A A A
Розмір шрифта: Ваша думка


6 грудня – День Збройних сил України. Його святкуватимуть усі причетні до погонів і їхні сім'ї. Але чомусь все частіше доводиться чути, що український мундир без честі. Хоча повільно ситуація в армії покращується, молодь не виявляє ніякого бажання поповнити лави військових. Як і в “добрі радянські часи” нинішні “духи” переживають страшні витівки “дідів”. Жахлива статистика – 78 смертельних випадків військовослужбовців за цей рік. Чому у рідній державі гинуть молоді люди? Чому ніхто не розслідує до кінця причини їхньої смерті? Чи може український народ в небезпечні миті для держави вірити в захист Збройних сил України? Таких “чому” і “чи” є дуже багато. Про це – з пересічними людьми міста Чорткова.

Назар Шевчук, студент:

Я ще не служив у війську, але поповнити ряди солдатів ніякого бажання не маю. Армія, яка є зараз в Україні не приваблює молодих людей прагнути до строкової служби. І я в тому числі не довіряю Збройним силам України. З приходом до влади нового міністра оборони – А. Гриценка трохи ситуація в армії змінилася на краще, але не суттєво. Дідівщина, яка була, так і залишилася, про це мені розповідають знайомі, що служили у війську. Про це свідчить велика смертність військовослужбовців. Їхня смертність замовчується! Адже не бажають розголошувати про нестатутні відносини, дисципліни в армії немає. Погоджуюся, колись було престижно служити, а тепер – ні. Навіть за контрактом немає достатньої зарплатні, можливо, в майбутньому щось і зміниться на краще.


Василь Коник, робітник:

Армії, як такій, я довіряю. Думаю, ще в даний час наші Збройні сили ще мають змогу нас захистити в разі небезпеки, але в подальшому – маю великий сумнів. Бо після того як “пішли” з посад Ю. Луценко і Б. Тарасюк, вірогідність того, що залишиться А. Гриценко, є надзвичайно маленькою. Син моєї дружини зараз відбуває строкову службу в війську, і я знаю, що спочатку була проблема “дідівщини”. Зараз немає. Він тепер також став “дідом”, як кажуть, але ненавидить нерівні стосунки між солдатами і ніколи не ображає молодших, навіть жаліє їх. Дивує, що у війську служать самі українці, а існує “дідівщина”. Скоро і мій син поповнить ряди військових, звичайно, боюся за нього, як і кожен батько, але це його вибір – йти служити. Надіюся, що у армії буде дисципліна.


Юрій Мойсеюк, лікар:

Я на сто відсотків довіряю українській армії і думаю, що нашій військові зможуть захистити свій народ. А щодо зміни ситуації в армії після приходу до влади А. Гриценка, то вона нереальна. Якщо самі генерали заявили, що вони згідні з керівництвом даної особи, то альтернативу нехай шукають в іншому місці. Якщо керівний штаб не хоче, щоб ними керувала зовсім інша людина, яка буде не компетентною так як Гриценко – для чого це потрібно? В принципі, я думаю, що генералітет не признає нашого прем'єра. Я – колишній відставник, так що я добре знаю ті всі реалії. Але молодь повинна зрозуміти, що ми мусимо “підняти” армію. Велика смертність через те, що багато у Збройних силах є некомпетентних людей, корупція знищує все. Хочете служити в Чорткові – нема проблем, якщо не допоможуть гроші, то допоможуть великі гроші. За гроші можна купити все: крім рідної мами і здоров'я.


Галина Підвальна, студентка:

Чесно, я не довіряю нинішній армії і свого коханого не могла б відпустити у військо. Після того, як на другий день після присяги загинув у “Десні” солдат Олександр Рибка, я зовсім розчарувалася у позитивності проходження юнаками служби. А те, що без серйозних причин загинуло за рік 78 людей, то, на мою думку, це взагалі жахливо. Більшість моїх однокласників, одногрупників відкупляються від армії, навіть не приховуючи цього. Колись це було дійсно престижно – служити, бо в армії робили з хлопців справжніх чоловіків, а зараз роблять калік або й покійників. Якби ми мали армію за контрактом – то це було б нормально. Хочеш – служи, ні – то й не треба. Головне, щоб людина за власним бажанням відбувала термін служби, і за це їй платили хорошу суму. Тоді б може було усе інакше.


Ольга Степанівна, вчителька:

Я не довіряю українській армії абсолютно. Вони не несуть належної служби, маю на увазі військове командування. Вони згідні на все, аби добре заробляти і робити собі кар'єру. Аж страшно, скільки загинуло за рік військових, особливо молодих солдатів. А причини смерті які повидумували: втопився, задушився, закінчив життя самогубством... Про те, що їх насильницьки вбили або довели до суїциду, всі мовчать. А як знущаються жорстоко старші над молодшими – не лише “діди”, а й начальство, ви знаєте? Дай вам Бог цього не знати ніколи. Мій старший син рік тому став “дембелем”, а молодший через рік має йти служити. Старший просить мене: “Мамо, не пускай Сашка, бо там таке твориться, що й словами не передати”. От вам і армія – українська, не чужа!


Андрій, безробітний:

Я на собі пережив усі жахіття служби в українській армії, тому не раз мені сниться солдатське життя і аж кричу увісні. Не те, що “діди” - а старшокомандуючі вважають себе богами над молодшими, знущаються безбожно. Хто слабкий духом – той і дійсно може заподіяти собі смерть. Потрібно, щоб злочини в армії розслідувала не структура, яка належить до Збройних сил, а незалежні організації. Тоді б раптово поменшало потопельників і самогубств, а винні відповідали б перед законом. А так одні одних прикривають і це породжує все нові і нові смертні випадки. Безкарність призводить до нових жертв. Страшно мені згадувати період служби, я про це навіть з рідними говорити не хочу, вони і не здогадуються, які страшенні муки я пережив там. Свого сина, хоча він ще зовсім маленький, в армію не віддам. Навіть, якщо вона чимось і зміниться.


Спілкувалася Ірина Зенчак-Гулька