A A A
Розмір шрифта: Майже щодня у кожного з нас трапляються якісь непередбачувані ситуації, різного виду проблеми. Але ніхто не йме віри у те, що серед білого дня до хати шляхом обману проникне компанія циганів з однією метою – обікрасти. Це я не про фільм детективної тематики і не про вигадки незнайомих людей. Це реальна історія, що сталася на минулому тижні з мешканцями нашого міста.

Доволі гірка реальність: у світлу пору доби знахабнілі особи циганського походження вирішили “підзаробити” на обійсті жінки похилого віку та сім'ї, що проживає по сусідству. Чи це просто випадковий збіг обставин, чи продумана справа “заробітчан” - не знає ніхто, та вони на своєму недешевому автомобілі вже вдруге зупинилися біля воріт згаданих людей. Останнього разу дві циганки пішли до будинку одинокої жінки, щоб “відробити” пороби за допомогою яєць. Звісно, так як пані Стефанія (з етичних міркувань імена потерпілих змінені) є богобоязкою і надзвичайно віруючою, то вона відмовилась від “задоволення” знімати порчу. Циганки не зупинялися, продовжуючи усілякими способами заговорити збентежену жінку. На це все звернула увагу сусідка і вирішила поглянути, що відбувається на подвір'ї, що межує з її будинком. Циганки миттю “перекинулись” на іншу жертву і придумали нову версію свого візиту. Все виглядало так, начебто вони продавали жіночі костюми, халати. Далі веде потерпіла: “Так як мені важко підібрати потрібний розмір одягу, я відмовила їм у покупці. Але циганки попросили теплої води, щоб зробити чай немовлятку, яке було з ними. Я змилосердилася, дитинку пожаліла. Сказала, щоб почекали на мене, а сама пішла у кухню за водою. Та непрохані гості галопом пішли за мною. В хаті зчинився гамір, дитинча кинули посеред кімнати, мого чоловіка – інваліда І групи змушували покинути вітальню, мотивуючи це тим, що хочуть там переповити дитину. А ще казали, що він не може бути присутнім при цьому, так як їхні традиції не дозволяють чоловікам споглядати таке дійство”.
Так як голова сім'ї фізично не в силі самотужки перейти в іншу кімнату (він без ноги і добре не бачить), цигани подавали йому милиці для пришвидшення його пересування. А далі був справжній театр з різними діями... “До хати увірвалось ще четверо циганок, брали до рук, все що бачили: вазон, відро, сковорідку – напевно, щоб створити ажіотаж, щоб ми розгубилися. Одна з них упала на підлогу, вдавала, що їй стало погано, просила допомогти. Інші зі всіх сил “рвались” до вітальні. В хаті зав'язалась справжнісінька боротьба: крик, галас. Я ледве виштовхала ту, що прикидалась непритомною з будинку. Ми шарпались з нею не на жарт, через це завалився одвірок, я травмувала нігті на руках, чоловік рятувався за допомогою милиць... Це був жах! Ми їм пригрозили, що викличемо міліцію і, на щастя, циганки повиходили з хати. Перелякалися – забули дитячу бутилочку і підгузник, а ще крикнули, що повернуться ввечері. Ми зателефонували на 02, повідомили про трафунок, що стався з нами” - з тривогою в голосі розповідала мені жінка, в помешканні якої все це відбулось.
На людей ця історія навела справжню паніку, бо ще не зтерся з пам'яті випадок, коли циганом була жорстоко вбита наша землячка у власній оселі.
Потерпілі – їх можна так називати (хоча матеріальних збитків не зафіксовано, але моральні таки були) чекали на людей в погонах. Через деякий час прибув дільничий, так як оперативники вживали заходів по перехопленню автомобіля з циганами (за даними райвідділу), він взяв для обстеження забуті циганами речі і вислухав стурбованих господарів. Було видно, що дільничий з відповідальністю ставиться до своєї роботи, бо того ж дня ввечері заїжджав до потерпілих дізнатись про їхнє становище...
Щоб вияснити, яка ситуація з особами циганської національності в нашому місті, районі, чи мають місце шахрайські дії на теренах нашої місцевості, я звернулася до першого заступника начальника райвідділу Ігоря Васильовича Павлишина. Він підтвердив, що дійсно почастішали випадки шахрайства з боку осіб циганського походження. Вони використовують різні трюки, версії, щоб ввести в оману надто щиросердечних, довірливих людей. Пан Ігор додав, що міліція дуже серйозно займається даними питаннями і багато працює в цьому напрямку. Також Ігор Васильович через газету просить мешканців міста, району не піддаватися на шахрайські витівки злочинців-гастролерів, які кримінальним способом “заробляють” на життя. “Так, проблема така існує по всій Україні” - додав пан Ігор. “Вони довго не затримуються в одному місті, селі, бо прекрасно розуміють, що ми ведемо розшук, достеменно вивчаємо їхні дії”.
