бази" дібратися було і нескладно, і нелегко: просто необхідно обійти водойму з усіх боків і крізь високі зарослі бур'янів вгледіти стежину, що тягнеться вгору. Саме по цій стежці я добралася до невеличкої галявини: справа - колодязь, закритий решіткою. Спробувала порухати. Решітка закрита щільно. Крізь неї видно драбину, що тягнеться в колодязь і воду, закидану пет-пляшками, папером.
Цей колодязь закрили давно, напевно ще взимку, - в унісон запевняють Ігор і Наталя. – А тоді до того часу старші хлопці лазили тією драбиною вниз і збирали звідти пляшки, – продовжують діти.
Я ще раз глянула у колодязь крізь решітку: на мій погляд води там небагато. А може то так лише виглядає? Внизу водойми теж побачила такий же колодязь. Виглядає закритий. Але поряд із "базою" є округлої форми дира, звідти стирчить штир, при необережності можна й ногу зламати. Діти кажуть, що до цього привикли і не проминули ще раз продемонструвати мені своє катання в тазику.
– Де ви взяли того тазика? Вдома? - запитую. Ні! - відповідають діти, – і показують рукою на стихійне сміттєзвалище під огорожею АТП - 16142. – Ми там на смітнику знайшли. Там ще дуже багато дощок є. Тож звідти для будиночка поприносили дошки.
Будиночок, тобто "база", і справді непогано прилаштований. Крізь, так би мовити, дах видно, що місця там таки немало. Тут відпочиває після радісного вболівання за тих, хто катався з гірки в тазику, чорненький собачка, з виду - дворняжка. Собака очевидно почував себе в будиночку, як у Бога за пазухою. Не маючи власної буди і єдиних господарів, він тут, з дітьми, у збудованій ними хатині, почувався напрочуд щасливо. Діти кличуть собаку по-різному: одні- Муха, інші - Чапа. Кому як до вподоби. А вона відгукується на обидва імені, тим паче, коли ті, що так називають її - ще й підгодовують. Останнє достоту важливо, особливо, коли ти бездомний пес. Муха-Чапа погоджується на все. Але позувати перед фотооб'єктивом не дуже й то їй хотілося, пора ж бо, обідня, то й вартує полежати, "щоб сало зав'язалося".
Діти витягли собаку з хати, а та, розморена, навіть на лапах не могла втриматися і плюхнулася на траву. Лежить. Тоді хтось згадав, що їй сьогодні не давали пити і відправили того, чия була черга, по воду. Відтак, усі урочисто з собакою на руках вистроїлися для фото.
Є тут на горбі в дітей і свій холодильник. Мені показали де - це густі зарослі бур'янів, а що саме є під високими у мій зріст бур'янами зрозуміти не вдалося. Проте з другого боку показали місце, де живуть справжні ящірки. Туди складно дібратися, через крутизну водойми. Але ми заглянули. Ящірок не побачили, проте з їхньою оселею познайомилися.
Тобто, на цій водоймі діти – повноправні господарі. Пристосувалися вони і до неї, і до сусіднього смітника. Це все те, що їм для дитячих забав залишили ми, дорослі.
– Діти, а хіба у вашому дворі немає майданчика, щоб ви гралися? - запитую.
– Є, чому нема, - відповідають.
– А чому ви не граєтеся там? - продовжую.
– Там скучно, тільки одна гойдалка стоїть, і то поламана, - хором кажуть діти.
Те що діти знаходять собі місця для своїх забав, нічого в тому дивного немає. І закрити їх у квартирі, наказати сидіти "струнко" й "не дихати" - не вихід. Вік такий у них: треба бігати і гратися, нікуди від цього не подінешся, "так їм Бог приказав".
Хоч у Постанові Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року, №5560 "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з утриманням будинків і споруд та прибудинкових територій і типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій" є типовий перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій окремими пунктами вказано: "ремонт, обладнання спортивних майданчиків", "ремонт, обладнання дитячих майданчиків" та "ремонт обладнання господарських майданчиків". Тобто, за ці "послуги", ми платили раніше ЖЕКУ, донедавна – ПП "Житло", а тепер будемо невідомо кому ще будемо платити, бо ПП "Житло" каже, що відходить у минуле. А тим часом наші діти граються не там, де їм відведено, бо місць цих все меншає, а там, де знаходять...


Леся Легіт