21.05.2010 - Ми щасливі, що не народилися тоді

16 травня - у третю неділю цього місяця відповідно до Указу Президента України, тепер уже екс-президента В.Ющенка, ми відзначаємо День пам`яті жертв політичних репресій.

Цього дня у Чорткові до музею жертв політичних репресій, що знаходиться у будівлі резиденції Бучацької єпархії, прийшли небайдужі мешканці району, а також представники місцевої влади - заступник голови Чортківської райдержадміністрації з гуманітарних питань І.Стечишин, начальник відділу культури і туризму РДА Г.Чайківська та головний спеціаліст відділу М.Мельник, щоб віддати шану і данину світлої пам`яті тим, що томилися у підвалах цієї будівлі, як в`язні більшовицької системи, та тих, хто віддав своє життя, свободу за вільну Україну.

Спочатку відбулася зустріч усіх у музейній кімнаті.  Ініціатор створення цього музею, доглядач та екскурсовод, живий свідок тих подій, колишній політв`язень, а нині мешканка БСМ «Карітас» пані Марія Штепа провела екскурсію для тих, хто у цьому музеї вперше. Відтак усі разом спустилися у підвали, де були камери-катівні, у застінках яких доводилося сидіти і п.Марії Штепі.

Синкл у справах мирян Бучацької єпархії, отець-декан УГКЦ міста Чорткова Володимир Заболотний (син колишніх політв`язнів, нині покійних Марії і Володимира Заболотних) разом із студентами дяківської академії відправив панахиду за душі погиблих у національно-визвольній борні і безневинних жертв більшовицької системи.

Опісля панахиди слова-спогади про ті нелегкі часи звучали хвилююче з вуст очевидців Марії Штепи, Захара Свистуна. У часі пам`ятного заходу усі присутні переглянули сценку трагічної долі сім`ї Медведів за сценарієм Ярослава Свистуна. Режисер постановки - Яків Лозюк.

Сценка побудована на спогадах братової Ксенії Медвідь - Марії-Софії Лазечко та архівних матеріалів. Я.Свистун переповів про події відтворені у сценці, які мали місце третього березня 1949-го року, коли загони НКВД оточили криївку, у якій переховувалися Володимир Медвідь, його дружина Ксенія (обоє члени ОУН) та їхня 21-річна донька, зв`язкова, Надія.

Молодша неповнолітня донька Янка переховувалася у Копичинцях. Дівчинку хтось видав і її схопили на базарі. Довго допитували. Дівчинка не здавалася. Лише обманом змусили Янку привести загони до криївки і просити рідних здатися, адже їм поклялися врятувати життя. Сім`я вирішує загинути та не здаватися. Янку ж було засуджено до 25 років неволі.

Родина Медведів походила із Кобиловолок, що на Теребовлянщині. У 1948 році на це село напали гарнізони з Буданова. На подвір`ї Медведів знайшли два повстанці, які, рятуючись, кинули гранату і під димовою завісою знайшли привід для втечі, відповідно і сім`я Медведів змушена була переховуватися...

Сценку проникливо відтворили учасники підготовчої групи театру «Нічлава» Вищого професійного училища Мар`яна Гапен, Христина Богдан та Андрій Граф.

Як зазначив організатор цього заходу Заслужений працівник культури України Петро Голінатий, у стінах резиденції Бучацької єпархії два місяці тому відбулося засідання оргкомітету, на якому було обрано членів правління музею. Головою правління обрано священнослужителя, який доклав неоспоримих зусиль, аби музей мав упорядковану кімнату, Апостольського адміністратора Бучацької єпархії УГКЦ отця Дмитра Григорака ЧСВВ. До правління увійшли і пани Ярослав Свистун, котрий відповідає за адміністративну гілку справ та Петро Голінатий. Останній відповідає за просвітницькі, культурно-масові заходи.

Велику справу на стезі пропаганди здійснює директор Марилівського спиртозаводу Ігор Ольшаковський, котрий надає автотранспорт для перевезення учнів сільських шкіл до музею та матеріальну допомогу на справу відтворення камери у підвалі будівлі, де перебували в`язні. За невеликий період існування музею, його відвідали близько 700 відвідувачів, яким проводить екскурсії пані Марія Штепа.

Музей не міг би бути повноцінним, якби не матеріальна допомога головного лісничого Чортківського лісгоспзагу (матеріал для відтворення повстанської криївки) М.Онишко та добродіїв Г.Опацького, М.Горбаля.

Працю рук своїх доклали член братства ОУН-УПА Я.Добрий і благодійник В.Гречківський.

Хоч уже здійснено багато робіт, є що побачити, відтворити в уяві ті часи і умови, в яких утримувалися патріоти, однак музей ще у стані становлення. Але дух того часу домінує і болем відкликається у серцях.

По закінченні недільного пам`ятного заходу, до мене підійшла поважного віку жінка і з болем в очах сказала: «Ви навіть не знаєте, які ви щасливі, що не народилися у ті часи...». Так, наше щастя, що ми цього не знаємо, тому маємо шанувати тих, хто поліг у тій жертовній борні за волю.