A A A
Розмір шрифта: 21 липня відбулася перша Громадянська асамблея

Ми є пасивними свідками послідовного розкручування політичної кризи. Намагаючись зупинити цей процес, Президент розпустив Верховну Раду України та призначив дострокові вибори. Вважаю, він має цілковиту рацію в тому сенсі, що політики й можновладці надто захопилися боротьбою за необмежені повноваження та прибутки, державна влада поволі перетворюється на товар, тож на це конче необхідно реагувати. Але чи спроможний очистити систему феодальної за своєю суттю влади каламутний потік чергової виборчої кампанії?

Перш за все, нинішня політична криза є кризою довіри людей до влади. Стан, коли депутат парламенту або урядовець одержує зарплату, що у кількадесят разів перевищує зарплату кваліфікованого вчителя, лікаря, науковця або працівника культури є реальною загрозою для національної єдності. З такою разючою різницею в доходах, яка існує в Україні, єдину політичну націю просто неможливо створити. Довіра руйнується, коли люди щодня спостерігають, як представники різних гілок влади протистоять не проблемам, які щодня породжує життя, а виключно одне одному. Причому протистояння це майже систематично виходить за правові межі. Жорстка конкуренція за домінування у політиці між Президентом, парламентом та Урядом, багатократно підсилена недолугою конституційною реформою, нині загрожує вже цілковитим колапсом державної влади.
У свою чергу суспільство, яке ще не так давно пережило сплеск громадянської активності Майдану, демонструє дедалі глибшу зневіру та байдужість… Поодинокі намагання громадянського суспільства самоорганізуватися та примусити владу діяти в суспільних інтересах вже мало цікавлять пресу та залишаються не почутими нашими державними достойниками...

Не стала виключенням у цьому сенсі і перша Громадянська Асамблея України, що відбулася 24 липня в Українському Домі на Хрещатику. Цей форум об’єднав більш ніж 380 представників громадських організацій зі всієї України для формування громадянського бачення шляхів виходу з політичної кризи. На заключне пленарне засідання Асамблеї було запрошено керівників країни та лідерів парламентських партій. Втім не надто великою несподіванкою виявилося те, що усі чільні українські політики цілком проігнорували це зібрання громадськості. Лише секретаріат Президента України повідомив про неможливість глави держави взяти участь у форумі.
Асамблея підвела підсумки та узагальнила результати 25 окремих регіональних обговорень, присвячених причинам політико-правової кризи, виробленню рекомендацій політикам стосовно способів подолання кризи в інтересах суспільства, а також формуванню вимог громадськості до поведінки політиків під час виборчої кампанії та після дострокових виборів.
Учасник Асамблеї, Радник Президента України Анатолій Ткачук вважає: “Політична криза в Україні почалася не 31 березня 2007 року і вона не завершиться проведенням виборів 30 вересня. Сучасна політична криза це не лише провал конституційної реформи сумнівної легітимності, розвал конституційного судочинства, політична корупція, розпуск парламенту та позачергові вибори. Це результати процесу державотворення без опори на громадянське суспільство й без врахування політичних, економічних та соціальних інтересів більшої частини громадян. Це наслідок неспроможності політичної еліти сформувати чітку стратегію розвитку України в конкурентному світі, що стрімко ґлобалізується. Це наслідок успадкованої радянської форми української державності, нерозуміння взаємопов’язаності особистих та національних інтересів, а також ігнорування державою першочерговості реалізації прав людини та громадянина. Усе це і є корінними причинами сучасної української кризи. Ця криза є викликом не лише для влади й політичних середовищ. Це виклик для всього суспільства і, в першу чергу, для нас, представників сотень громадянських організацій з усіх регіонів України...
На жаль, провідні політичні структури нині обслуговують великий капітал. Основна маса населення — дрібний бізнес, наймані працівники, інтелігенція — фактично не почуті. Якщо політики не зрозуміють, що подальший розвиток нині забезпечується не стабілізацією кількох великих капіталістів чи капіталів, а стабілізацією середнього класу — матимемо черговий Майдан”.
Конституційна криза, на думку експерта Харківської правозахисної групи Всеволода Речицького, небезпечно накладається на “дві України” – схід-південь і захід-центр: “В результаті, Україна одержала небезпечно підсилену конституційною реформою конкуренцію двох політик і двох візій стратегічного розвитку України. Загрозою для України виглядає спровокована реформою розірваність державної влади на вищому ієрархічному рівні. Саме роздвоєння у виконавчій гілці призвело до невідповідності зовнішнього та внутрішнього політичного курсу України, протистояння місцевого самоврядування і державних адміністрацій на сході та півдні країни”.
У резолюції Асамблеї записали, що країні нині потрібна нова Конституція, але приймати її повинні не народні депутати (під власні інтереси), а Конституційна Асамблея, сформована з визнаних громадських авторитетів. Остаточне затвердження нової Конституції повинно відбутися на всеукраїнському рефрендумі. Серед інших вимог – проведення чесної виборчої кампанії на парламентських виборах. Однак, багато хто вважає, що нинішня виборча система дуже недосконала і віддаляє народних обранців власне від народу. Лідери громадських організацій України зобов’язалися: здійснювати широкі просвітницькі заходи з метою інформування українського суспільства про загрози, що існують перед ним та розпочати кампанію громадського впливу з метою ухвалення змін до законодавства та скликання Конституційної Асамблеї.
До речі, на Асамблеї не можна було не помітити присутності чортківського “Зеленого Світу”: тут вперше було представлено моніторингову доповідь: “Дотримання екологічних прав в Україні” та фотовиставку “Земля тривоги нашої”.
Можливо, усвідомлення нашої єдності з цією, Богом дарованою нам Землею, і є тим останнім нашим шансом для подолання споконвічної української розділеності та протистоянь?


Олександр Степаненко,
голова ЕГО “Зелений Світ”, учасник Асамблеї