A A A
Розмір шрифта: “Я у 47 років ще кажу “тату, мамо”, Дмитрик цих слів уже не казав у 12, 11, 10 років” – каже пані Галина, опікун Дмитрика.

Двоє молодих студентів після закінчення Харківського авіаційного університету – одружилися. Приїхали жити на Західну Україну – батьківщину чоловіка, у село Товстеньке на Чортківщині. Народився у них хлопчик Дмитрик. Коли сину виповнилося 4 роки, батько помирає. Молодій жінці тяжко доводилось (зарплати низькі, ціни високі). І тоді старша сестра чоловіка - пані Галина запропонувала взяти хлопця до себе, поки він не закінчить початкової школи (4 класи). Мати поїхала, але пообіцяла, що заробить у себе вдома на Запоріжжі трохи грошей і приїде по дитину.
Чекали рік, другий. Не приїхала. Хлопець пішов навчатися до п’ятого класу. Матір дали в пошук. Запорізький суд визнав її пропалою безвісти. Тепер повинно минути 3 роки, щоб Дмитрика визнали сиротою. Пані Галина є опікуном хлопчика, і дуже побивається за малого. “Я в 47 років ще кажу “тату, мамо”, Дмитрик цих слів уже не казав у 12, 11, 10 років”. У очах затремтіла сльоза, жінка витерла її і знову почала оповідати, про те, що Дмитрик є відмінником у школі, добрий, слухняний, вихований хлопець, але не може втямити чому доля з ним грає таку сувору гру.
Проблемою нашого часу є те, що батьки не розуміють, що їхнім дітлахам більше потрібна опіка, ніж гроші, які з роками зроблять їх черствими до життя.
Офіційно відділення КМСН Чортківського РВ УМВСУ доповідає, що станом на перше липня у Чортківському районі зафіксовано 30 круглих сиріт, 39 позбавленні батьківських прав. Основною причиною чого є алкогольна залежність батьків, матеріальний стан сім’ї, та не виховання дітей.


Іванна Нога