 08.08.2007 - Сімейні... бої без правилНасильство в сім'ї... Самі лише ці слова викликають неприємні враження, вже не коментуючи саму ситуацію сімейних чвар. Знущання над дружиною, дітьми... такими не раз грішать українські чоловіки, а потім нарікають, що благовірна утекла за кордон і народила Джону, Педро чи Теду немовля та ще й своїх дітей від першого шлюбу забрала в заокеанські чи у заморські апартаменти. І слава Богу, якщо саме так завершиться історія, чи то краще драма, стражденного сімейного життя, бо частенько така каторга триває роки - до трагічної розв'язки: або його - горілка, або він - жінку.Отож рабиня у чужій країні набагато краще, аніж деколи господиня в своїй хаті. Це не просто роздуми на тему "Сімейного насильства" - це гірка правда, що поховалася по закутках будинків наших з вами сусідів, знайомих, це величезний страх, що висить над свідомістю маленьких дітей та цілоденною працею втомлених дружин. Ні спокійної ніченьки, ні спокійного дня... Чи це можна назвати нормальним життям? Підняти проблему сімейного рукоприкладства змусила мене одна життєва ситуація. Сидячи у перукарні не раз доводиться почути різне - і добре і зле з розповідей присутніх жінок, але те, що я почула недавно, просто врозумило мене, не дало спокійно заснути. Бо вже здавалося, що такого просто нема, що в сучасному світі десь загубилася ота чоловіча грубість, ницість у відношенні до жінки. Як сильно я помилялася! Людмила (з етичних міркувань усі імена змінено) за щораз намагалася щось розповісти з свого життя - чи то не було кому вилити наболіле, чи шукала розради - поради, не знаю, але її слова не залишили ні одну з нас байдужою до її горя. Чоловік старший на вісім років, одружувались як усі - ніби з любові. Люда - дівчина сільська, і Тарас родом з того ж села, але жених завидний був як на ті часи - мав у місті хату, залишили родичі в спадок. Тож небагата дівчина не дуже й покладалася на високі почуття і не дуже добру славу про Тараса - піде до міста, в райцентр, потім усе й покажеться. Показалася... Ой як показалася! Тарас просто не просихає від оковитої, а Люда вже 15 років пхає біду поперед себе. Спочатку з сином Юрчиком, а тепер заручницею сімейного нещастя стала ще й донечка Катруся. Ростуть діти при вічних сварках, бійках, не раз на сусіди утікали, по чужих хатах ночували, голодні, перелякані, під проливним дощем у нічну пору доби пішки добиралися з міста до старенької бабусиної сільської хати. А тато лаявся на всю вулицю найгіршими словами і йому було байдуже до того, що маленька донечка Катя уся тремтить від холоду і страху - вона боїться грому і блискавки, а ще більше - татових погроз і криків. А Юрко? Хоч і перейшов уже в сьомий клас, і перед мамою намагається виглядати не боягузом та все ж як він мріє про спокій в хаті і смачну вечерю не посолену маминими і Катрусиними гіркими сльозами. Тарас - чоловік Людмили, помешкання, в якому вже майже другий десяток господинею є його дружина, вважає виключно своїм. Хоча ремонт, такі-сякі меблі пристарала Люда і її родина. Та й за законом дружині, матері двох дітей належиться частка. Але Людмила чомусь дуже боїться за міське житло - тому й терпить вічно п'яного, буйного Тараса. Та чи варта та кілька кімнатна оселя - вся навстіж пронизана ненавистю, пияцтвом і бійками, втраченого здоров'я самої Люди і її неповнолітніх дітей? Юрко хоч і святкуватиме скоро свій тринадцятий день народження - не проситься вночі в туалет. А Катруся через постійний стрес має проблеми з аналізами крові. Лікарі наполягають на тихому, врівноваженому житті дітей - інакше не вилікувати їх, усе появилась у них від нервових зривів. Мама любить