A A A
Розмір шрифта: Це воістину історична віха історії не тільки нашого краю, але й усієї патріотично пройнятої України, адже 27 серпня 2006 року на Бережанщині започатковано Всеукраїнський фестиваль-конкурс “Дзвони Лисоні”.

Час повертає нашу пам'ять у 1916 рік, коли жнивного серпня воїни Легіону Українських Січових Стрільців прийняли перший вогняний напад біля гори Лисоня в селі Потутори на Бережанщині. Їхні супротивники, царські солдати, під покровом ночі здобули позиції одного із стрілецьких куренів. У рукопашному бою загинула майже вся округа скорострілів. Історики стверджують, що стрільці першого курення встигли перегрупуватися і разом з двома сотнями моравського піхотного полку зуміли відбити втрачені позиції. Але їх чекав страшний вересень... 29 вересня 1916 року царські солдати зірвалися до нового бою. Поривалися здобути Бережани. Стрільці, оточені супротивниками з трьох боків, відтяті від решти фронту багнистим річищем та річкою Золота Липа, трималися кілька годин, чекаючи обіцяної підмоги. Та не дочекалися. Науковці фактажують, що на Лисоні легіон втратив майже 700 вояків, з них 81 – убитими, 293 пораненими і 285 полоненими. Після цієї січі живими залишилися майже двадцять усусів і вціліла техніка сотня, яка знаходилася поблизу гори Лисоня у Посухові. І тоді наші стрільці, що уціліли, як співається у пісні Р. Купчинського “Як з Бережан до кадри...” січовики поманджали до збірного пункту (кадри). Загалом на Бережанщині український легіон зазнав величезних втрат – понад 1300 осіб, з яких одні полягли тут, інші – отримали поранення чи були полонені...
У листі-привітанні голова ОДА І. Стойка провів паралелі у рівновеличності подій під Крутами, Бродами, студентською “Революцією на граніті” та Помаранчевим майданом... “Адже покликані високою і праведною метою – боротьбою за Українську Незалежну Самостійну Державу, за Володимирів Тризуб, за утвердження високих ідеалів людської гідності і національної честі” – йшлося далі у вітанні, яке на горі Лисоня, яке зачитав голова Бережанської РДА.
На Лисоні поряд із іншими поважними гостями був голова Тернопільської обласної ради М. Николенко із заступником паном Чибрисом.
Тут діяв молодіжний табір. Молодь Бережанської громадської організації екологічного клубу “Край” провела естафету “Від Маківки до Лисоні”, яка розпочалася на святий Спас 19 серпня і закінчилася 27 серпня на горі Лисоня. Молодь отримала грант Президента України. Поряд також працювали дві радіоекспедиції (з Тернополя і Бережан). Радіоперекличка відбулася з близько п'ятдесятьма країнами світу.
Передував святкуванню на горі Лисоня тріумфальний хід по місту Бережани усіх учасників конкурсу фестивалю. Далі тривав конкурсний відбір і пізніше концерт у Дворику Ратуші. В усіх цих заходах брав участь наш місцевий хор патріотичної пісні братства ОУН-УПА (керівник Борис Бойко).
У програмі виступали муніципальний духовий оркестр “Дивертисмен” з Івано-Франківська (керівник Р. Якимець), народний хор “Нескорені” при Українській Академії друкарства у Львові (керівник Б. Сімович), аматори з Копичинців, Заліщик, Рогатина, Збаража, Козови, Бережан, Львівської області, Теребовлі тощо.
Ми можемо пишатися нашими хористами, адже вони самовіддано захищали честь нашого району, нехай нераз у нерівних змаганнях серед професіоналів, проте якнайкраще відтворювали повстанську тематику. Тому грамота у них була не одна.А в конкурсному відборі вони посіли третє місце. Журі так і відзначило: “За краще відображення національної ідеї та професіоналізм виконання”. Як переможці, наші виконавці патріотичної пісні виступали і на горі Лисоня. Ми ними гордилися, бо репертуар у них нелегкий, окремі пісні маловідомі. Тому їхні переспіви особито записував і голова обласної організації товариства “просвіта” П. Шимків.
Дорогою від Потутор до Лисоні, що підіймається вгору, мов краплі крові палають грона калини, любовно насаджені патріотами. Скошена трава віддавала полонивим духом, який наклався на долі тих, хто тут поліг... А коли близько 20-ти священнослужителів правили молебен, саме над горою лилися з неба проливні краплі дощу, мов гіркі полинові сльози. Скінчився молебен – минув дощ. Людність не розходилася. Шана пам'яті лягала до підніжжя гори. Капсулу із землею з Лисоні – відправили на Маківку і навпаки... А наш Юхим Макотерський також привіз священну землю до Чорткова в музей. Ми повертали додому з острівцем пам'яті у серцях, а наші хористи і соліст Деонизій Плецан – із пам'ятними Кубками та нагородами... Приємно і тужно водночас. Радієм перемозі і тужимо за цвітом галичини, що вкрив своїми тілами Лисоню..