Далі я продовжила розмову з старшим дільничим інспектором Чортківського РВ УМВС України в Тернопільській області, капітаном міліції Олександром Орестовичем Гамбалем, який пояснив, що по кожному затриманому громадянину циганської національності створюється база даних: їх фотографують, роблять дактилоскопування (відкатування пальців), запис номера автомобіля, інформують пости ДАІ.
Детальнішу інформацію про “нашестя” на наш край циганів розповів начальник карного розшуку Андрій Степанович Свинарчук: “Останнім часом не тільки в нашому районі, але й області повстала проблема шахрайських дій особами циганської національності, які використовують для свого матеріального збагачення різні способи, що вже відпрацьовані і придумують нові. Основні, я назву найпоширеніший, – переповивання дитини або просьба дати теплої води, чаю. Вони знахабнілим чином вриваються в оселю, заговорюють господарів, незважаючи на сильний плач дитини, а інколи й своїми діями змушують дитинча ридати (щипаючи), і люди всю увагу переносять на розіграну інсценізацію. Тим часом одна з них або дві поза спини проникають в кімнати, де забирають гроші, золото.
Другий спосіб – зупинка циган зі Словенії біля будинку і їхня розповідь про те, що в них готівкою 5-6 тисяч доларів, які на кордоні описали і вони їх повинні перевести назад, а в них поламаний автомобіль чи якась інша неприємність і для того, щоб люди їм дали певну суму грошей, вони їм залишають всі свої “гроші” в заставу і обіцяють крім повернення боргу віддати ще й за допомогу 200-300 доларів. Та коли люди щось здогадувалися і дивились в залишену сумочку, то там не було нічого, а за злочинцями вже й слід простиг.
Третій спосіб – зняття порчі. Це є категорія осіб, які в деякій мірі володіють якимись гіпнотичними вміннями. Вони підшукують жертв на вулиці: старша – та котра ворожить і молодша – котра різними діями спонукає молодих довірливих дівчат, жінок звернутися до старої ворожки. Наприклад, вона підходить до незнайомки і каже, що з іншого міста, а хоче, щоб їй поворожила циганка – сама підійти до неї боїться і просить за компанію піти тільки що побачену пересічну особу. Як правило, дівчата ідуть, а дальше по розіграному сценарію ні в чому не підозрюючій супровідниці старша циганка каже, що в неї теж велике горе в сім'ї хвороба. Загальні проблеми існують в кожного, цей розіграш виглядає правдою. Дівчині пропонують принести всі цінності, гроші, бо хтось поробив їй на велику суму. Потерпіла виносить все з дому (було й так, що загальна сума винесеного оцінювалась в 44000 гривень), циганка дає їй якусь молитву або каже вийти на п'ятий поверх будинку і промовити: “Небо, земля, вода – мої батьки будуть живої”, або перейти вулицю, перехрестя чотирьох доріг, в цей час шахраї щезають.
Шахраї мають безліч способів, щоб обдурити свою жертву: і фальшиве золото, яке збувають на проїзджих трасах (не стало бензину, зламалась деталь авто, як правило досить дорого) і пропонують водіям ніби золотий перстень. Людина купляє, бо лакомиться на дешеве золото, а ще бачить бірочки з заводу, а насправді це проста мідь. Ще цигани заходять до похилого віку людей під виглядом соціальних продавців. Ми звикли, що вони повинні бути чорні, а насправді буває по-іншому перефарбовані цигани дуже добре входять у довіру до одиноких людей, а дальше, звісно – обман, сльози, каяття, що так легко довірились...
Ось такі проблеми створюють нам цигани-гастролери. Добре, що ми вже не живемо за принципом: “Моя хата скраю – я нічого не знаю”, а то що б робили одинокі люди з групою непроханих гостей? А ще нам напевно треба вчитись по-іншому трактувати Закони Божі: спраглого – напоїти, голодного – нагодувати, подорожнього в дім впустити. Нині інші часи, інші люди. І можна, чого доброго, впустити до хати злодія, убивцю... Як кажуть священики: Будьмо уважні!”
Береженого Бог Береже!


Ірина Зенчак-Гулька