Вікторія Вінніцька по істині талановита і багатогранна особистість. Вона пише філософські поетичні і прозові твори, малює, грає на різних музичних інструментах, багато читає. І встигає усе це поєднувати із робото вихователя у дитсадку. На свій молодий вік вона дуже начитана і освічена людина. Із нею надзвичайно цікаво вести бесіду. 

- Звідки ви родом?

- Родом я із села Йосипiвка Чемеровецького району Хмельницької області. Звідти мої батьки. А я прожила там усього два роки від народження. Згодом ми із сім`єю переїхали жити у Чортків, оскільки мій батько на той час був військовим. І все своє свідоме життя я прожила тут, у Чорткові. 

- Де ви навчалися?

- Спочатку я навчалася у школі № 6. У мене залишилися досить приємні спогади про ту школу. Коли я навчалася, то там працювали дуже хороші вчителі, які давали учням ґрунтовні знання. Після закінчення школи поступила у Чортківське педагогічне училище на спеціальність „Початкове навчання і організатор", у якому провчилася чотири роки. Далі я продовжила своє навчання у Вінницькому педагогічному університеті на заочному факультеті „Філології та журналістики" по спеціальності „Українська мова і література". Тоді Міністерство освіти проводило такий експеримент у тому університеті, ввело скорочену навчальну програму навчання - три роки. І я якраз потрапила під той експеримент. Але потім цей експеримент припинили і залишили навчатися лише одну групу, у якій вчилася я.

- Як давно ви працюєте у дитсадочку?

- Скоро уже буде три роки, відколи я працюю у дитсадочку. Я веду старшу групу дітей, яким 5-6 років. У нашому дитсадку часто відбуваються різноманітні дитячі ранки, відкриті заняття, метод об`єднання. Ми намагаємося різними методами розвивати дитячу творчість.

- Чи є у сучасних дітей ініціатива щось робити?

- Так, є. Ось, наприклад, якщо взяти урок малювання, ми малюємо глечик і розмальовуємо його певним розписом, чи то Петриківським, чи Косівським, чи ще якимось. Буває так, що хтось не хоче малювати, то ми даємо дитині можливість намалювати те, що вона хоче. Ми часто робимо виставки дитячих робіт, показуємо їх батькам. Так само на ліпленні. У нас є один хлопчик, який дуже любить ліпити футболістів, ворота і м`яч. Не можна заставляти дитину робити все по темі, бо тоді її творчість не буде розвиватися.

- Чи проявляєте ви свою творчість у дитсадку?

- У дитсадку ми із дітьми часто малюємо. У мене є гурток малювання. Там я стараюся навчити дітей різних технік малювання. Художню школу я не закінчувала, лише ходила на гурток з малювання у школі. Мистецтво мені дуже близьке і цікаве. Тому коли я навчалася у педучилищі, то писала курсову з образотворчого мистецтва. Тоді мій вчитель казав мені, що художника з мене, мабуть, не вийде, а от мистецтвознавець був би хороший. Та й я не прагну реалізувати себе як художник. Для себе малюю лише тоді, коли душа того бажає. Коли до мене приходить натхнення, я можу і вишивати хрестиком, і в`язати, і плести вироби з бісеру. Усе це я люблю і вмію, але часто на такі речі у мене не вистачає часу.

- Коли ви написали свої перші вірші?

- Перші вірші я почала писати, коли навчалася у школі, десь у 6-7 класі. Можливо, це батькові гени прокинулися, адже він у мене також пише вірші. Першу критику на свою творчість я завжди чую саме від нього. Він може взяти будь-який вірш, вибрати одну строфу і сказати, що все інше було написано раніше, іншим автором, можливо, в іншій інтерпретації, назве вірш і автора. У мене також таке було, колись я взяла книгу нашого сучасного чортківського письменника, читаю, і пригадую, що схоже я вже читала у іншому вірші не дуже відомого письменника, якого не вивчають у школі, але якого дуже любить мій дядько. Зараз у мене уже є три списані зошити з моїми віршами. Той, у якому є мої найперші вірші я нікому показувати не хочу, адже вважаю їх недосконалими, це були мої перші спроби.

- Що вас надихає на написання віршів?

- Як сказав один художник, з яким я спілкувалася, коли писала курсову роботу в педучилищі з образотворчого мистецтва: „Я не знаю, що мене надихає, воно приходить само". Інколи я описую події із мого життя, чи життя моїх знайомих. Частіше у творах присутній ліричний герой. Інколи я описую щось прочитане, побачене або пережите мною, щось, що хочеться викласти на папір, чим хочеться поділитися з іншими. Як сказав мій колишній вчитель літератури Юрій Сегеда: „Можна просто написати вірш, поримувати кожен зможе, це буде просто набір слів під риму, а щоб написати справжній вірш, його треба пережити і відчути".

- А яким чином ви доносите свою творчість до людей?

- Мої вірші друкували в нашій районній газеті „Голос народу", коли я була у літературному гуртку у педучилищі. Хотілося би надрукувати книжку із своїми творами але на це, зрозуміло, потрібні великі кошти.

- Яка тематика переважає у вашій поезії?

- Звичайно, присутня безсмертна тематика кохання, одвічні філософські питання життя і смерті. Мені дуже подобається історична тематика, зокрема я часто описую події із життя Жанни д`Арк, адже цей історичний персонаж мені дуже симпатизує. Щодо стилів, то я пробую писати у різних стилях, щось виходить краще, щось гірше.

- Що саме вам подобається у Жанні д`Арк?

- Перш за все це мужність, яка у сучасному світі досить часто відсутня у чоловіків, а у жінок, ще частіше. Не у всіх, звісно, але є таке. Також те, що вона жінка, яка взялася за чоловічу справу. У сучасному світі немає таких сильних жінок, як Жанна д`Арк.

