Роки в лісі пролетіли, як  та мить одна.

Знову мера обирати настала пора.

Претендентів  на посаду зібралось багато.

Серед  них -  очам не вірю -

Сумнозвісний всім Бурмило в списку кандидатів.

А десь рочок перед  цим хитрий ведмедисько

Вже  прикинув подумки, що вибори близько.

Нагадать рішив всім в лісі, що живий Бурмило.

Виповз  хутко із барлоги, бо ж рано на мило.

З´ївши  добрий шматок сала та ковтнувши мед,

Наш Бурмило розробив ось такий проект:

Зібрав звірів коло себе  (їх попутав біс ?)

І назвав це товариство «Наш рідненький ліс».

В назві , либонь, ностальгія за тими часами,

Коли мером був Бурмило й довгими роками

Користав з бюджету лісу (мав апетит звіра),

До потреб малих звірят не мав цілком діла.

Тож зібравши однодумців (разом користали?),

Вирішив паплюжить владу, мовляв, мало дбали.

Стежки темні, катма світла, нема галяв в лісі,

І вода лиш по годинах...Цю владу до біса

Треба гнати із лісради. Ось такі слова

Знов почули  в лісі звірі. Це ж не дивина,

Бо в старенького Бурмила з пам´яттю біда.

Він, нещасний, геть забув, як при нім скверик загув.

В центрі лісу було диво - верба пишна. Там щасливо

Малі діти  в ігри грали, їх матусі спочивали

Тихо, мирно на лавках.

Те ж спіткало й дитсадок, що назвали  «Теремок».

Відчахнули саду шмат, бо місцевий  звір-магнат

Захотів там будуватись. А чому тут дивуватись?

Важливіше що Бурмилу? Наші діти чи те диво,

Що в конверті принесли. Це не  мер, а лиш подоба.

До грошей страшна жадоба ви, повірте, меж не мала,

А вже нюх  -  як у шакала, що поживу, знай, шукає.

Тож на горбі, всяк це знає, дві заправки  вкорінив.

Як же звірі не просили, і сварились, й сльози лили,

Та  Бурмило їх не слухав,  злісно лиш сопів і дмухав.

Про звірят, звісно, не думав, що у дуплах там живуть.

З них, либонь, не кожен знає, який букет недуг чигає

на всіх звірят отих:  цілком дорослих  і малих.

  Фатальна близькість АЗС здоров´я нищить. Цей процес

Не зупинить. А наш Бурмило живе в норі своїй  щасливо

Далеко від тих АЗС.

Очі позичивши в Сірка, Бурмило пхається у мери...

Чи ж дивина така манера себе усім рекламувать?

Вже ліс оббігав, либонь, тричі, в усіх  ятках знову брехав.

Хвалив себе звично без міри, а опісля  всіх цілував.

Краще не вірить поцілункам, вони якраз того гатунку,

Що зрадою від них відгонить. Хай небо ліс наш охоронить

І нас від хитрого Бурмила.

На жаль, ще в лісі є такі, що стануть знову на граблі.

А як пальне по голові, то скажуть потім:

- Ми не не знали, ми вірили,  ми не гадали...

Чого насправді, звірі любі, так не сидиться нашій згубі

На гарній пенсії на дачі?

Бо перед ним знов зиск маячить, є в лісі ласий шмат землі.

Колись військові там були, їх час прийшов, вони пішли..

Бурмило вирішив: це шанс, його не можна упускати,

З наскоку крісло мера взяти.Ну а що далі? Знає як

Клондайком цим розпорядитись - це в спеку мов води напитись,

Солодше меду чи малини. Такої славної часини

Вже більш не буде. А тому ведмідь по лісу топче ноги,

Біжить до кожної небоги і обіцяє, обіцяє, бо сорому зовсім немає.

***

А я скажу вам, любі друзі, маємо мерів по заслузі.

Якого мера обираєм, то й маєм те, що маєм.

Зіновія Грабовецька, м.Чортків