A A A
Розмір шрифта: Так поміж себе, коли забрати усі інші гострі слівця і вислови, називають чортківці тротуарну частину, що тягнеться вздовж огорожі колишньої санчастини військовиків і гаражного кооперативу, у верхній частині вулиці С. Бандери (навпроти ВАТ “Чортківське АТП-16142”).

Відстань ця, прорита і покороблена рясними дощовими потоками, що лилися тротуаром не один рік, є небезпечною навіть для обережних. За період роками буравленої тротуарної поверхні утворилася сіта із гострими горбистостями, а в середині вимитих ям – рясно вигострили свої кути чималі і не дуже камінці щебеню. Складно йти тією стороною навіть у суху погодню днину: нога звертається то в один бік, то в інший. Окрім цього, як знають мешканці Чорткова, це не є околицею міста, а віддаль, що єднає стару і нову частину Чорткова. Віддаль тягнеться згори вниз, тобто нерівна. Не треба мізкувати, які тут виникають складності з подолання цієї дистанції.
Всепоглинаюча чортківська епідемія нагально класти тротуарну плитку навіть поверх зруйнованих водовідвідних і водопостачальних мереж (їхня давність, в основному в центрі міста, ще за часів бабці Австрії), обминула цей клапоть. Точніше проігнорувала. Чортківчани стверджують, все це тому, що там по дорозі немає ні приватних, ні інших підприємств. Військовики спочатку не мали чим платити, а потім переймалися своїм виводом. То ж не було кому придбати плитку. А що місто? Останнє також “проігнорувало”, і не складно здогадатись чому. Однак час біжить, а небесну канцелярію, котра сипле раз у раз дощем, накрити великою капою не вдається – з кожним разом руйнація процвітає. І може воно б увійшло за якийсь там крайній сорт ближчий до браку, якби не те, що там, хочеш – не – хочеш, ходять люди, і що зима за пару тижнів відкриває гонорово двері і скаже: “Дорогі мої, як завжди не чекали? А все одно прийшла за розкладом!”
Ці вищезазначені слова не випадкові. Це не данина тому, щоб когось, як у нас кажуть, “вколоти”, ні. То – реальність. Мені часто доводиться ходити тим тротуаром. А ще недавно зіштовхнулася з іншим. Можливо на тому місці постраждала вже не одна людина. Про багатьох відомостей не маю, але якось зайшла до редакції поважного віку пенсіонерка Наталя Пилипівна, котра мешкає по вул С. Бандери, 86. У жінки було побите обличчя. Причину вона переповіла, адже тяжко відходила від травми, давався взнаки вік. Хоч я собі тоді ще подумала: “Слава Богу, що вона залишилася живою”.
Наприкінці липня місяця пані Наталя вийшла зі свого будинку, який неподалік того місця, і не втрималася на ногах (там і молодому важко). Жінка впала лицем на ті каменюки й нерівності, покалічила собі руки, ноги, збила ніс. Сусіди викликали швидку допомогу. Окривавлену жінку забрали в райлікарню. Як зазначає пані Наталя, лікар зі “швидкої” казав, що треба зшивати рану на носі, проте лор Гербеш, зважаючи на вік жінки, подивився і сказав, що шити не обов'язково, зростеться. І зрослося, але знак залишився й до сьогодні. Усе потовчене ще болить, тим більше, що з рук літньої жінки медикам доводилося витягувати камінці. Вона нікуди не зверталася за відшкодуванням, але убезпечити наших людей треба.
Дещо раніше, як переповіла мені сусідка пані Наталі, вдова ліквідатора аварії на ЧАЕС, також пенсіонерка, Дарія Іванівна, остання так само на тому ж місці мала перелом ноги. Це дві поважного віку жінки з одного будинку на декілька сімей завдали собі таких травм.
Про ці факти відомо достеменно. Слава Богу, я ще раз повторю, що ці люди не завдали собі ще більшої кривди, але ж попереду зима. Як вберегти наших людей від подальших травм?! Дaвайте думати результативно і опікунчо.


Леся Легіт