- Чи є інші історичні персонажі, які вам симпатизують?

- Так, мені дуже симпатизує такий історичний персонаж як Наполеон. Про нього і його життя я також багато писала у своїй поезії. Мені подобається його психологія. Він був досить розумно людиною, адже у 25 років стати генералом не кожен зможе. Ми знаємо Наполеона як воєначальника, який захопив майже весь світ, який вбив безліч людей. Але ніхто не говорить про те, чи любив колись Наполеон. У нього була приязнь до Жозефіни, але це було не кохання. Навіть після розлучення з нею, він навідував її досить часто до самої її смерті. Єдине почуття любові у нього було лише до свого сина. І два рази у своєму житті він заплакав. Перший раз це трапилося на полі битви, коли загинув його солдат якого він навіть не знав, але який колись врятував Наполеонові життя. А другий раз - коли його солдат загинув на його очах. Мені цікаво, чому такий сильний чоловік, який вбивав, не рахуючи число жертв, прагнув захопити увесь світ, пустив сльозу за простим солдатом.

- А прозу ви не пробували писати?

- Було у моєму житті таке, що я пробувала написати твір, але так його і не дописала. Це мав бути детектив на історичну тематику. Мене дуже цікавить Єгипетська культура. У мене колись була мрія поїхати в Єгипет і працювати там археологом. Я хотіла віднайти щось таке дуже цінне для розвитку історії, яке б повернуло її у нове русло, таке, що закрило хоча б декілька „білих плям" в історії. Але я ніколи би не хотіла працювати на економіку чужої держави.

- На яких музичних інструментах ви граєте?

- Я умію грати на фортепіано, баяні, сопілці. Зараз вчуся грати на гітарі. Коли я вчилася у педучилищі, у нас був обов`язковий предмет „Гра на музичному інструменті". Там я навчилася грати на баяні та на сопілці. Грі на фортепіано я навчилася самостійно: брала книжку і пробувала грати. Найбільше мені подобається грати на фортепіано.

- На якому ще музичному інструменті ви хотіли б навчитися грати?

- Колись в дитинстві я хотіла навчитися грати на скрипці, але батьки мене не віддали у музичну школу, хоча я їх благала. Скрипка мені подобається тим, що це досить ніжний інструмент і не кожен може навчитися на ньому грати. Цей інструмент дуже точно передає почуття людини, зокрема, біль, сум і страждання. Веселі мелодії на скрипці виконують не так часто, адже за душу вони так не беруть.

- Яка музика вам подобається?

- Я не слухаю поп-музики, але з повагою ставлюся до таких метрів як Алла Пугачова, Валерій Леонтьєв, Софія Ротару, Володимир Івасюк, адже вони талановиті, добилися успіху в житті, зробили вагомий внесок у розвиток культури та музики. А найважливіше те, що у них змістовні і цікаві тексти, а не такі, які зараз заполонили сучасний світ поп-музики, у яких три слова і два акорди. Зараз серед молодих вже немає таких виконавців. Це все почалося з виходу на сцену такої групи, як „Ласковий май". Раніше, у радянському союзі, такого не було. Артист із відповідальністю ставився до своєї роботи і будь-кого до сцени не допускали. А потім почалася пропаганда примітивних текстів і музики. Особисто мені подобається готична музика із філософськими текстами. Зокрема я люблю слухати групу „H.I.M.", „Mandragora Scream", Merlin  Menson та інші, із українських подобається тернопільська група „Холодне Сонце".

- Ким ви мріяли стати у дитинстві?

- Коли я була дитиною, у мене було багато мрій. Одна з них все-таки здійснилася - це мрія бути вчителем української мови і літератури. Також я мріяла бути музикантом, грати на скрипці або на фортепіано на великій сцені. На фортепіано я все ж таки навчилася грати. Ще, пригадую, хотіла стати лікарем, а саме хірургом. Мені хотілося рятувати життя людей. Але я не обрала цю професію по тій простій причині, що я б не змогла пережити смерть пацієнта на своєму операційному столі, я би завжди звинувачувала себе. Я дуже близько усе беру до серця.

- Що ви зараз читаєте?

- Читання книжок - це моє хобі, без якого я не можу жити. Зараз читаю твори Марини Цвєтаєвої і біографію Володимира Висоцького. Марина Цвєтаєва мені дуже подобається як поет. Можна сказати, навіть, що вона стала моєю улюбленою письменницею. Із усього мною прочитаного, мене найбільше вразила книга Етель Ліліан Войнич „Овод". То єдина книжка, над якою я сильно плакала. Цей роман я час від часу перечитую із задоволенням. Також мені подобається роман Михайла Булгакова „Майстер і Маргарита". Якщо говорити про моїх улюблених письменників серед українців, то можна назвати Наталю Кобринську - сподвижницю українського феміністичного руху і Ольгу Кобилянську.

- Які у вас плани на майбутнє?

-  Перш за все, я би дуже хотіла працювати в школі або у вищому навчальному закладі вчителем української мови і літератури. Доносити до студентів те, що сама знаю, вчити їх. Я би хотіла, щоби мої вірші читали люди, а не просто, щоб вони припадали пилом у столі. Але над цим треба ще багато працювати.

Що б ви хотіли побажати читачам?

- Бажаю всім іти до своєї мети, не зупинятися на половині пройденого шляху. Не варто покидати мрію, навіть тоді, коли здається, що її досягнення неможливе. Адже життя мінливе, і все у будь-який момент може змінитися у вигідну сторону. І я разом з вами буду це робити.