A A A
Розмір шрифта: Весна вповні. Багатообіцяюча пора, окрилена пора... І це цілком не шкодить, що у весняний час можна трішки посумувати за минулим, згадати юності дні, пустити легку ледь присолену сльозинку радості і туги водночас... Весна все зрозуміє, осягне і розрадить, бо така вона, оптимістична пора року...
20 квітня через 20 років до своєї альма-матер з’їхалися випускники. І не просто випускники, а – особливі, бо були першими від становлення навчального закладу ПТУ-29 у селищі Заводському.

Саме по цих випускниках можна звіряти стрілку часу цього навчального закладу. Цього річ йому виповнюється рівно 23 роки. І тепер це вже Вище професійне училище (ВПУ), у якому є набагато більше спеціальностей, ніж було тоді, коли ці, сьогоднішні, випускники відділення “Кухар дитячого харчування” прийшли здобувати свій добрий фах.
А тоді у 1985-1987 роках, коли навчалися сьогоднішні гості – випускники, здобуваючи рівень добрих українських господинь із знанням кухарської справи, особливо для підростаючого покоління, нашого майбутнього – їх у групі було аж 38 дівчат(!). Так-так, це потім, де-не-де на даній спеціальності з’являлися хлопці, а тоді були одні дівчата і заміняли їм матерів та наставників куратор групи, викладач математичних дисциплін Дарія Казимирівна Бондя, майстри – Марія Іванівна Вербіцька та Мирослава Мойсак.
Не так легко доводилося наставникам. Дівчата були як на підбір, красиві і юні. Це мало й свої плюси та вікові мінуси. Але ладнали. Виховували. Скеровували на добрий шлях і давали добрий освітній рівень.
20 квітня на зустріч через 20 років прийшло 19 випускниць. Втім, саме прийшли одиниці, більшість – поз’їжджалися до Заводського. Багато з них подалися працювати за кордон. Але про рідну альма-матер не забули.
Щемливі слова Дарії Казимирівни Бонді та Мирослави Мойсак, гостинні слова господаря навчального закладу директора училища Богдана Івановича Павлюка, вітання від нинішніх учнів, серед яких є й діти випускниць, педагогічного колективу – це той багаж, який зігріває серце на роки. Не проминули випускниці 1987 року і про подарунок для свого навчального закладу, у якому за останні роки так багато змінилося: і новий корпус, і нові гуртожитки, аудиторії, актова зала тощо.
А потім? Потім кожен переповідав про себе, ким став, що здобув за життя. Були жарти і радість. А ще... обов’язкова фотографія на згадку.