A A A
Розмір шрифта: Є люди, яким на роду написано уміти справлятися з будь-яким завданням. Важко сказати, що саме в цьому відігріє головну роль: везіння чи впертість і задум домогтись бажаного. Можливо, і те, і друге, а може, навіть третє, наприклад, чітко оприділена мета. На мою, особисту, думку, саме в житті Ігоря Михайловича Билиці – голови міста Чорткова, мали місце всі ці обставини.

Взяти інтерв'ю у міського голови допомогла сторінка календаря, тому що 7 грудня – День місцевого самоврядування. Хоча чортківчани і надали перевагу на виборах молодому ініціативному кандидату І.М. Билиці і привели його у владу, але знають вони про нього небагато. Тож сьогоднішня сторінка розкриє не лише професійні аспекти пана Ігоря, але й дещо з його особистого життя. Про зустріч з Ігорем Михайловичем ми домовились по телефону, і проходила вона у післяробочий час, тому що на протязі дня у нього не було жодної вільної години для розмови. Нічого дивного, у міській раді роботи достатньо. В мене склалося враження, що він не дуже любить розповідати про себе і піарити свою роботу, професійні здібності. А ще я дізналася, що чинний мер надзвичайно побожна людина, яка кожної неділі відвідує храм Божий. У кабінеті, як ні в кого іншого, у кого мені доводилось брати інтерв'ю, присутні образи, які і допомагають йому боротися з проблемами, ніколи не падати духом і у всьому шукати правильне рішення.
Ні відміну від багатьох колег – однопартійців – Ігор Билиця не такий запальний і радикальний. А навпаки – спокійний, врівноважений, з ним дуже легко спілкуватися, не відчувається дискомфорт через те, що ведеш розмову з високопосадовцем, як це буває досить часто. В нього демократичний стиль управління і прекрасті ділові стосунки майже з усім апаратом міської ради.
Отже, розмова з головою міста – І. М. Билицею.

– Ігоре Михайловичу, на займаній посаді Ви від весни. Жителі нашого міста знають багато про Вашу діяльність, знають Ваших заступників, але, ймовірно, хотіли б більше дізнатись про Ваше особисте життя, сім'ю.

– Народився я у селі Ягільниця Чортківського району, закінчив середню школу, після восьмого класу вступив у Чортківське педагогічне училище. Там вивчав ази музичного виховання. Потім одружився – ще до служби в армії. Навчався заочно в Прикарпатському університеті імені В. Стефаника на історичному факультеті.
Дружина – Галя. У нас двоє дітей: син і дочка. Син Тарас навчається у Київському університеті імені Тараса Шевченка на юридичному факультеті, а донька Люба також в цьому закладі, лише на економічному факультеті. Дружина займається підприємницькою діяльністю.

– Ви працювали колись у школі? Якщо так, то що викладали?

– Працював у Свидівській школі, мав уроки музики і фізкультури. Вчителював не довго – близько двох років.

– Чому залишили школу, зарплата бажала бути більшою чи якісь інші причини?

– Мені не подобалося таке розмірене, спокійне життя. Хотілося рухавати вперед, щоб змінити у своєму житті. І тоді я розпочав підприємницьку діяльність.

– Трудовий шлях, аж до роботи у міській раді, - це був лише бізнес?

– Так, тільки бізнес.

– А як виникло бажання зайнятися політикою і стати кандидатом на посаду голови міста?

– Спершу я почав приймати активну участь у громадському житті, те що я був не задоволений тими подіями, які відбувалися у селі, в місті і в районі. Я прагнув покращити життя жителів Чорткова, і якимось чином впливати на ситуацію. І це стало першопричиною того, що я почав займатися громадською роботою, політичними справами. Мене запропонували на голову партійної організації партії “Батьківщина”. Опісля порекомендували у кандидати на посаду міського голови. Я не відмовився, так як хотів працювати на благо Чорткова і відчував, що зможу справитися.

– А Ви тоді припускали, що це буде саме Ваша перемога?

