 23.08.2006 - Як я був полтавським соцьким або Камо грядеши, місто моє ?Якби я був полтавським соцьким,Багацькодещого б зробив, Одначе, прощавайте, хлопці, Щоб хто ще пику не набив. Народна "розважально-повчальна" пісня Оця пісенька (звісно ж, жартівлива, як і вся робота наших "дуже" народних обранців), очевидно, претендує стати гімном міського голови не одного "призову". Здається, ще недавно ми вислуховували з вуст претендентів на пост правителя міських душ пишні промови з не менш пишними обіцянками про покращення нашого міського життя, які (тобто, обіцянки) так і залишаться обіцянками. Стало очевидним, що і ця депутатська братія (принаймні, більшість) прийшла до влади лише для того, щоб задовольняти свої власні бізнесові інтереси або прогинатись під грошові мішки тих, кому стало тісно десь за межами свого міста. Наші громадяни так і не навчились бути господарями свого міста, їм болить лише тоді, коли сусід затопив квартиру чи підвал, чи не дай Боже, заїхав в межу. За останні декілька десятиліть, ми втратили зелені зони, які так потрібні нашим нащадкам (та й нам самим), не створивши жодної нової. Зате ми вміємо красномовно просторікувати про значення води для нашого здоров'я і, зрештою, просто для цивілізованого існування. Але не зробили жодного кроку для покращення її якості і очищення стічних вод, впорядкування сміттєзвалища, вуличних зливостоків. Влада так і не навчилась розуміти, що ми, громадяни, її обрали (тобто, працевлаштували) для того, щоб вона виконала принаймні те, що обіцяла. Проте, останні події, які відбулись на сесії міської ради свідчать про те, що деякі найзавзятіші борці за справедливість (яка, як відомо є, і за неї варто боротись) почали шукати компроміси там, де є очевидне порушення закону або ж його "інтерпретації-препарування" на користь "своїх". А про те, як наповнювати міський бюджет, відслідковувати і контролювати його, ніхто й гадки не має і, здається, не збирається це робити. Отже, і на цей раз починали за "здравіє", але ще не закінчивши, схоже, наближаємось до "упокою". І спробуйте тепер довести, що для виборців важливо, якого кольору депутат. На жаль, наших виборців під час виборів знову "розвели" - на цей раз на партійних кольорах. Новітня технологія виборчого "лохотрону" спрацювала і на цей раз. Ну а контроль над владою за новими законами тепер взагалі відсутній, тому що неможливий. Крім цього, місто продовжує жити без багатостраждальних Генплану розвитку міста (який не пройшов екологічну експертизу) та Статуту територіальної громади. А Генплан – це, так би мовити, закон цивілізованого і прозорого розвитку міста, за Статутом же міська громада могла б певним чином впливати на роботу своїх обранців та органів виконавчої влади. Та, здається, комусь це дуже не хочеться. Очевидно, деякі депутати партійно-пропорційного "розливу" тепер думають приблизно так : "Слава Богу, обрали, а там – чхали ми на місто з його "промблємами". Тішить одне : не перевелись в депутатському корпусі кмітливі хлопці (декого з яких вже цитують як колись класиків марксизму-лєнінізму), які одразу ж зорієнтувались і взяли без бою комісію з "проблем" земельно-ґрунтового поділу міста і баракобудування, де, очевидно, можна трохи "нарубати капусти" або ж допомогти "своїм" друзякам. Головне в цій та інших комісіях - як подати те чи інше питання на розгляд сесії – саме в цій подачі – 75 відсотків успіху, особливо тоді, коли в сесійній залі - більшість так званих депутатів-"кнопкодавів". Земелька ж бо в нас на вагу золота - ось тільки продаємо її за ціну "общєпітівського" борща ! Але все ж маємо надію, що наше місто незабаром перейменують на Золотоград, Золотокопськ, чи – нехай вже буде по-простому ! – Золотарка, адже саме там сконцентрувався колишній