A A A
Розмір шрифта: Документ із першою згадкою про Чернівці знаходиться сьогодні в Росії

Днями на одному з чернівецьких сайтів (http://www.cvi.net.ua/index.php?action=show&id=315) з’явилася інформація про те, що міська рада Чернівців у особі мера Миколи Федорука попросила посла Російської Федерації в Україні Віктора Черномирдіна посприяти у поверненні в Україну (а власне, в Чернівці) документу 1408 року, в якому міститься перша письмова згадка про це місто. Здавалося б, крок важливий, обґрунтований. Адже гряде анонсоване 600-ліття столиці Буковини, і такий жест з боку Росії (якщо він відбудеться) напевне сприйметься позитивно і громадськістю України, й загалом у світі. У проханні так і вказано, що це буде “знак міцної дружби та взаєморозуміння між народами та державами і відповідатиме традиціям історичної міжнаціональної толерантності міста над Прутом, де впродовж сторіч у мирі та злагоді проживають люди різних національностей”.
А тепер – про речі, які не в’яжуться з історичним глуздом. По-перше, чому грамота молдавського князя Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року досі зберігається у відділі рукописів Державного історичного музею Росії, а в Державному архіві Чернівецької області можна ознайомитися хіба що з її копією? По-друге, чому Чернівецьке начальство дивиться крізь пальці на те, що Чернівцям сьогодні більше, ніж 600 років? Тоді святкування з феєрверками і спеціально створеним логотипом виглядає взагалі безглуздим… Факт давнішності міста доведено науковцями, а стиль рахування історії тільки від першої письмової згадки дуже нагадує совдепівські традиції. По-третє, зовсім не “у мирі та злагоді” проживали упродовж сторіч люди в Чернівцях. Те, що тут масово обіч українців мешкали євреї, німці, румуни, росіяни, вірмени та інші нацмени, а тепер намагаються (чи не намагаються) вжитися разом 240 тисяч представників 65 національностей, зовсім не свідчить про толерантність. Навпаки – про загущеність настроїв національно-економічного розрізнення. Румуни досі тримають у родовій пам’яті блаженне для них і страшне для українців двадцятиріччя панування Румунського королівства у Північній Буковині (1918–1940), а в Інтернет-форумах носії російської мови (вірніше – суржика) запевняють, що Чернівці – “русскоязычный” город, молодь тут – “русскоязычная”, відтак молодіжну газету потрібно видавати російською. Ще факт: пронімецька культурно-просвітницька організація при національному університеті організовує фотошколу для молоді під назвою “Сліди німецької та австрійської культури в Чернівцях”. Усе це добре, розумно й вічно, так би мовити – для загального добра й злагоди, але якщо врахувати невеличку площу, яку займає місто (біля 150 кв. км), то можна лише мріяти про злагоду в такій різношерстій комуналці.
І наостанок: як повідомляє УНІАН, Вікторові Черномирдіну передано запрошення відвідати Чернівці та ознайомитися з ходом підготовки міста до свого історичного ювілею. Продовжуємо писати спільну історію? No comments…


Остап Ножак,
спеціально для “і-плюс” з Чернівців