A A A
Розмір шрифта: Те, що ваша земля обгороджена, доглянута і за законом належить вам, навіть на тих простих правах, що ви нею користуєтеся понад двадцять літ, а то й більше, зовсім нічого не говорить. Бо життя може повернути так, що вона просто припаде до душі комусь іншому, і той інший також захоче нею заволодіти. Тим більше, коли це так близько до центру міста і в такому вигідному місці, як ріг вулиць Зелена – Д.Пігути в Чорткові.

З дитинства нас вчили, що чуже брати не можна, навіть тоді, коли це тобі дуже-дуже сподобалося. В житті – це має трохи інакше трактування. Втім, навіть, коли забудовники, що облюбували собі гарне місце, можливо з наївності й не знали, що ця земля таки комусь належить, то чи не знали про це керівники міста?.. Питання, швидше, риторичне, коли не до гіркоти смішне. Але попри те, проблема ця існує і вже встигла добряче полоскотати нерви мешканцям вулиць Зелена, 37, і Пі гути, 1. Дане питання розлядалося на останній сесії міськради, але крапки не поставило.
Від мешканців будинку по вул. Зелена, 37 була делегована на останній сесії Чортківської міської ради пані Галина Франків. Ось ми й зустрілися з нею.

- Пані Галино, коли Вам стало відомо, що земля, яка належить мешканцям вашого будинку, продана, і тут вестиметься забудова?

- Це було у 2005 році. І я одразу ж пішла про це вияснити у колишнього міського голови пана Михайла Вербіцького. Він якраз добував час до виборів.
Коли я прийшла запитати, чи це є правда, він зазначив: “Так, на вашій землі вже є рішення на забудову чотирьом людям: Макодзьобу, Опацькому, Пирці та Максимчук”. Тоді я запитую: “А яке ви мали право видавати ці рішення? До нас, мешканців даного будинку, ніхто не приходив, не попросив дозволу, не запитав, чи ми згідні віддати свою землю”.

- А скільки є мешканців у цьому будинку по вул. Зелена, 37?

- Тут нас проживає три сім’ї, і суміжним з нами є будинок по вул. Пі гути, 1, де проживає Н.Яковлєва.

- Як зреагував пан Вербицький на такий ваш візит і запитання?

- Ніяк не зреагував. Я запитую його: “Як Ви змогли так вчинити, не закликавши і не попередивши нас, віддали нашу землю? Хіба Ви не бачите, що цей город належить нам? Він відгороджений, доглянутий і належить нам як прилегла територія до будинку. Як Ви могли так зробити?
А він мені відповідає: “А що? Ліда Михайлівна Бусарова померла...”
Тоді я відповідаю: “Зачекайте. Як Лідія Михайлівна померла, а я відповідно маю спадщину на будинок, то ця територія має належати мені. Я переписала тільки-но спадщину і тепер буду переписувати й землю. Окрім цього, тут живе пані Лідія Дмитрівна Паньків близько 52 років. Там також є їхня земля, яку вони щороку обробляють”.
А він відповідає: “Ну, то ви собі розбирайтеся між собою”. Я ж відповідаю: “А з чим ми маємо розбиратися? Чому?” Тоді біжу до сусідів і переповідаю, що в нас така нечувана ситуація – на нашій прилеглій території, на нашому городі мають рішення на забудову інші люди. А вони не вірять, як то так може бути, як так могли без згоди їхньої розпоряджатися їхньою землею, коли вони мають на неї рішення Чортківської міської ради.
Ось рішення є на видачу громадянам міста Чорткова безплатно у приватну власність та користування земельних ділянок 1 квітня 1994 року. Розумієте, тоді так давали людям землю – у “приватну власність”. І далі тут дано, що жительці Дерень Іванні Іванівні 100м.кв.

- А скільки Дерень тут живе?

- Та багато. Зараз уже років з двадцять.

- Ви за сусідів Дерень і Паньків ходите. Чому?

- Тому що вони обоє старшого віку, тобто Лідія Дмитрівна Паньків та Іванна Іванівна Дерень. А Леонід Паньків за кордоном.

- А рішення Паньків коли було?

- Від 15 червня 1995 року. Друга сесія двадцять другого скликання. Тут вже рішення видане пізніше і більш розписано, що було закріплено 152кв.м. та вказано, що на цій землі дозволяється робити тобто: під забудову 52кв.м., для підсобного господарства – 100 м.кв. І далі у рішенні вказується, що зобов’язано виготовити Державний акт на землю, бо тоді вже це вимагали, але термін не вказано. То Паньків має право виготовити цей Державний акт в будь-який період часу.

- Скільки Л.Паньків живе тут?