і теперішній господарсько-партійно-політичний "бомонд" міста. Не за горами той час, коли чортківчани, перепрошую, золотоградці-золотарчани купатимуться в золоті-діамантах, роз’їжджаючи по "суперавтобанах" на … танках і БТР-ах (адже не кожен "круторогий" джип подолає "смугу перешкод", під назвою "вулиці Чорткова"). Дороги ж бо в нас, як ніде в Євросоюзі ! Навіть папуаси таких ще не бачили. Та й навіщо нам заводи-фабрики відроджувати чи будувати нові – побудуємо величезний супер-пупермаркет – нехай оті "кляті мериканці" позеленіють від заздрощів – і працевлаштуємо всіх безробітних “чортків'ян” і жителів району, а потім - і усієї області. Що для нас вулиця чи проспект магазинів – не той масштаб ! – дайош місто-магазин ! Якщо ж серйозно, хотілось би знати чи проводив (чи збирається проводити) хтось із депутатів разом з фахівцями техніко-економічне обґрунтування об’єкту від "Орнави", тобто, чи підраховували вони скільки отримуватиме міський бюджет щомісячно від такого диво-супермаркету. Думаю ті, хто обирав наших депутатів, повинні це знати. На щастя, не всі депутати втратили почуття порядності і відповідальності перед виборцями і відмовляються від участі в черговому "дерибані" по – чортківському, в якому нерідко б'ють (чи БЮТь?) свого, щоб чужі боялись. З іншого боку, на жаль, для інших головне - не проблеми міста і дотримання законів (яких не читають не лише вони, але й ті, кому це належить за службовими обов’язками), а те, чи прийшли до влади "свої", тобто, влада заради влади. Взяти, хоча б для прикладу питання продажу земельних ділянок через аукціон, як цього вимагає стаття 127 Земельного Кодексу, яке так і не знайшло ні підтримки, ні розуміння ні в попередньої міської влади, ні, схоже, в нинішньої. Чортків в часи комуносовкократії завжди виділявся серед інших райцентрів, принаймні, західного регіону щодо кількості працівників "Контори Глибокого Буріння" (та її позаштатних "помічників") та основних продуктів гастрономічної "розпусти" на душу населення, яке ці продукти бачило здебільшого в "Книге о вкусной и здоровой пище" з передмовою таваріща Сталіна або потихеньку, з патологічною наполегливістю, "тягало" звідти, де ці продукти вироблялись, які потім перетворювались в "активи". Тому наше місто завжди було ласим шматком для любителів покомизитись перед заїжджими партбосами чи то з обласного, чи республіканського центру, ба навіть з білокам’яної : м'ясо-ковбаса, цукор-цукерки, спирт–горілка, сир-масло, хліб-борошно, пух-перо-чєво ізволітє ? Бракувало лише нафти і газу - і Чикаго часів Великої Депресії, як то кажуть, відпочиває. Крали всі - лише відповідно до рангу. (Згадайте, як в Албанії часів остаточної перемоги застою робітнику дозволялось придбати лампочку не більше 15 ват, інженеру - 40, головному інженеру – 60, а начальнику - і усі 100 ват перепадало). Отже, якщо наш місцевий начальник чи начальничок (знову ж таки залежно від перебування його на номенклатурній драбині) міг собі дозволити вкра…, перепрошую, взяти машину чи вагончик ковбаски, м'ясця, сиру, масла, цукерок, горілочки чи цукру, то простий смертний – від кілограма і до тієї міри, на якій вдавалось домовитись, тобто, поділитись з вахтером охорони "дуже" непідкупної поза- чи відомчої охорони. В совєтській армії взагалі існував неписаний "закон прапорщика" : що створено народом – належить прапорщику. Місцеві довгожителі розповідають історію, яка стала майже легендою, як один "дуже" старший прапорщик побудував собі хатинку в два поверхи із "сутиринами" і гаражем з цеглин, які наполегливо впродовж майже десяти років виносив з військових будмайданчиків в своєму "дипломаті" (не дивно, що тепер почали балкони зі стінами падати). А куди "витікав" авіаційний гас-керосин, дизельне пальне