A A A
Розмір шрифта: Служба ОБС ("одна бабка сказала")


Щось ті тумани мені так надоїли, як гірка редька. Старість, то є старість: ноги болєт, руки ломлєт, шо нема ради. Вчораки ходила до дохтора, аби мі виписав які пігулки, бо старих вже не хочу, вже мі надоїли і ніц не помогают. Та й шо мені в хаті сидіти? Вступиламси троха на люди. Прийшлам до шпиталю, каже мені моя донька, шо то є поліклініка. Якесь так поназивают, шо нема ради. Колись був єден дохтор і люд менше хорував, а тепер – всьо летит, всьо бігає, люду повно... Але я не про то.

Сілам си на таборик в колідорі і щем сі здибала до свойов колишньов коліжанков. Та й си розбалакали. Каже же наша давна знакома має клопіт – тридцять літ прожила на своїм обійстю, а тепер якийсь хлоп навіз каменю, каже шо то його, і си будує. Людоньки, де то колись так було. Де ти жиєш ніхто без тебе і носа не суне. А тут пхают носа куда не хочеш і не тільки того носа пхают, а й всьо решта. Колись як моя донька робила в магазині, то ревізія за ревізійов, не дуже й си нажила. А тепер хто має капку совісти, то ледве до зарплати доживає, а хто тої совісти немає – то всьо зверха: файні вбйори, дорогі мобілки, і ще плачут, що зле їм. Яке там зле: за свої гроші, кровно зароблені не будеш мінєти ті телефони щомісяцє, будеш рахувати копійку. Казав мої братової син свої племіниці: “Не кради в магазині, бо тє злапают!” А вона шо? Ну ніц. То її подали суду. І шо думаєте? Як вона в того власника брала, то в простого люду не возьме? Возьме. Бо привикла. Во я собі рахую: колись тих бананів, шо мені на мої старі зуби добрі, було чогось шість – сім на кільо, а тепер 5-4. І хто в тім винен? Що сі тєжкі банани теперка родєт? Так вам кажу, шо сі з людом робе?
Але то я тілько про своячку мої братової, але є і люди добрі, коби Бог нас тілько зводив з добрими людьми. Щоб хоть знав – як збрешут, то хоч по-людськи, милосердно, а не друт зі шкіров і сі шкірут.

Бабця Параня з Колійової