A A A
Розмір шрифта: Не секрет, що ігрові автомати останніми роками стали найцікавішим відпочинком для молоді та й не тільки... Переповідають, що і в Чорткові хтось програв великі гроші, навіть квартири, автомобілі... Всім відомо, що ігровий бізнес, якого вигляду він не набув би, завжди приносить власникам надприбутки. Адже інстинкт легкої наживи таки присутній у свідомості людей. І якщо за гру в наперстки на базарах карають, а лотереї – офіційний державний бізнес, то гральні салони під неграмотними вивісками “Гральні автомати” є цілком легальним бізнесом стосовно цих двох крайнощів. А про популярність цієї розваги можна судини бодай із вигляду чортківських вуличок, які все більше стають схожими на Лас-Вегас у мініатюрі.

І все ж донедавна я не звертала особливої уваги на заклади, що ваблять сяючими вивісками. Та все частіше мені доводиться чути, якою бідою може обернутись ігроманія: там один чоловік програв хату і молодій сім'ї з бабусею похилого віку нічого не залишається, як жити в підвальному приміщенні – і то тимчасово, поки родичі за кордоном; інший молодий мешканець Чорткова залишився без розкішного автомобіля, який спрезентували йому батьки з нагоди повноліття. Таких прикладів можна наводити до безкінечності. І, на превеликий жаль, вони реальні. Дуже часто на ігрові автомати “присідають” підлітки, молодь, в яких азарт перевищує усе інше. Але не є вийнятками й інші вікові категорії людей. Мати двадцятидев'ятирічного чоловіка в автобусі “відкриває” душу незнайомим людям: “Не пам'ятаю, коли я нормально спала. Мій син має освіту, йому дуже пощастило з роботою, має дружину, дочку, власний будинок. Я раділа за його успіхи, за те, що переступив той поріг, де можуть бути наркотики, компанії, застілля. Та передчасно раділа – син “втопився” в ігрових залах – як не в Чорткові, то в Тернополі програє все до кінця. Жінка обіцяє покинути його, якщо не зупиниться. А я бачу, що сам він зупинитися не може. Гральні автомати “з'їдають” його зарплату. Я прожила п'ятдесят три роки. Знала, що спиртне, наркотики – це хвороба, залежність, але щоб автомати?.. тепер я йду містом, дивлюся на ті “викрадачі” людського щастя, достатку і спокою, то серце стискається як пружина. Скільки ж того Чорткова, а ігрові заклади з'являються в ньому як гриби після дощу. Навіщо нам везуть те зло, адже деградують наші діти”.
Даю гарантію, не одна мама, дружина, сестра, подруга занепокоєні своїми рідними через їхню пристрасть пограти. Перед тим як взятись за написання цієї статті, я поцікавилась психологією людей, які грають на автоматах. Психолог ЗОШ №5 м. Чорткова Наталія Сахно каже що це, як і у випадках з наркотиками, залежність від гри настає поступово. Спочатку людина грає від випадку до випадку, потім зіштовхується з неможливістю зупинитись. У такому стані гравець здатний програти всі гроші, які в нього є. Третій етап – невтримне бажання пограти – чергується з панікою, що сам зупинитися вже не зможе. Серйозна залежність має своє пояснення: будь-яка азартна гра стимулює викид у кров адреналіну, який викликає збудження і дарує насолоду. Гравець намагається повторити ці відчуття, тому його не може зупинити ні великий виграш, ні програш. Багатьох до гри спонукає ще додатковий стимул – бажання розбагатіти не працюючи. А якщо й трапиться виграш, то до автомата хочеться прийти ще і ще. Люди починають вірити, що саме вони – улюбленці долі.
Така психологія гравців – і сьогодні, і століття тому. Мабуть, найкраще, описав природу цього явища Федір Достоєвський у своєму романі “Гравець”. Автору була близька пристрасть головного героя до гри. Про своє захоплення рулеткою під час поїздок за кордон Достоєвський постійно повідомляв у листах своїм близьким. Щодо самого роману, то наведу такі рядки: “Що стосується мене, то я програвся дотла і дуже скоро. Я просто відразу поставив сотку двадцять фрідріждорів і виграв. Поставив п'ять і знову виграв. І таким чином ще разів два чи три. Я думаю, у мене зійшлась в руках близько чотирьохсот фрідрфждорів за якісь п'ять хвилин. Тут мені б відійти, але в мені народилось якесь дивне відчуття, якийсь виклик далі і якесь бажання дати їй щигля, показати язика. Я поставив найбільш дозволену ставку, в чотири тисячі гульденів, і програв. Потім вийняв все, що у мене залишилось, поставив на ту ж ставку і програв знову, після чого відійшов від стола, як оглушений. Я навіть не розумів, що це зі мною сталося...”
