A A A
Розмір шрифта: Не встигла міська газета “Ратуша” в черговий раз передати куті меду, на рахунок того, що “поки міський голова є відсутній, а його заступник А.Левкович і секретар В.Стрюченко цілком владнали проблему з водопостачанням мешканців залізничного мікрорайону, як тут одразу ж збурилася фактично третина міста, якій таке “добро” задбали. Обурилася не на жарт. І малосумнівно, щоб самовнушання редактора газети “Ратуша”, мовляв в усьому винні “бюрократичні чиновники з області”, “районна влада” і “засновники газети “і плюс”, - тут допоможе, факт залишається фактом. В місті справи йдуть чимраз гірші, люди все більш обурюються, бо реально бачать, що ремонтні роботи по вул.Коновальця до цих пір не розпочато, а осінь в розгарі, дорога в центрі міста перерита і ніхто не спішить її лагодити, проблеми з водопостачанням чимраз набирають все нових і нових відтінків, а “міського голову кинули напризволяще, мовляв, працюй, а ми збоку побачимо, що з цього вийде...”

Але здавна вважалося, що добре зроблене – краще, як добре сказане, і тому вартувало б замислитися над тим, як треба щось зробити, а не над тим, як би в черговий раз піти на конфлікт, оправдовуючись.
А конфлікт серед мешканців міста розгорівся не на жарт. Раніше ці люди мали воду від Львівської залізниці, а платили чомусь Чортківському водоканалу. А тепер їх долучили до перегруженої міської мережі. Отож мешканці даних вулиць – Броварова, Київської, Пушкіна, Підгірної – звернулися до нас, щоб висвітлити все в пресі. (Даю слово, що міська газета в черговий раз проспіває “пісеньку” про те, що в усьому винна наша газета, що ми все це спланували.
Ми ходили практично від хати до хати, а обурені люди охоче йшли на розмову.
Отож слово за мешканцями даних вулиць.

Марія Сорока, пенсіонерка:
У нас було колись добре, була вода постійна, а тепер зробили катастрофу, а подали – як рай. Вчора наші люди ходили до міського і районного начальства, то нині вже з крана тече тонесенька цівочка. Спочатку щось робили з тою водою, копали, то я думала, що то тимчасові роботи, поремонтують і все буде добре. А вийшло навпаки. У нас було раніше добре, а зробили тепер як за комунізму, щоб всім було зле. Такий напір води, що ніяк її не можна набрати, щоб зварити їжу. Що то буде з тими трубами – вони просто поржавіють. Ще й уявіть собі, що тут під горою суцільний камінь, криниці мало в кого є, бо на городі метр прокопаєш – і все. Фактично вже більше, як півтора тижня нас всіх залишили без води.

Ліда Молчанкіна, пенсіонерка:
За воду я плачу постійно. У мене ще ні одного разу не було боргу. А тепер сьогодні вперше застала воду і то в банку не можу набрати.

Віктор та Анна Пелехаті, учасники війни:
Ми щомісяця платимо за воду. Нас ніхто не попереджав, що буде якась реорганізація, якісь зміни. Хіба вони не знали, що таке мало бути? А що нам тепер робити? Ми старші люди. Кран з водою у нас тільки тут на вулиці. До хати вода не проведена. А сьогодні більше як за півгодини я ледве два відра набрав. Вчора взагалі воду подавали всього 20хв. і все. Ми так і не змогли з жінкою нічого набрати, а вона інвалід, їй складно рухатися, як ми маємо жити без води? Хто нам її нанесе стільки, щоб вистачало і їжу зварити, і помитися? Люба Федів: У мене й сьогодні води немає. Нижче у людей ще трохи є, а в мене – ні. Проблема ця виникла ще з 1 вересня. Потім побачила, що там нижче трохи перекопали. Ну, думаю, полагодять і все буде добре. А – ні. Води нема півтора тижня. Кажуть, що сюди приходив з водоканалу І. Пандрак. Але щось нічого не зрушується.

Мешканець вулиці Броварової, пенсіонер:
За воду нема що й говорити! Приходиш з поля – водою й не пахне. Немає навіть чим вмитися! Ось дивіться: стоїть колонка і півгодини набирається вода в те нещасне відро. То я зробив таку “автоматику”, поставив цеглу, щоб тримала, бо стільки часу не можеш стояти так і тримати.

