A A A
Розмір шрифта: Українська приказка: “Кожному птаху своє гніздо миле” – не підлягає ніякому сумніву. Але все ж з різних причин та мотивів кожному з нас інколи доводиться залишати рідну сторону і бути гостем у чужих краях. І стає приємно, коли зустрічають тебе гостинно, з душею. У передсвяткові дні і на самісіньке Різдво гостею нашого міста була Ольга Коснирева – цікава особистість, викладач педагогічних дисциплін національного педагогічного інституту з далекого Сиктивкару – столиці республіки Комі.

Вперше Ольга побувала в Україні у 2000 році; тоді вона проводила відпустку у подруги Оксани, що проживає у Тернополі. Їхня дружба бере початок у ранньому дитинстві, коли батьки українки Оксани через військову службу батька проживали в Комі. З проголошенням української незалежності вони повернулися в рідні краї. А Оля, незабуваючи вірної дружби, час від часу гостює у тут. Але враження, які склалися цього разу від візиту у нашу Вкраїну досить відрізняються від попередніх. Насиченість відвідувань і змістовність мали місце у цьогорічній поїздці в Україну, а все це завдяки чортківським друзям, з якими Оля познайомилася через SMS-ки та листування. “Заочні” друзі привітно зустріли далеку гостю. За словами Ольги, вона це відчувала у кожному їх вчинку. Приємно, що в нашому місті вона знайшла віру в надійний прихисток, добропорядність, тепло, справжню дружбу. Ольга Коснирева у Чорткові була вперше, але за кілька днів за посередництва друзів вивчила культурну та історичну спадщину нашого народу. Вона побувала у Чортківському історико-краєзнавчому музеї, де її приємно вразила проведена екскурсія паном Я. Чорпітою та його дружиною, а ще була відвідувачем музею політв'язнів та репресованих, де з традиційними сторінками історії її знайомила пані Марія Штепа. На основі цього візиту у Ольги змінилося ставлення до української визвольної боротьби, “бандитів” - бандерівців, як говорять у рідних краях чортківської гості. Вона чесно призналася, що у її краях упереджено ставлення до українських повстанців. Сиктивкар – місто, де проживає Ольга на півдні, а трохи на північ – Воркута та інші міста, де в ті далекі часи були розміщені горезвісні сталінські табори. Перед візитом у музей до Марії Штепи Оля дуже хвилювалася, як її сприймуть, адже вона з тих країв, а ще – російськомовна. Але всі страхи зникли, коли вона зустрілася з панею Марією, яка навпрочуд привітно ставилася до гості і навіть подарувала їй свою книжку. Оля була приємно вражена добротою живої людини з тих часів, яка прийшла табори і не відповідає образу “тих бандерівців”, про яких переповідають небелиці в Комі. А ще Олі не до вподоби політика Росії, напівдиктаторський режим В. Путіна. Хоча в цілому вона людина поза політикою, якщо можна так сказати.
Ольга Коснирева провела Святвечір у затишній чортківській сім'ї, з цікавістю спостерігала за українськими традиціями, куштувала приготовлені дванадцять пісних страв, кутю з медом та горіхами. Найбільше припали до душі дівчині з республіки Комі наші вареники, які вона сама навчилася ліпити і до цього ще ніколи не смакувала. Досить дивними були для неї кашанка та сальцесон, що вже стало звичним для нас на Різдвяні свята. Оля – хрещена, але на її Батьківщині релігійний аспект значно на нижчому рівні, аніж у нас. Проте вона із захопленням відвідувала храми Божі Чортківщини, пізнавала наші Різдвяні звичаї. Навіть спробувала колядувати. Прикро, що не довелось побачити “живого” Вертепу – лише по телевізору. Олі усе було цікаво, тому що в її сім'ї не святкують як у нас, і Святвечора, як такого, у них також немає. Вона, на диво, зацікавилася нашим – українським,хоча українського коріння у неї немає. Мама – за національністю комі, тато – комі з далекими російськими предками.
Незважаючи на любов до свого краю, Ольга “познайомилася” зі світочем національної ідеї – Степаном Бандерою. Вона із захопленням переглядала святкову програму у районному будинку культури ім. К.Рубчакової, присвячену пам'яті видатного сина українського народу. Додому Оля повезла незліченну кількість позитивних емоцій, неперевершених вражень та ще й пакунки від гостинних українців. Сім'я, в якої проживала дівчина, передала її батькам закрутки вишень, нашу ковбасу та шинку, домашнє вино та самогонку... Нехай скуштують українських страв!
Чортківські друзі раді знайомству з дівчиною, котра захоплюється театром, пише прозові твори, любить собак, а ще, що надзвичайно важливо, - не соромиться говорити українською. Хоча знає небагато слів. Один її знайомий приємно вражений готовністю Олі до вивчення нашої мови, так як має сумний досвід спілкування з депутатом з Чернівеччини, яка проживаючи і працюючи в українськомовному середовищі, принципово відмовляється говорити різною мовою...
Оля поїхала, залишивши по собі добрі спогади і надії на скору зустріч. Хоча... Щоб добратися до нашого міста, їй потрібно дві з половиною доби. Та вона обіцяє повернутися. Заполонила її наша Україна, наш Чортків, який, до слова, вразив її буйністю зелені – не по-зимовому красивої і багатої. Кількість наших зелених насаджень, скверики, похід на лоно природи напевно знайдуть своє відображення у її творчості. А ще, це вже моє припущення, але мені чомусь здалося, що Оля у нашому місті знайшла свою симпатію, якій не страшні тисячі кілометрів і розбіжність національностей. Я впевнена, вона повернеться сюди – не раз.
Білопері хмарки поодиноко прогулюються в неосяжній височі, боячись доторкнутись до швидкісного потяга, який в такт серцю Олі мчить від вже такої рідної України, але він обов'язково повертатиме назад, адже поїзди ніколи не їдуть в один кінець...


Ірина Зенчак-Гулька