A A A
Розмір шрифта: У №20 за 30 травня 2007 року у нашій газеті "і плюс" в рубриці "крапки над і" була опублікована стаття "Демонтувати димохідну трубу - проблема? А як же люди?"

До нашої редакції вже вдруге (перший раз в результаті цього була стаття 29 березня 2006 року "Діло пахне трубою") звернулася мешканка вул. Надрічної пані Марія Мерв'як. Жінка звернулася до нас з тим, що вона вже втомилася по різних інстанціях просити допомогу, адже димохідна труба висотою більше 40 метрів, височіє над її будівлею, яка знаходиться на віддалі 4-5 метрів від неї. З роками недіюча труба проржавіла. Це було встановлено компетентною комісією. Попри те, що спочатку виконавчий комітет Чортківської міської ради видав рішення, у якому йдеться: "...димохідна труба знаходиться у задовільному стані (встановлення труби здійснено у 1990 році), небезпеки на даний час не створює", то пізніше при вивченні даного питання ДП „Тернопільський експертно-технічний центр", запрошеного Чортківською райдержадміністрацією, мерія виносить вже протилежне рішення: "Про демонтаж демохідної труби...". Таке рішення було прийнято виконавчим комітетом Чортківської міської ради від 22 серпня 2006 року. Але демонтувати трубу мерія Чорткова не поспішала... поки не втрутилася наша газета.
Тому саме до 12 місяців справа не дійшла, забракло двох. То ж виконання власного рішення виконкому Чортківської міської ради затяглося на 10 місяців. Принагідно виникає запитання: а скільки ще є таких прийнятих рішень Чортківською міською радою, які уже не вірять у свою реалізацію?.. Хто здійснює контроль над їх виконанням?
Хоча стосовно того, що все ж таки справу доведено до логічного кінця, і пані Мерв'як з сім'єю може спати спокійно, звичайно, радує.
Димохідна труба висотою 47 метрів височіла біля паливної дитячого дошкільного закладу №1, і всього за близько 3-4 метри від оселі пані Мерв'як. Втім питання демонтувати трубу не всі поділяли: у дитячому дошкільному закладі схилялися до думки, що у розі подорожчання газу, можна перейти на опалення твердим пальним і труба буде необхідна, і, можливо, по-своєму мали рацію. Однак, наша суцільна проблема в тому, що рудимент сталінських часів на зразок народу у нас багато і нам його не жалко, чомусь вкорінився у нашу свідомість так, що навіть люди й прогресивного мислення ловляться на такому: немає у нас звички думати про людей. За радянських часів при Чорнобильській трагедії - людям довели про масштаби загрози значно пізніше. Подібних фактів замовчування правди можна називати багато, але замовчування не дбає про безпеку і здоров'я самих людей. Щось у нас ще не спрацьовує. Тобто, ми не дійшли такого рівня цивілізації, де людина і безпека її життя й здоров'я є в центрі уваги.
Проте, чи біля паливної повинна височіти димохідна труба, яка уже є недіючою багато літ поспіль, це не компетенція ні нашої газети, ні міської ради, ні працівників дитячого дошкільного закладу, тому що ніхто з нас не може похвалитися необхідним фаховим рівнем експерта з даних питань. Пані Мерв'як прагнула захистити своє житло і своїх рідних. Її думка також могла бути суб'єктивною, хоча, чесно кажучи, близькість такої труби до житлових будинків мала насторожити навіть профана.
На постійні звернення жінки Чортківська райдержадміністрація звернулася до спеціалістів ДП "Тернопільський експертно-технічний центр", тобто таких, які на відміну від нас з вами, на таких питаннях "зуби з'їли", бо то їх прямий фах.
Спеціалісти експертно-технічного центру підтвердили правдивість побоювань пані Мерв'як: "Згідно результатів технічного діагностування металоконструкції димової труби котельні за №1778, виявлено корозійне зношення металоконструкції димохідної труби. Відхилення між найбільшими та найменшими значеннями товщини стінок труби складає 2,7 мм або 27 відсотків при допустимій корозії 20 відсотків.
Виходячи з цього комісією рекомендовано голові міської ради здійснити демонтаж труби..." Так пізніше і було рішення виконавчого комітету Чортківської міської ради від 22 серпня 2006 року "Про демонтаж димохідної труби..." Але ходіння по кабінетах Марії Василівни не закінчилося. 30 травня 2007 року про це знову змушена була писати наша газета. Нам закидали, що газета мала б подумати скільки коштуватиме такий демонтаж і як це реально зробити, але, звісно, це нас таки не стосувалося.
То ж трубу невдовзі демонтували. Це - тішить, звичайно. Але дивує ставлення нас самих до себе. Це не в закид міській раді. У даному випадку вона своє рішення виконала. Закид нам, нашому способу мислення. Коли я була на місці демонтованої труби, до мене підійшов чоловік, очевидно сторож з дитсадка, він не представився (та й справа не в цьому), чоловік трохи знався на проблемі з трубою і став нарікати на те, що трубу зрізали, а вона була добрісінька, "сто літ могла стояти", і що при її демонтажі пошкодили огорожу. Тобто, висновок спеціалістів нами часто сприймається, як рекомендації до коробки цукерок: їсти або не їсти. А те, що труба трохи понищила огорожу, нас проймає чомусь більше, аніж те, що вона могла б в гіршому випадку завалитися на не один будинок... Що з нами робиться?


Леся Легіт