A A A
Розмір шрифта: Двадцять перше століття, окрім великого прогресу у всіх напрямках принесло страшну залежність – наркотичну, яка косить народ не перебираючи віком, розумовими здібностями, громадським статусом. Люди, які хоч раз спробували життя “під кайфом” втрачають дарований Богом мир душі. Розбещена душа хоче ще і ще затамувати розпалену спрагу...

А у всьому вина таких собі непримітних бабусь, котрі ніби-то для своїх потреб вирощують енну кількість макових рослин. І хоча мак дійсно може бути лакомством (вареники, пампушки, кутя, паляниця), але інколи це “лакомство” коштує надто велику ціну – ціну втраченого здоров’я, скаліченого життя, розчавленої душі. Наркотична залежність не має віку, а останнім часом надзвичайно омолоджується. За даними прокурора Чортківського району, старшого радника юстиції Богдана Володимировича Іжука на наших теренах також існує суспільна небезпека скоєння злочинів незаконного придбання, зберігання та використання наркотичних засобів.
Так молодий чортківчан 1983 р.н. на ринку нашого міста придбав у невстановленої особи наркотики у вигляді 20 коробок снодійного маку, які помістив у свій поліетиленовий пакет “BOSS” і зберігав при собі, щоб в подальшому перенести додому і там з допомогою розчинника виготовляти наркотичний засіб та вживати у вигляді відварів, шляхом внутрішньовенних ін’єкцій. Інший молодик – 1980 року народження, будучи раніш судимим умовно з випробувальним терміном 2 роки, на шлях виправлення не став, а повторно скоїв новий злочин. Ще зовсім молодим та цілком придатним до праці, хлопець не прагнув заробляти на життя як Бог приказав, а час від часу збирав порожні пляшки біля стихійного стіттєзвалища неподалік мікрорайону “Кадуб”. У згаданому місці уже повторно знайшов викинуті рослини маку, відрізав головки від них та заховав у лісопосадці. Через тиждень повернувся у свою “наркосхованку” і забрав усе залишене там додому. До речі, юнак характеризується позитивно і щиро розкаюється у вчиненому, але це не завадило йому порушити іспитовий термін і замість того, щоб влаштовуватись на роботу чи створити сім’ю, повторно скоїти злочин. Злочин щодо самого себе, бо мак використовував у своїх “інтересах”, без мети збуту.
Охочими до споглядання світу через рожеві окуляри й жінки, які також не відмовляються від вживання наркотиків. Та чомусь майже усі затримані “на гарячому” (з наркотичними засобами) і жінки, і чоловіки, уперто наполягають, що усе це знайдено ними кимось залишено. Це, напевно, такий своєрідний маневр. Так пані з нашого міста 1960 року народження збираючи порожні пляшки на ринку м. Чорткова нібито знайшла викинутий невстановленою особою поліетиленовий пакет з маріхуаною. І достовірно знаючи, що в знайденому пакеті знаходиться наркотичний засіб, перенесла його до себе додому.
Достатньо у нашому районі ласих підзаробити на залежності, збагатитись на чужій біді. Працівниками ВБНОН УМВС У в Тернопільській області під час проведення оперативної закупівлі наркотичних засобів у селах нашого району були затримані особи, які незаконно вирощували мак і продавали. Так, влітку 2006 року, був затриманий громадянин 1950 року народження, який незаконно виготовляв наркотичний засіб – макову соломку і збув поліпропіленовий мішок, наповнений частково подрібненими коробками маку з фрагментами стебел, за 160 гривень. За це жителя одного з сіл нашого району було притягнуто до відповідальності в якості обвинуваченого у скоєнні ним злочину.
Схильними до легкого заробітку й люди пенсійного віку, які, маючи вже своїх дітей та внуків, не бояться гріха продавати наркотичні засоби молодим людям. В такому злочині задіяна пенсіонерка м. Чорткова 1926 року народження, яка торгувала маковою соломкою. Її дорослий син був шокований звісткою про мамин “бізнес”, хоча час від часу відвідував її і допомагав по господарству, не знав про додатковий заробіток матері. Такі випадки торгівлі є непоодинокими в Чортківському районі, і кожному, хто наважився на цей горе-бізнес довелося розплачуватися за скоєне. Міра покарання залежала від багатьох факторів. Дехто відбувся лише штрафом чи умовним покаранням. Але чи не мучить наркодилерів сумління за їхню безпосередню причетність до скалічених доль людей? У нашому місці мав місце досить трагічний випадок – молодий хлопець закінчив життя самогубством, а до цього він не раз притягувався до відповідальності за зберігання та вживання наркотиків. Влітку минулого року в літній кухні Андрія (з етичних міркувань ім’я змінене) працівниками міліції було виявлено та вилучено пляшку “Розчинник 646” із рідиною темно-коричневого кольору, два медичні шприци з аналогічного вмісту рідиною, емалієвий посуд із залишками наркоти та дрібноподріблену сировину – мак. За це Андрія, в якості обвинуваченого, було притягнуто до відповідальності. Юнака характеризували позитивно і скарг від сусідів не надходило. Але хлопець перебував на обліку в нарколога із діагнозом “наркоманія опійного ряду”, яка потребує лікування. Андрій вважався придатним до фізичної праці, але не працював. Причин цьому можна знайти багато: в першу чергу, провина у безробітті молодих належить державі, яка зробила безбожно важким переступ, через що ніколи переступати не можна, – через людину. А якщо ця молода людина ще й втратила зв’язок з батьком і не має підтримки близьких, їй простіше-простого скотитися на дно життя. Так сталося й з Андрієм, який спершу вживав лише наркотики, а потім - зловживав і алкогольними напоями. В той трагічний вечір він просив бабусю дати йому 20 гривень, на що остання відповіла “ні” через відсутність грошей. Андрій ще раз повторив прохання, пояснював, що йому потрібні гроші, щоб поїхати до Києва в монастир.
Бабусина відмова викликала в юнака злість, і він почав бити в хаті посуд, після чого пішов на вулицю. Повернувся вночі і емоційно заявив, що всім покаже, і вони матимуть на совісті. Почувши такі слова, бабуся пішла до свого сина, який проживав з іншої сторони будинку. Повернулася через 30-40 хвилин – хворі ноги не дозволяли швидко рухатися. Вона не встигла, не врятувала молоде життя... Андрій спричинив собі смерть через повішання, залишивши передсмертну записку. На клаптику паперу написані слова. Але це не просто слова, це емоції, почуття, які боролися між собою. Боролися життя і смерть. На невеличкому аркуші паперу розмашистими літерами зображені любов і ненависть до тих, хто народив, дав життя і не вберіг... До батьків... А ще Андрій просив в Бога пробачення за скоєне... Жити і бути молодому юнакові, який недовго зустрічав своє 25 літо... Чи не намагався він змінити себе? А хто знає? Дар життя – це дар оновлення. І хоч як би скалічена не була людина, її можна і треба лікувати – в надії повернути їй подобу Божу.
Світ не перестав існувати через втрату одного зі своїх синів. Але ця непоправна втрата людини лежить на відповідальності тих, хто одного злощасного дня вперше дав чи продав наркотичний засіб хлопцеві. А усе могло бути зовсім інакше... Таких андріїв можна нарахувати багато, у кожного з них своя загублена в темряві життя дорога. Ці люди потребують допомоги. Лише щоб не спізнитися...


Ірина Зенчак-Гулька