І ось я, яка ніколи не була в ігрових закладах, переступаю поріг одного з них. У залі приглушене світло і тиша, яку порушує лише клацання кнопок автоматів. Оператор, дізнавшись, що я з газети, на розмову не погоджується, мотивуючи тим, що це в компетенції тільки господаря, а його якраз нема. А стосовно клієнтів – чи можна з ними поговорити, – то це вже їх воля. Гравці (на той момент тут тільки чоловіки – і молоді, і не дуже...) зосереджено стостерігають за екранами. Мабуть, все-таки природою закладено, що жінка – хранителька домашнього вогнища. Вона більш прагматична, в неї є інші інтереси і вона має на що потратити гроші. І нехай мені вибачать усі чоловіки, але я повністю підтримую вислів сказаний кимось дуже розумним: “Чоловіка від хлопчика відрізняє лише вартість іграшок”. Психологи дослідили, що жінки не люблять програвати і, як правило, вигравши, вони забирають цей виграш і дуже рідко залишаються з порожніми руками. Отже, я побула в “шкірі” гравця. Звісно, нічого не виграла, але поспілкувалась з деякими відвідувачами. Знаю точно, що ігрові автомати ніколи не стануть для мене спокусою. Гравці і не помітили мене. Вибачившись, що порушила “ділову” атмосферу, звертаюсь до одного з гравців, якому років десь під сорок п'ять. Його слова до вашої уваги: “Я не дуже азартна людина. Але пограти люблю, бо це як своєрідний допінг, – як алкоголь, наркотики, приміром. Якщо людина зможе зупинитись на “золотій” серединці вчасно, то добре. Я ж бачу, що більшості гравців зробили це важко. Але всім хочеться пережити момент гри, коли адреналін б'є у кров, чи досягнути якоїсь мети. Відносно мого ставлення до автоматів? В цілому, негативна. Але така реальність, що це зло в нашому суспільстві уже є. Питання за ставленням держави – коли вона врегулює діяльність ігрових закладів у рамках законодавства, то все буде нормально. Держава отримає солідні прибутки”.
Інші гравці не хотіли говорити про своє захоплення, як і наркомани, котрі ще “не зіскочили з голки”. Лише той, хто спостерігав за грою побажав виговоритись, але лише за межами ігрової зали: “Гра затягує. Людина виграє, але наступного дня весь цей виграш “спускає”. Ігроманія – страшна річ. Я вже зав'язав... Я добре знаю про хворобливу залежність, про те, що через неї руйнуються сім'ї, долі. Але збираюсь відкрити свій ігровий центр... Цей бізнес дуже прибутковий. В ігрових автоматах нічого випадкового нема: комп'ютер визначає, скільки “з'їдять” вони грошей, скільки віддадуть на виграш. Я думаю, що власник із сотні шістдесят відсотків, а віддає тільки сорок. А в деяких ігрових залах дають на виграш ще менше. Якщо один місяць власник у програші, то наступного автомати так настроять спеціалісти, що вони будуть цілий місяць в основному працювати на його гаманець”.
Заклади з ігровими автоматами збільшуються, а тим часом за них беруться Київська та Івано-Франківська місцеві влади. Нагадаю, що на початку весни підприємців столиці зобов'язали протягом 6 місяців розмістити ігровий бізнес відповідно до нових вимог. Тобто, подалі від станцій метро і підземних переходів. Також з ініціативи міського голови Івано-Франківська прийнято рішення щодо впорядкування діяльності ігрового бізнесу в місті. Зокрема, планується припинити використання земель комунальної власності для встановлення на вулицях міста будь-яких споруд, призначених для проведення азартних ігор, у яких немає окремих входів (виходів). Міськвиконком має намір запропонувати суб'єктом господарювання у двотижневий термін демонтувати самовільно встановлені ігрові спорудження, власники яких не оформили право на користування землею. Водночас, рекомендує власникам ігрових автоматів, що знаходяться у приміщеннях закладів громадського харчування, торгівлі, ринках, які не мають окремих закритих приміщень у місячний термін їх демонтувати.