- 52 роки тут живе його мама – Ліда Дмитрівна, він тут народився, а йому вже 48 років. Так що все це, що діється? Просто дивно.
Так виходить, що ділянка Дерень та Паньків має належати новим забудовникам? У міській раді нам тепер кажуть: “Ось тепер діліть ділянку землі покійної нині Бусарової”, яка за спадком належить мені. А чому я, що також більше двадцяти років прожила й цьому будинку і маю двоє дорослих дітей, повинна ділити цю землю? Тим більше, коли земля споконвіку належала Дерень і Паньків, то хто може зазіхати на їхнє? Вони за цією землею доглядали. Ліда Дмитрівна щороку на сезон наймає сусіда і платить йому за те, щоб він перекопав і доглянув цей клаптик. Земля – обгороджена. Неозброєним оком видно, що то чиясь земля, комусь вона належить. Тут є дерева, кущі.

- Ви вже були і в теперішнього міського голови? Переповідали про прикрість, яку Вам завдала попередня міська влада?

- Так, звичайно. Він мені дав лише довідку, згідно якої я повинна виробляти документи на приватизацію землі. І я виробляю ці документи. Технічна документація у нас уже на стадії завершення. І лише міська рада має це все затвердити. Щоб зібрати необхідні довідки, це не так просто. Це робота цілого року. Ми це все зібрали. І тут немає нічого неправомірного, бо це є наша земля. Ми не “залізли” до сусідів, ми не сваримося між собою за землю, ми просто хочемо, щоб наше належало нам.
Я чула, що вже забудовники відмовилися, окрім Опацького. Як тепер розгортатиметься ця справа – не знаю. На разі не знаю. Будемо відстоювати своє право.
Пані Наталя Яковлєва проживає в сусідньому будинку за рогом вулиці Зелена. Тобто – на вулиці Д.Пігути, 1. Проблема в тому, що частина її території і гараж, залишений у спадок батьком, сусідять із вищезазначеною ділянкою. То ж під “нову” забудову мала підпасти і її ділянка.

- Пані Наталю, Ви, зрозуміло, відстоюєте свою прилеглу ділянку, а скільки років Ви прожили у даному будинку?

- Уже 45 років. Тут раніше жила наша велика сім’я, були живі батьки... Мій батько колись був суддею, головував у суді. Де я колись могла б собі подумати, що на нашій землі захочуть зводити якусь будівлю...

- Як я зрозуміла, забудова планується на земельних ділянках Ваших сусідів по вул. Зелена, 37. Може я чогось не осмислюю? Проясніть, будь ласка, свою ситуацію...

- Забудова планувалася так, що захоплювала частину мого гаражу (до будівлі по вул. Д.Пігути, 1 прилягає гараж). Мій гараж залишений ще у спадок батьком і зводився десь у 80-х роках. Звичайно, на нього сучасних документів немає. Але я маю рішення Чортківської міської ради на гараж. Є право власності на нього. Це – моя власність. Окрім гаража, до будинку є прилеглі 2 метри землі, які обгороджені плотом. А ось цих 2м мені не дають приватизувати. А я не згідна з таким рішенням. Хоч і не приватизована ця земельна ділянка, але вона закріплена за цим будинком. У мне є план, виготовлений у 1994 році, і тут усе вказано (жінка показує кадастровий план меж земельної ділянки). Подивіться, у мене є всі документи, і всі підписані... (витягає цілу папку паперів – Авт.).
Окрім цього, ось погляньте. Ще 23 листопада 2006 року я подала заяву у нашу Чортківську міську раду на безкоштовну передачу земельної ділянки у власність в місті Чорткові по вул. Пігути, 1, площею 365 м.кв. І до цих пір немає відповіді. Надходять просто якісь формальні відписки, які не особливо стосуються справи. А перед тим, взагалі чотири місяці шукали мою заяву. Це добре, що я мала при собі копію із підписом того, хто і коли прийняв мою заяву, і ходила, докучала й давала про себе знати. Загалом, у мене є всі документи і від свого я не відступлюся. Я ніколи в житті не судилася ні з ким і не знала, що так буде. Але так є. І я не повірю жодному слову з боку працівників нашої міської ради, що моє питання вирішено, поки не отримаю необхідний документ, де буде “чорним по білому”.

...Про те, що на їхній земельній ділянці планується зводитися забудова, усі вище – перелічені особи дізналися чисто випадково. І то лише тому, що нові забудовники, виготовляючи технічну документацію, подалися на підпис до однієї з контролюючих служб, де працює одна з героїнь оповіді. А пані Галина Франків запевняє, що навіть ладна проплатити новим забудовникам витрати, які ті понесли за виготовлення технічної документації, тільки б вони залишили їх і їхню прилеглу ділянку в спокої. Але на разі крапку у цьому питанні ставити ще рано. Хоч і є ця земля, якою користувалися хто – 52, хто – 45 років, обгородженою і доглянутою, люди ще стривожені. Мешканці будинку по вулиці Зелена, 37 стверджують, що 8 лютого має бути суд, але ще 5 лютого повістки ні в кого не було. Так вони, принаймні, сказали мені. Люди намірені стояти на своєму. Але чи захистить їх їхня правота?..


Леся Легіт