своїх кровинок, але чомусь приносить їх в жертву своєму сімейному нещастю. Не звучить? Але інакше це не назвеш - щастям тут навіть не пахне. Дільничий інспектор чи не кожного дня вгамовує п'яного Тараса, забирали його "за грати" на 12 годин, як висловилася Люда. І... випускали. А він далі за своє. І так з дня у день, з року в рік. Порізані вени, синці під очима, переламаний ніс, щелепа - це ще не повний список. чого доводилось бачити малим братчикові і сестричці. Чому якось не лікує Людмила чоловіка від алкогольної залежності? Я також її про це запитала. Пробувала... Придбала в аптеці засіб для алкоголіків, не розібралась до кінця в інструкції і замість пігулки дала цілу, а потім ще одну до чаю. Тарас знепритомнів, визвали швидку, врятували. А може не вартувало? Та все ж не ми маємо право визначити вік людині, хоча остання своїми діями інколи добре вкорочує його своїм найріднішим людям. Тараса, як кажуть, відкачали і за тиждень була свіжа сцена з кулаками і лайливими словами. Які виростуть у цій сім'ї діти? Чи не візьме приклад поводження з жінками малий Юрко? І що робити 29-річній Людмилі, яка стала заручником ситуації: до мами в село нема куди вертатися (там сестра з сім'єю) і в місті в чоловіковій господі невитримана година. За кордоном, як інші, поїхати не може - немає за що. Отаке українське жіноче щастя - варити їсти, прати під загрозою бути скаліченою, вигнаною з хати чи не дай Боже, цілком зі світу зведеною. На біду багато не треба: не туди чи не тим вдарив - і все. Чи вартує ота міська приписка і кілька метрів квадратних площі, людського здоров'я, життя? Виходить, що так. Це тільки у нашій країні через складну ситуацію з поділом майна і неможливістю придбати нове, люди, які ненавидять одне одного, змушені жити під одним дахом. Це тільки у нас таке законодавство, що окрім кількагодинного утримання під арештом скаженілого чи то від горілки, чи то від ще якихось причин чоловіка, пускають додому і він не боїться повторювати розбої. А що йому буде? Ще одна ніч на лаві у камері чи якихось кілька "рублів" штрафу, як каже нам герой - Тарас? А може таки є якісь міри управи для таких неприборканих? Про це - з прокурором Чортківського району, старшим радником юстиції Б.В. Іжуком: - Дійсно, таких порушників важко наказати, так як наше законодавство більшої міри наказання як утримання деякий час під вартою або грошового штрафу не передбачує. Дільничий інспектор впливає усіма можливими і доступними йому засобами на ситуацію. Хіба може допомогти офіційне підтвердження медиків щодо негативного впливу батька-алкоголіка на стан здоров'я неповнолітніх дітей. Тоді проти нього можна порушити кримінальну справу. А Людмила серйозно хворіє - і знову виною нерви, від них усі недуги. Знайшла роботу, але кожного дня зі страхом повертається додому - п'яний чи тверезий, буде битися чи ляже спати? На Великодні свята усі пекли, варили, А Люда на чужих хатах сиділа - перечікувала домашній "тайфун". І з перукарні з острахом пішла, не знає, яка там ситуація вдома. Не життя, а мука. Таких Людмил багато і доки їм вистачить терпіння до їхніх Тарасів? Виправдання, що живуть з ними заради дітей, вже не проходить - діти не потребують таких батьків, без них ліпше. От і дивуйтеся, що дівчата не дуже поспішають заміж, а українки одружуються у чужих далеких краях. Не вміють нас шанувати, навіть елементарно. А тим часом, діти таких батьків, як губки втягують манери спілкування, сімейні відносини і потім також житимуть за неписаними законами своїх рідних. І знову будуть сльози... Якесь замкнуте коло, виходить. Ірина Зенчак-Гулька Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=581 |