Казимир Рудик:
Я всюди ходив по інстанціях. Написав заяву і голові райдержадміністрації Тарасу Капусті, і телефонував голові районної ради Олександру Стаднику. Останній мені зазначив: “Та ж міська газета “Ратуша” вже написала, що міська рада врегулювала питання з водопостачанням на Броваровій та інших вулицях, яких забезпечували водою залізничники”. Звертався я і до редактора газети “Голос народу” Любомира Габруського, щоб в п’ятницю, коли наша делегація піде до голови РДА і міської ради, він прислав своїх кореспондентів. Він пообіцяв бути. Запрошуємо і ваших представників на п’ятницю, а ще додаю вам нашу заяву.
Коли ми відійшли з помешкання панів Олександри та Казимира Рудиків, нас вже підчікували мешканці з вулиці Київської.

Олександра Хабун:
Води в нас зараз немає “на грама”. Навіть тоді, коли її нібито подають, тече вона, як соломинка тягнеться. Ми залишилися без води в прямому розумінні цього слова. Що вони з нами зробили?! Я телефонувала у водоканал, мені сказали, що тепер вода у нас буде по годинах, тобто по три години рано і ввечері. А в той же вечір вона текла тільки 30 хвилин і все! Кажуть, що нам зробили добре і маємо тим тішитися.

Орест Кузів:
У мене заборгованості не було й нема. Тільки ось за що треба платити? Колонка, за яку я заплатив багато грошей, висить собі, як картина і не запалюється. І все це зробили без всяких попереджень. Ледве півванни набереш тої води, а на півпальця осаду! Нам просто шкода наших дітей. Чи можуть ті діти митися в холодній воді?

Надія Рибак:
У мене на першому поверсі ще вода тече собі так-сяк, ледве-ледве набереш те відро, а на другому поверсі ні пральна машина не працює, ні колонка не включається. Ще й та вода тече брудна, що в ній всяка нечисть плаває.

Орислава Яхницька та Неля Плецан
також нарікають на погане водопостачання. А у пані Катерини Юрковської в той час майстер робив ремонтні роботи і відрізав частину ще “нової” труби водопостачання, що вела до її кімнати, яка більш як наполовину була намулена.
Ми ходили по вулиці, і люди охоче з обуренням приставали на розмову, скаржилися на вкрай погану воду, (з хробаками, слимаками, налітом бруду), її відсутність, лаяли міську владу, котра їх поставила у таке становище, бідкалися за загрозу здоров’ю їхніх дітей. До таких належали: Надія Мацишин, Ліля Шульц (з дев’ятимісячною дитиною), Галина Рикун, Михайло Провальний, Марія Ясінська, Володимир Шмигаль, Володимир Слободян. А Наталія Кучмій ще й зазначила: “Як будете писати, напишіть ще про нашу вулицю, за той зруйнований підйом, який веде до вулиць Пушкіна, Київської, Броварової. Там пан Стефаець (ми це того дня, як їхали, бачили самі), щоразу підсипає ту дорогу. Звертався він з цим питанням і до міського голови Ігоря Билиці, а той сказав йому, що то весь Чортків треба латати”.


...І настала п’ятниця.