– Якщо чесно, то так.

– І ось Ви очолили наше місто. Не пожаліли про свій вибір, адже після перемоги на виборах Ваше життя змінилося на 180 градусів?

– Не пожалів – ні разу. Хоча інколи бувало надзвичайно важко, але мені до душі боротися з проблемами і добиватися поставлених перед собою цілей.

– До речі, Ваше ім'я Ігор означає “войовничий, активний, рухливий”. Також Ігорям не чуже поняття гордості, вони готові постояти за свою честь завжди всюди і навіть підкреслюють це своїм виглядом. Ділові натури і хоча труд їхній не швидкокиплячий, в ньому прослідковується рівновага. І ще – у неприємних ситуаціях, коли вже здається, що нічого не вдієш, Ігорі зберігають оптимізм і завжди шукають вихід з тупику. Як думаєте, про Вас це чи не про Вас?

– Про мене. Я завжди намагаюся бути оптимістом і не опускати руки в складних ситуаціях. На моїй посаді по-іншому не можна: треба вміти знаходити вихід завжди, навіть коли видається, що його немає і бути не може.

– Ігоре Михайловичу, Ви – людина відома і Вас часто критикують. Яке Ваше ставлення до цього?

– До критики, яка відповідає конструктивізму, ставлюся нормально. Розумію, що як і всі люди, здатен помилитися, виправлятися. Я не боюся і не соромлюся, коли критикують справедливо. Але коли обливають брудом без будь-яких на це причин, то, звісно, мені неприємно. Я, до речі, самокритична людина і дуже переймаюся своєю роботою. Інколи навіть вночі не дають спати деякі невирішені справи, важливі питання. Існує багато проблем, вирішення яких неможливо знайти в жодному підручнику, навчитися в репетитора чи у навчальному закладі. Потрібно самому дійти до всього, бо теорія – це одне, а практика – зовсім інше.

– Не раз можна почути такі слова: “Голова сам молодий, а ще молодих заступників понабирав, - як вони мають працювати і в кого вчитися?” Що скажете з цього приводу?

– Справа в тому, що зараз велика проблема в кадрах, а заступник Андрій Левкович – це молодий, перспективний працівник, і я дуже задоволений його робою. Впевнений, що в майбутньому з нього буде хороший чиновник, справжній державний муж. І я буду радіти, що це з моєї руки. (Сміється – Авт.) На сьогоднішній день у нас і надалі вільна вакансія заступника міського голови з житлово-комунальних питань. Хоча депутати одноголосно майже підтримали Олега Снігура і я покладав на нього великі надії – він відмовився від посади, мотивуючи це тим, що отримав пропозицію працювати за своїм фахом – юридичним.

– Як Вам працюється у такому великому колективі?

– В мене демократичний стиль управління і стосунки з підопічними склалися хороші. Маю надію, що в майбутньому буде дружніший колектив і прекрасні спеціалісти, разом з якими ми будемо створювати благоустрій Чорткова, дбати про жителів міста в широкому розумінні цього.

– Ігоре Михайловичу, Вашій діяльності давали оцінку у пресі колишні кандидати на посаду міського голови. Що думаєте про це?

– Якщо відверто – я усіх і не читав. Але ті, що бачив – не були надто жорстокі і з розумінням ставилися до моєї діяльності. Нормально ставлюсь і до критики з їхньої сторони. Впевнений, наші люди розумні і зроблять правильні висновки, незважаючи на те – хто що пише і говорить. Жителі міста вміють об'єктивно оцінювати і вибирати правду, прекрасно розуміють, що за короткий проміжок часу неможливо налагодити усе. Треба працювати так, щоб людину судили по справах, а не по словах. Слава належить Богові, а нам належить добробут.

– Які у Вас стосунки з районною радою, адміністрацією?

– Хороші. Я задоволений, що в нас таке керівництво в районі. Прекрасно працюємо з Т.Я. Капустою. Він дуже розумний, грамотний, комунікабельний. Також пан Чортківський, який нещодавно очолив району раду надзвичайно врівноважений, талановитий керівник. Мені приємно з ними спілкуватися, працювати.