чи бензин і "вилітали" авіаційні двигуни, то про це не знають хіба що немовлята. Про незабутні "подвиги" совєтської торгівлі і "общєпіту" вже стільки розказано-понаписано, що шкода газетної шпальти. Працівники ж "гарячого цеху", сиріч, райкому, також мали свій "продпайок" відповідно до рангу, розмірів шлунка, сім'ї і апетитів дружини, коханки і "дорогої родини" - варто лише було набрати "правильний" номер телефону – і мрії збуваються. Ну а вже від того, як наш партінструктор чи секретар райкому КП із СС догодив "вишейшому" наЧХальству, залежала і подальша кар’єра мартина борулі місцевого партійно-господарського штибу. Ну а "насєлєніє" хоч і все це знало, але мовчало тому, що в кожного було рильце в пушку - в когось менше, в когось більше, але стаття в кодексі була для кожного (принаймні, за "соучастіє"). Ото ж бо ! Важєйте, куме, і я про вас щось знаю ! А тим часом будувались "простенькі" чворачки в два-три поверхи, купувались недешеві і тоді престижні "Жигулі"-"копійки", "ГАЗ-24" та інші горбатенькі "собарожці" … на звичайну зарплату в 120-140 совєтських рублів-карбованців. Ото ж бо ! Сам Біл Ґейтс вкупі з Рокфелерами такого не втнуть. Отака-то "вища ариХметика" по-чортківському ! "Всьо чотко !" - як співали в розбурхано-демократизованій країні "ловці наркоманів на городі". Практика запроваджена в "добрі" часи совково-комуно-номенклатурної влади майже не змінилась. І тепер в районних адміністраціях, в офісах товариств з необмеженою безвідповідальністю і депутатському корпусі (починаючи з Верхньої зРади і закінчуючи нижніми) сидять ті, які колись нас вчили жити по-лєнінськи, тепер вчать по "понятіям", незалежно від "нових" партійно-демократичних кольорів. Різниця лише в тому, що десь їх більше, десь менше, але вплив їх на економічно-політичний "розклАд" в Україні відчувається однозначно. Що ж до нових квазідемократів, то вони всього-на-всього прийняли естафету від своїх попередників – "та сама панєнка, лише інша сукєнка". Наші депутати, які позастрибували в "прохідні" партії і партійки, не зчулись, як їх купили "за шмат гнилої ковбаси". Ті, хто не продались або не дали себе обдурити, на жаль, і на цей раз залишились в меншості і не можуть вплинути на те, щоб місцева (і міська, зокрема) політика була прозора - не більше і не менше – просто прозора. Де ті громадські слухання щодо найбільш важливих проблем міста ? Чи їх будуть проводити на потіху публіці, коли, так би мовити, потяг відійшов ? Про яку екологію тут можна думати, говорити і вимагати, коли в депутата немає ще однієї крамнички, чи чворачка, чи якогось "іностраного" драндулета, на якому в Європі давно заборонили їздити через невідповідність екологічним нормам !!! І від сесії й до сесії він лише й думає, як би то урвати собі земельки, та ще б поближче до цІвілізації, тобто, до центру міста, а потім побудувати ще один шедевр в стилі "стодолло-баракко", як колись "непростий" робітник ковбасного цеху до обідньої перерви думав, як вкрасти (тобто, як він казав, "взяти") "кільо" доброї ковбаски, а після перерви – як її винести. Начальник цеху чи директор комбінату (фабрики, заводу) про це не думали - вони виносили, а частіше вивозили (і не лише ковбаску), не дивлячись на годинник і, звичайно ж, "непідкупну" охорону. Бізнес по "понятіям" - розум, честь і совість нашої постсовкової епохи. Ось та "гримуча суміш" та ще й з комуністичним "прівєтом", на якій ми намагаємось в'їхати, а точніше, впхатись до Європи. Хто намагається робити бізнес по-чесному – не завжди витримує. Куди йдемо – знаємо, але чи чекають нас там таких з таким "прівєтом" ? Олександр Казьва, мешканець Чорткова Опубліковано на сайті: http://iplus.net.ua Пряме посилання: http://iplus.net.ua/index.php?name=news&op=view&id=162 |