A A A
Розмір шрифта: “Кохання хоче бути жертвою вільною”, - говорив Шіллер. І ми залюбки приносимо себе в жертву неземному почуттю, незважаючи ні на вік, ні на статус, ні на підказки розуму. Живемо виключно тим, що нашіптує серце і сповідуємо принцип “Любви все возрасты покорны”. Це коли ми говоримо про тих, кому уже “стукнуло” хоча б..., а не про чотирнадцятирічних дітей, у яких за нашими словами “ще молоко на губах не висохло”. Та помиляємося: ніжні почуття ніжного віку, записки на уроках, вечірні дзвінки, “есемески” по мобільнику, приємні слова і зацікавлені погляди з деяких пір цінуються вище уроків та екзаменів.

І тому у період всепоглинаючого кохання, у день святого Валентина наша рубрика буде неординарною, тому що в гостях у нас не просто людина, а саме велике Почуття – чисте, перше, наївне. Воно приходить до кожного з нас і змушує складати вірші замість шкільних переказів; шарпати за косу привабливе дівча, замість допомоги піднести важкий ранець; насміхатися з рудого однокласника, замість поради не битися на кожній перерві з шибениками-старшокласниками. Воно – як блискавка, переставляє усе з ніг на голову, змінює життя підлітка на 1800 і добре, коли у цей момент є поряд розуміючі батьки, які цінують відкритість, відвертість свого чада, не насміхаються з його перших ніжних почуттів, цікавляться проблемами юних Ромео та Джульєти і ніколи не стають категоричними у розмовах на “цю” тему.

Я кохаю її, вона теж – не мене,
Я їй не скажу, підпалю я усе

Такі рядки знайшла мама нашого чортківського Ромею у його щоденнику минулого року у переддень усіх закоханих. Нині вона з усмішкою згадує про це, але тоді їй довелося перехвилюватися не на жарт. Оксана Михайлівна за невеликий проміжок часу вивчила психологію дітей підліткового віку, навчилася розуміти власного сина і невисміювати почуття дітей. Та усе прийшло не зразу. До вашої уваги розповідь мами, яка зуміла зрозуміти свого сина-підлітка, і тим самим створювала у сім'ї атмосферу довіри і взаєморозуміння. З етичних міркувань прізвище наших героїв ми не називатимемо, тому що легко поранити юну душу, у якої ще є бар'єр сором'язливості.
Минулого року, коли моєму Максимові ледь виповнилося 14, я помітила, що з ним коїться щось не те: закривається по ночах у своїй кімнаті, палить (про це мені повідомили сусіди з дому навпроти), складає вірші і веде свій любовний щоденник. Перестав займатися спортом, кинув музичну школу, а оцінки градом билися до сторінок зошитів – все нижчі і нижчі. Мій син закохався – це я зрозуміла, коли випадково натрапила на його “творчість”:

Я кохаю її, вона теж – не мене,
Хай горить все кругом, як у мене душа.
Ти не любиш мене, то навіщо життя…

Ну й що після цього можна подумати? Та я ледь з розуму не зійшла, ноги підкосилися і страх застряг комом у горлі. Валер’янка не допомагала, це був шок – мій син думає про... (навіть не хочеться називати це страшне слово). Я розуміла, що рано чи пізно мій Макс виросте, закохається. Але щоб у 8-у класі?.. Я почала слідкувати за своїм “поетом”. Мені ніби “прояснилося” усе, він уже понад півроку як став грубим у спілкування, не хотів іти на контакт, я у нього не раз знаходила сірники, а одного разу і пачку дешевих сигарет. Грошима ми його не розпещували: давали на дрібнички, на незначні витрати. Пригадалося, що у його гаманці я одним оком побачила фото його однокласниці Тані – копія Буратіно. Потім я насміхалася з приводу такого зберігання “очкарички” (так про себе я тоді її назвала) між речами Макса. Тоді він видався якимось спантеличеним та ображеним, але нічого не сказав.
Я не зупинялася – продовжувала своє материнське розслідування: перечитувала усі SMS-ки, звісно, таємно. Чоловікові нічого не говорила, боялася, що він накинеться на сина з кулаками – він у нас не дуже педагог. Але, коли я прочитала SMS-ки зі змістом: “Ти мене розлюбила? (я тоді помру)”, “Я тебе хочу цілувати, по-справжньому, не так як вчора”, “В тебе гарне тіло”. Я не знала, що й думати, чим займається наш 8-ми класник? Того дня я наважилася розказати усе чоловікові і його реакція мене просто вразила: “Вітаю, мамо, наш син закохався! О, дає! Не хвилюйся через його трагічну творчість – таким чином він хоче справити враження на свою обраницю. Бачиш, в них щось не ладиться. Я в його віці вже й не раз кохав і то все “назавжди”. Згадай Тома Соєра і його першу любов. Будь спокійна, усе налагодиться” – спокійно закурив чоловік і пішов дивитися новини.
Я не розуміла чоловікової байдужості, вирішила діяти сама. Зачинившись на кухні за телефонувала подрузі, яка живе у Тернополі, і просила знайти мені хорошого психолога, щоб навчив, що мені робити далі. І як я вчинила правильно! Молода психолог Аня навчила мене таємницям спілкування з дітьми-підлітками, в котрих вперше влучили стріли Амура.