– Людей турбує проблема з водою і з Я.Журбою? Що нового у цій доволі складний ситуації?

– Ведуться переговори, і це питання в стадії вирішення. По науковому все б мало виглядати так: міська рада мала би зробити заяву на проект водомереж, так як ми робимо проект чи Генплан міста, проект на водопостачання і т.д. Якщо замовити такий проект, то він коштуватиме багато грошей. Після цього, треба щоб він прийшов експертизу – це дуже великий об'єм робіт. Недавно мені принесли з РЕМу проект електролінії Чорткова. Показує – Авт.) До нього поставились серйозно і по-науковому. Аналогічно треба працювати над проектом водомереж. По вул. Пігути цього року, з моєї ініціативи і копіткої роботи, коли я неодноразово їздив в Тернопіль та “підганяв” інженерів зробили 600 метрів протяжності водомережі і каналізації – це коштує понад 1400000 гривень. А це лише 600 метрів!

– Як співпрацюється з депутатами міської ради?

– Можна сказати, що працюється нормально. Інколи виникали тертя з того чи іншого приводу, але в загальному досягаємо розуміння.

– Ігоре Михайловичу, давайте повернемось до Вашого особистого життя. Чи маєте якесь хобі і час на нього?

– Люблю читати. Звичайно, вільного часу обмаль, але знаходжу його вранці. Прокидаюся, і в 6-й годині відкриваю улюблену книгу. Зараз читаю Івана Білика “Меч Арея” і “Похорон богів”. Люблю історичну літературу. Подобається читати як жили люди у різні часи, працювали, мислили. Ще я займаюся бігом. До посади міського голови бігав кожного дня, а тепер – 2 – 3 рази в тиждень. Мої діти теж люблять спорт: син Тарас займається боксом, а донька Люба – тенісом. Вона недавно виграла турнір в університеті з цього виду спорту.

– Скажіть, а в молодості Ви не встрявали у бійку через жінку?

– Було (Сміється – Авт.) Жінка моя.

– А в чому, по-вашому, сила чоловіка?

– В розумі.

– А що в сильного чоловіка може викликати сльозу?

– Співчуття, жаль, несправедливість. Та багато чого – люди різні.

– Як думаєте, бувають некрасиві жінки?

– Не бувають. Всі жінки красиві, тільки кожна по-своєму. Треба вміти оцінити не лише вроду зовнішню, але й душевну.

– Найкращий комплімент, який Ви чули в свою сторону.

– Навіть не знаю. Не колекціоную компліменти. Це люблять робити жінки. Бувало, люди дякували за вирішення складних питань, за допомогу. І це приємно.

– Скажіть, а у сни Ви вірите?

– Сліпо – ні. Думаю, аналізую. Не можна покладатися на сни, у мене віра в Бога, тверда віра. Кожної неділі відвідую храм Божий.

– Шлюб – це назавжди?

– Так, звичайно. Сім'я відіграє велику роль у житті будь-якої людини. Це те місце, де можна не боятися бути осудженим, адже це рідні люди, які завжди підтримують, зрозуміють. Шлюби укладаються на небесах.

– Існує у Вас на щось у житті табу?

– Існує, але це нехай буде також табу.

– Ігоре Михайловичу, що ціните в людях?

– Найбільше ціню порядність, доброту, взаємоповагу.

– Як оцінюєте нинішню ситуацію в державі?

– Як дуже складну. Але вважаю, що перспектива розквіту ще є. Держава дуже молода, лише формується. Дитина, коли народжується, теж не є професіоналом, спеціалістом. Вона робить перші кроки, вчиться. Так само і Україна. Маю надію, що наша Вкраїна скоро впевнено стане на ноги і попрямує в правильному напрямку. А українці заживуть щасливо і заможно. Ми того варті. Не втрачаймо надії і добро обов'язково переможе зло!


Ірина Зенчак-Гулька