A A A
Розмір шрифта: Точка зору

Таке вже сталося, що агонізуюча імперська система наприкінці 80-х розродилася комуно-буржуазним виплодком.
Згадайте ці перебудовчі новоутворення, - "Сітріус", "Енергія", "Світанок" і т.п. Пізніше до номенклатури доліпилися спекулянти, хабарники і заробітчани. Відбулося роздержавлення під цинічним девізом - "що взято, то свято". Ми проковтнули цю гидоту з кравчуківською водичкою символів державності, навіть не помітивши, як разом із заощадженнями втратили означення національності. Але історія завжди дає шанс повернути пам'ять. Отже, є щось місіанське у нашій генеології. Християнський світ добре знає Палестинську Галілею і вдячний їй за Богом даних носіїв нової віри.
Проте, Галілея Галицька залишається у тіні історії, почасти через супротив чужинських та клерикальних апологетів, їх небажання визнати Палестинських галілеян нашими однокровцями. А почасти від того, що ми боїмося власної тіні, бо вона покладає на нас відповідальність перед всім світом за долю харизматичної нації.
Тутешня Галілея в теперішньому вимірі - це залишок території (1865 га) лісового заказника протяжністю від Глубічка до Угриня. Образно кажучи, це еволюційний кокон, у якому в умовах зледення визрів і народився ще до Різдва Христового новітній праукраїнський етнос, щоб відтворитися у вищій якості вже на теренах Мертвого моря.
Це про нашу язичницьку Галілею згадує (8 ст. до Різдва Христового) пророк Ісайя, віщуючи їй особливу місію та прославлення.
Навіть на мапі ХІІ ст. Літопису Руського ця територія означена як локальна складова первісної України. Україна - це не ім'я держави, а назва території..., - що є синонімом "святої землі". Це геніальне резюме відомого письменника і науковця Ігоря Каганця зроблено у невіданні про існування на півдні Тернопільщини одноіменного топоніму. Так Римська доба відкрилася нам ще однією, надзвичайно важливою стороною. Не менш цікавою та нерозгаданою залишається давньоруська, Княжа доба. Ми досі шукаємо наш літописний Моклеков, який поміж інших городищ має очевидну Білецьку прописку. Шукаємо Божу гору із Святовитом і підтвердження осідлості опального древлянського князя Мала.
Насправді займенник "ми" я використав задля поважності чину, бо ентузіастів раз, два і нема. Місцева влада байдужа до власної історії та екології. Експедиція Львівських археологів у 2006 році владою проігнорована. Днями, коли готувався цей матеріал, влада допустила вандалізм "чорних археологів" на городищі Батирова гора. Вона ж, ця влада, дає мовчазну згоду на руйнування заказника "Гравітаційні складки", на руйнування захисної смуги Серету, на каменування міських скверів. Я не апелюю до влади, бо вона звернута "від Бога". Вона, маючи під ногами окам'янілості палеозойської ери (500 млн. років), ностальгічно потурає краєзнавчому музею в експозиції муляжів совкових ковбас. Це вона підмінила євростандарт (цісарський водогін, Магдебурське право) на шкурний фасадно-тротуарний макіяж.
Це вона нахабно презентує паразитуючий клас у бізнесову еліту, перетворюючи місто в банальний подіум криміналу. Водночас, упускає вигоду бізнесового туризму, відпочинку і оздоровлення. В усьому світі привабливість турпроектів будується на міфах і бутафоріях, а тут реальний історико-культурний фактаж залишається поза увагою, реальні рекреаційні ресурси нищуться нахабно і методично із більшовицьким запалом.
Я не апелюю до буржуїв, бо переконаний - серед них патріоти рідкість, а злопам'ятний буржуазний націоналізм, на мою думку, взагалі нонсенс. Бо маса - категорія безлика, а націоналізм потребує жертовності, самозречення задля утвердження ідеї, а не підкупу влади заради утвердження себе у справі. На мою цікавість щодо сприяння археологічній експедиції, один із таких пояснив, що вже стратився на футбол. Очевидно мені, філантропу, не збагнути цієї кулястої ментальності.
Ці люди творять свою фатальну історію у нетривкій екологічній ніші, самі рубають сук, на якому сидять. Разом з тим, хочеться вірити у мудрість пересічного українця. Того, хто поза владою і політикою, сіє хліб і вірить, що буде жати, виховує дітей і сподівається на онуків, живе у злагоді із власним сумлінням.
Шановні добродії! Ми спромоглися звести на власні кошти десятки культових споруд. Нині нам немає де справляти духовні нужди.
Та доки будем терпіти у Європі азійський "підпарканний стиль"? Невже ми не спроможні поставити ще й громадський виходок, щоб справляти нужди тіла (той, що приватний, у неділю не працює).
Пошануймо наші традиції та історію. Ми, осідла нація, не можемо жити за звичаями кочовика. Явімо нетерпимість до злодійства і занепаду.
Нехай наші історичні шанси духовного відродження не зотліють у марноті ситості і зневіри.


Ярослав Свистун