A A A
Розмір шрифта:

Гріхи убиймо у собі

Ніч темна-темна Землю вкрила,
Затихли зорі в висоті...
Самотність крила розпустила
Й понесла скрипкою пісні...

І дуже близько біля неї
Із страхо-болем у душі
Стояв Христос, зводив до неба
Він очі стомлені свої.

У кам’яних гори руїнах
Він руки вгору підіймав,
Стояв покірно на колінах
Й молитву Богу промовляв.

Він знав, що із приходом сонці
Почнеться місія Його,
Що люди виглянуть в віконця,
Щоби ганьбити й лаяти Його.

А з боку нишком притаївся
Злий Ангел і спостерігав,
Як Божий Син тихо молився,
Як сил у Господа благав.

І добре знав Змій, що Ісусу
Життя віддати треба за людей.
Злий хотів ввести Його в спокусу,
Невинне серце вирвати з грудей...

Хотів, щоб й дальше всі грішили,
Бо гріх до пекла приведе.
Щоби Христа розп’яти всі спішили,
А Він, Злий Дух, сміятися буде...

Та у Ісуса серце щире,
Воно нас любить над усе!
Його обличчя ніжне і миле
До Бога всіх нас приведе...

Ісус пройшов Дорогу Хресну
Із побиттям, ганьбою в слід.
Він показав Дорогу чесну.
Христос розп’явся за нас всіх!..

Та ні, це ми його убили!
За що ж ? За ласку? За любов?
Бо ми видовища хотіли?
Хотіли... і бажаєм знов!

Тоді Христа ми сліпо розпинали,
Що вмер за нас Він на хресті.
Тепер ж ми істину пізнали –
Спішім гріхи убити у собі!...


Я бачу хрест...

Я бачу хрест... На ньому Ти вмираєш...
“Пробач” – ледь чутне на Твоїх устах.
Мені болить, (та Ти і Сам це добре знаєш)
Сильно так любові й віри крах.

Людей от тих, що терням окоронували
Тебе, ще й сміючись били батогом.
А потім хрест важкий подарували
Й поїли шлях Твій словом-полином.

Адже вони кару малювали кольорово,
Поки вели Тебе дорогою до мук.
“Розп’яти!!!” В слід страшне кричали слово,
Яка ж безмежна в ньому злоба й лють!

Одна мета – спасти людей від Злого,
Проте світилась ніжно в скорених очах,
Тому покірно йшов дорогою до того,
Що дарувало серцю невимовний жах.

Й тому мовчав, все зносив терпеливо,
“Пробач їм, Отче!..” – лиш губами шепотів...
І тільки вітер обіймав Тебе сонливо,
Неначе так потішити хотів...

Як байдуже могли дивитись на те тіло
Скатоване, побите, ледь живе?!
Невже вас, люди, серце не боліло,
Раз сміючись дивились на те все?!

Чому, скажіть, ви причинили зла багато?
Чому карали ви любов гріхом?
За що ви на земне те чорне плато
Так іронічно проливали Його кров?..


Галина Василишин, ЗОШ №5