Щоб довідатись про ставлення до ігрового бізнесу нашого міського начальства, я звернулась до міського голови І.М. Билиці і його заступника з економічних питань А.М. Левковича. За допомогою компетентних людей вдалося пролити світло на цей бізнес. В міську раду звертаються підприємці, які бажають отримати дозвіл на об'єкти торгівлі та послуг. До 2000 року дозволу розширено кількість сфер, щодо яких потрібно отримати дозвіл і заплатити місцевий збір. І тут виявилась перша проблема – відсутність визначеного статусу гральної бізнесової діяльності. Адже її не зазначають як “торгівля”. Як зазначив заступник міського голови А.М. Левкович: “Для того, щоб розташувати в місті об'єкт з ігровими автоматами потрібно зібрати відповідні документи з різних інстанцій і заплатити 20 неоподаткованих мінімумів. Зважаючи на прибутки, які приносять автомати, а також їхню популярність, гроші просто мізерні. Ті автомати, що на ринку, то за них сплачують ринковий збір, також було попередження міської влади щодо їхнього розташування. Ігровий автомат біля м'ясного ринку існує за умови договору оренди. А в загальному один об'єкт торгівлі в рік сплачує 340 гривень, якщо він розташований в центральній частині міста. Це положення затверджено 26 липня 2006 року рішенням Чортківської міської ради № 166 шостої сесія п'ятого скликання. До речі, вже два місяці дозвіл на ігорний бізнес видає не мерія, як було раніше, а Міністерство фінансів. А щодо того як почали боротися з ігровими автоматами Київська і Івано-Франківська міські влади, то не знати чим усе це завершиться, бо це питання усієї держави – немає можливості врегулювати ігрові заклади в межах законодавства.”
І справді, Андрій Михайлових має рацію. Цього року передбачено ліцензування ігрових закладів. Ліцензія на п'ять років коштує дуже дорого. З неофіційних джерел я дізналась, що ціна на ліцензію на один рік – 30 тисяч євро.
Щоквартальний патент від податкової інспекції коштує ще 1050 гривень за кожен автомат. А скільки ще “одноруких бандитів” заховано по куточках барів, магазинів? І як доцільно висловився А. Левкович: “Туди ще треба мати підстави зайти представникам міської влади”. До слова, пан Андрій сказав, що було лише три прохання про надання дозволу на розміщення ігрових закладів у Чорткові від початку роботи нової міської влади. Два дозволи ще не видано, але підстав відмовити теж немає, бо усі потрібні документи надані, в тому числі ліцензія з підписом заступника Міністра фінансів В.В. Лісовенка. Виписка з ліценції: “Товариство з обмеженою відповідальністю просить надати дозвіл на розміщення ігрового залу в м. Чорткові, із правилами здійснення підприємницької діяльності ознайомлене і зобов'язується їх дотримуватись. Умови дії дозволу: тимчасово, терміном на один рік при умові усунення недоліків, вказаних в експертному висновку Чортківським РВ управління МНС України в Тернопільській області.”
У Чорткові ще нема таких спеціалістів, які лікують залежність від азартних ігор. А ось в Києві вже зустрічаються вивіски-оголошення про надання таких послуг. У США, де автомати з'явились в кінці ХІХ століття, на боротьбу з ігроманією виділяється не менше ста мільйонів, доларів на рік. Там популярні групи анонімних гравців – на зразок анонімних алкоголіків. В Європі існує спеціальна клініка – теж щось аналогічне до реабілітаційного центру для наркоманів, де гравці опиняються ізольовані від зовнішнього світу. Та чомусь у США тільки у Лас-Вегасі дозволяється всім утримувати автомати, бо це шоу-місто. А у всіх інших містах вони за їх межами – на території резервацій індіанців. І гроші, програні багатими людьми, йдуть на розвиток цих резервацій. Людина має право вибирати, як їй витрачати свої гроші – грати чи ні. Але держава обов'язково повинна жорстко контролювати ігровий бізнес. В ідеалі це мав би бути закритий заклад, який не вабить усіх перехожих, навіть неповнолітніх, сяючими вогнями, а то й автомобілем із симпатичних бантиком, якого можна виграти (ніхто не уточнює, скільки це гравців мають “скинутися” на цю машину для щасливчика).
Як зазначила Наталія Сахно – практичний психолог Чортківської ЗОШ І-ІІІ ст № 5: “Ще Гельвецій сказав, що відчуття щастя триває рівно стільки, скільки ти його встигаєш відчути. Потім воно щезає”. Це саме з ігровими автоматами – мить щастя, а потім... Хай краще того “потім” не буде ні в кого.


Ірина Зенчак-Гулька