A A A
Розмір шрифта: Закінчення, поч. у №№ 2,3

Ще болючіше читати оповідь попередника Степана Чарнецького, директора “Руської Бесіди” Йосифа Стадника (він теж був нашим земляком): “Просторе приміщення, звідки два дні тому вивели коні чи іншу худобу, стодолу, де ще недавно стояло збіжжя та паша, якийсь більший гамазей чи пожарну стражницю зміняла вміла рука театрального машиніста на захист української Мельпомели”. (За переказами, котрийсь багатий добродій з Чорткова, що мешкав на Калічівці (тепер вул. І Пулуя) в мікрорайоні Синяково надавав таке приміщення для вистав “Руській Бесіді”).

В останні два роки районній владі знаходила в бюджеті невеликі кошти для ремонту приміщення будинку культури ім. К.Рубчакової. Вірю, що й цього року владі вдасться “викраяти” якісь фінанси хоча б для завершення фасадних робіт. На верховну владу надії немає, бо хто в нас сьогодні міністром культури?
Ви не повірите, поети початку 20-го століття, що й тепер, через сто літ, ми знову на початку шляху: Україна – та сама Руїна, бо й “нині в житті верховодять люди без таланту і без душі” (С. Чарнецький). Це вічне наше національне нещастя – незрілість національно-демократичної еліти – весь час повертає нас до бездержавності, до розчарувань і зневіри у власні сили.
Повернімося у березень 1914 року на театральні лаштунки, де сходило “Сонце Руїни” - нова вистава професійного Львівського театру “Руська Бесіда” за п'єсою Василя Пачовського, перероблена і зрежисована Степаном Чарнецьким. Вистава була викінчена буквально за місяць перед тим. Театр готував її під час гастролів по Галичині. Прем'єра відбулася у Стрию 23 березня 1914 року на честь святкування 50-літнього ювілею засновин українського театру. (Стрий – місто, у якому прожив дитячі роки С. Чарнецький). Друге місто – Чортків, батьківщина поета і режисера, батьківщина славетних акторів театральної сім'ї. Вони везли її додому, щоб разом відсвяткувати соті роковини від дня народження Тараса Шевченка і 50-ті роковини свого театру.
“Перед виставкою виголосив Лесь Курбас “пролог укладу С. Чарнецького”, де рефреном звучать слова:

Гей, бачить Вас душа моя й уява,
Як Ви ішли в позлоченій короні,
А понад Вами йшла й шуміла слава,
І розплилась на нашім небосклоні -
Народини української сцени!

А як високо поцінував поет найважливішу місію акторів:

...Несли своє ми рідне слово
У всі закутини забуті,
Апостолами і рабами
Були для тебе, рідна мово”.

Вистава “Сонце Руїн” була театральним празником як для публіки, так і для самих артистів. “Всі грали соп аточе. (Якнайкраще – В.Д.) Курбас горів у ролі Дорошенка. У третій дії в двобою з Василем Коссаком так перейнявся, що я зі стахом глядів на це з-за куліс. Після третьої дії Курбас кинувся мені на шию і спазматично плакав, зовсім не відчуваючи, що в часі двобою відірвав собі майже цілу пучку у великім пальці.
Знаменита була Осиповичева в ролі Дорошевської мами. Ця талановита, рутинована й нечувано амбітна артистка опанувала пам'ттєво свою важку ролю – просто напрочуд. А грала з таким переконанням, з такою силою внутрішнього переживання, що були моменти, які мене, старого театральника, прошибали морозом. Були вони у першій дії, коли говорила сталевим голосом: “Прилетіли й до мене недобрії вісті, мов чорні орли воду сколотили”... Ще кращою була наприкінці другої дії, коли гляділа крізь вікно на похід орленят, що під звуки “Ой у лузі червона калина” під проводом Дорошенка минали Гетьманську палату в Чигирині. Причудова і як усе солодка була Рубчакова. Тукальським був придніпрянець Дорошенко... Карликом Лучкою був Юрчак, Марка Проклятого грали Майхер і Білоголовка (наперемішку)”... - згадував С. Чарнецький у новелах “Моя Мандрівка з Мельпоменою на сторінках часопису “Новий час” 16 грудня1933 року Львів.
Дослідник Богдан Козак, вивчивши звіт Івана Туркенича, зробив свої висновки про Чарнецького – режисера, що той дуже точно вловив художні особливості п'єси, її символічні елементи і зумів їх розкрити через акторський розподіл роллей, зокрема вихованця головної ролі (Лесь Курбас у ролі Дорошенка) та інтерпритацію образів марка Проклятого і карлика Лучки. Дослідник також відзначає світлову партитуру вистави, що для п'єси з символічними елементами є важливим художнім компонентом розкриття є важливим художнім компонентом розкриття сценічної дії, її настрою й атмосфери. Саме з чортківської сцени полинула пісня С. Чарнецького “Ой у лузі червона калина похилилася”, щоб стати Гімном українських січових стрільців!


Віра Дмитрів,
педагог Палацу позашкільної роботи