Перша любов, як друга і третя – це досвід їхнього майбутнього щастя, маленькі цеглини вже розпочатого будівництва будинку під назвою “Майбутня сім’я”

Це були перші слова мудрої Ані. А ще вона повідомила, що сучасні психологічні дослідження доводять: підліткове кохання напряму пов’язане із сексуальним розвитком. “Можна, звичайно, заперечити, - продовжувала Аня, - що колись у такому віці багато хто ще слухав казки і грався ляльками та сором’язливо ухилявся від розмови “про це”. Але часи змінюються, і наші діти помічають, що у ляльки Барбі гарні форми тіла, нова кофтинка обов’язково має бути сексуальна, а хлопці – повинні “косити” на Джеймса Бонда або “агента 07”. Потрібно вміти “зависати” на тусовках, цілуватися і обіймати, бути без комплексів. Тому що тих, у кого є кохані – бойфренди чи челси, – однолітки поважають. У підлітків такі “на язиці” анекдоти, що їхнім батькам вони й не снилися, а вони і додуматися не можуть, що їх дитина, “розважаючись” на дискотеках із сигаретою в роті розповідає усякі історії-фантазії про свій “любовний” досвід. Аня пояснювала мені, що у жодному разі не можна піджартовувати, а тим більше висміювати почуття дітей. Найкраще – це простота і довіра у стосунках. Ні в якому разі не можна вперто розривати стосунки підлітків, вони ж бо тільки вчаться спілкуватися одне з одним і частіше всього навіть і не думають про те, в чому їх підозрюють старші. Треба розказати дітям про свою першу любов, дозволити підлітку самому розібратися в об’єкті своєї прив’язаності, а якщо дитина розчарується, то бажано, щоб це походило не від батьків, а від неї самої.”. Доброю порадою було запросити обраницю сина до себе в гості – це допомагає ( і в моєму випадку це спрацювало) краще розібратися в їхній “любові”. Я навчилася не дивуватися таємничості свого сина, який просто соромиться відкрити свою душу і показати свої інтимні переживання.”

Минув рік...

Сьогодні пані Оксана – мама закоханого Максима, спокійно розмовляє з ним на кухні за філіжанкою кави і... допомагає вибирати “Валентинку” для його подруги – Людочки. Так, об’єкт кохання змінився, і дуже швидко. Буратіно – Таня, набридла своєю “недосяжністю” і через місяць Максим писав любовні вірші для іншої – сусідки з четвертої квартири. І знову переконував маму, що це вона – Велика Любов, і у нього з нею буде все як у кіно. Звісно, у підлітків спрацьовує віковий романтизм і максималізм. Щоб пришвидшити своє щастя, образ обранців сильно ідеалізується, а потім приходить розчарування. В юному віці вони лише вчаться любити, лиш би знали міру...
“Мій Максим уже дев’ятикласник, - усміхається мама Оксана, - і нічого дивного в тому, що йому подобається дівчатка я вже не бачу. Його подруга допомагає йому з англійською, а він завжди пояснює їй математичні науки. Люда часто гостює у нас, я знаю про неї майже усе. І це добре, що вони не ховаються по безлюдних околицях, а по-своєму, по-дитячому і трохи вже по-дорослому, зустрічаються під пильним оком рідних. У день Святого Валентина моя “пара” збирається у кафе і тому я мала з ними серйозну розмову. Ви б побачили як вони почервоніли від моїх слів: “Дивіться, щоб за вами золоті верби не росли, аби я ще в 34 роки не няньчила онуків!” І я зрозуміла, що останні слова мої були зайвими, бо в них просто добрі дружні стосунки з першими несміливими поцілунками. А коли ж це буде як не в 15? Тільки з “головою”. І нікуди ми вже не подінемося – наші діти ростуть, закохуються, зазнають гіркоти розчарувань. А нам залишається лише завжди бути поряд, і коли не розуміти, то хоча б намагатися, підтримувати, пояснювати, повчати...

Кохати – то не в губи цілувати...

Як тільки наближається час до дня закоханих звідусіль чути розмови про палкі почуття. Але ніжність і недосвідченість юного віку ми завжди сприймаємо як просту забаганку стати дорослими. Помиляємося. Якраз їхні почуття не прикриті вуаллю корисливості, розрахунку, що, зазвичай, супроводжують дорослих. Підліткова любов – така незграбна і неуміла що ще не вміє бути награною, а відсутність житейського досвіду не може стати завадою коханню. А наше сьогоднішнє інтерв’ю з Почуттям мало б дати можливість батькам з повагою ставитися до перших романтичних почуттів своїх чад, бо вони як бутони – відчувають холодний подих морозу і вже ніколи не відкриються назустріч сонцю, теплу, щастю...
Від дорослих залежить подальше розуміння слова “кохання”. Якщо вони сприймають його як щось брутальне, то і їхні діти думатимуть про “це” з соромом і страхом. Але коли батьки спокійно розмовляють про “справи сердечні”, дають поради і контролюють дитячі почуття – проблем не буде. Просто кожному юному закоханому необхідно серйозно пояснити, що “кохати – то не в губи цілувати і слова красиві говорить; кохати – чарівним вогнем палати і людину найдорожчу гріть”.


Ірина Зенчак-Гулька