На ранок, зібравшись біля пам’ятника Т.Шевченку, чимала делегація із близько тридцяти осіб, з тих мешканців вулиць Залізничного мікрорайону, котрі не були на роботі, рушила до голови райдержадміністрації Тараса Капусти. І хоч призначений на посаду голова РДА не може конкурувати в питаннях міста “обраного народом” міського голови, зустрів усіх приязно, тактовно. “Я за це не відповідаю, ви обрали міського голову, він відає питаннями міста. Але обіцяю, що сам поїду до Львова, щоб допомогти владнати питання води” – сказав Т.Капуста.
Обрали люди свого представника – пані Катерину Стахур:
- Пані Катерина, ви задоволені тим, що вам сказав голова РДА? – запитую.
- Окремими питаннями, які він нам підсказав у добру сторону – задоволена. Особливо те, щоб самим поїхати до Львова, вибрати дві-три особи і вирішувати питання. А зараз ми всі йдемо до міського голови Ігоря Билиці. Ми його обирали і будемо з нього питати.
Один з пенсіонерів (не захотів представитися): Вчора я був у міського голови, а мене не впустили, сказала секретарка, що у нього неприйомний день, а міський голова стоїть збоку і ні пари з вуст, хоч би обізвався! (Це саме пізніше в приймальні, звертаючись до секретарки, при всіх став він голосно запитувати. Але відповіді не було).
...Я десь 10-15 хвилин говорив, а міський голова стоїть і мовчить. Він що, говорити не вміє до людей? Ось Вербицький теж своєрідний, був але я часто приходив в мерію і в будь-який час він мене, принаймні, вислуховував...”
Процесія, в якій були люди різного віку, але найбільше людей похилого, рушила до мерії. Але двері до кабінету міського голови були зачинені. Голови не було. Обурені люди не хотіли розходитися, мовляв, будемо на нього чекати скільки треба. Секретар пані Світлана зазначила, що міській голова у термінових справах десь виїхав по місту. На вимогу людей дати їм номер мобільного телефона секретар не погоджувалася.
Запитую пані головуючу Катерину Стахур. Чи знав міський голова заздалегідь про те, що делегація у питаннях проблеми з водопостачанням залізничного мікрорайону буде сьогодні в нього?
- Так. Звичайно. Я вчора принесла заяву і зареєструвала її в кабінеті №5 міської ради. Так що ми сьогодні всі тут прийшли планово, а не стихійно.
Люди чекали, але ніхто з представників у міській раді не прагнув з ними поговорити. І це стало викликати ще більшу хвилю обурення від зневаги. Мешканці “постраждалих” вулиць стали голосно висловлювати свої обурення. Розходитися і не думали. Сказали, що будуть чекати, скільки треба. Тут підійшов кореспондент газети “Ратуша” і в минулому довірена особа Михайла Вербицького Богдан Присяжний. (Від районної газети не було нікого, хоч і обіцялися. Тож, зрозуміло, що мене одну в оточенні обурених людей сприймали працівники мерії неадекватно). Серед натовпу знайшовся напівприхильник колишнього міського голови М.Вербицького і тут же в приймальні пан Присяжний став “агітувати” за колишнього мера: “Ось, бачите, а я вам казав, що треба було голосувати за Вербицького”. “Та що Билиця? То Вербицький все попродав, а він тепер немає що робити,” – мовила одна жінка. Тобто – наслухатися тут можна було всього. Дехто відверто сміявся з таких випадів тут же перед дверима міського голови. Але час йшов. Очевидно, зрозумівши, що жарти жартами, а люди не розійдуться – викликали з наради РДА секретаря міської ради В.Стрюченка. Пройшлася команда зайти до його кабінету, але з усього було видно, що Стрюченку немає що сказати, а казати треба, бо є кому слухати. Нарід почав заходити до його кабінету. Стало тіснувато. Тоді В.Стрюченко запропонував усім піти на другий поверх у зал засідань (для тернопільських читачів: зал засідань знаходиться у другому крилі другого поверха, що таки далеченько від кабінета міського голови). Люди розділилися: більша частина пішла на другий поверх, а окремі залишилися пильнувати внизу, чи, бува, не зачинився у своєму кабінеті міський голова і за цей час не встигне чкурнути з кабінету. В такій ймовірності була переконана більшість. Але люди тіснилися ще тривалий час у коридорі і тісному коридорчику біля зали. Ніхто з працівників міської ради не вийшов і не попросив вибачення в обурених людей. Тільки ось працівники центру зайнятості, чиї кабінети поряд, стали просити про тишину.
Коли я спустилася вниз в приймальню, там сказали, що немає ключа від зали і зараз привезуть. Але ж чому цього не пояснили людям?
Згодом таки, той злощасний ключ принесли чи привезли, і усі ввійшли до зали, вже з добре збуреними нервами. Секретар міської ради Віталій Стрюченко зазначив, що міського голови немає, бо він поїхав до Тернополя. Таке різне пояснення відсутності міського голови підлило масла в вогонь. Спочатку Стрюченко прагнув пояснити ситуацію, що склалася з водою, але характерні нотки його поведінки не сподобалися людям і тут вони стали просто його атакувати запитаннями на зразок: “Чому ніхто не знав, що Львівська залізниця відключить воду? Чому не попередили людей? Чому у часі попередньої колегії РДА міський голова, коли розглядалося питання про воду, мовчав? Що зробив міський голова за сім місяців в місті? Чому водоканал не проплатив Львівській залізниці за водопостачання?” тощо.
Люди були і так налаштовані рішуче, а нетактовне ставлення до них у стінах мерії ще більше їх розізлило. Так в залі прозвучали попередження, що в понеділок в 7-й годині ранку вони перекриють входи до міської ради і РДА й не пустять представників влади міста і району, разом з їхнім апаратом, до роботи, а в разі і подальшого нехтування їхніми проблемами – перекриють колію.
Цікаво, чи зробить з цього висновки міська влада, чи продовжуватиме бути скарбничкою конфлікту? І чим це все має скінчитися?


Олександра Іванців