05.02.2010 - Націоналізм, молодь та ілюзії місцевих ідеологів

Минулого четверга в актовому залі Чортківського педагогічного училища відбувся захід під назвою "Українська молодь і націоналізм".  Перш за все, слід відзначити наполегливу і самовіддану працю викладача училища, справжнього педагога-патріота, голову товариства «Просвіта» педучилища Христини Яремчук, завдяки неймовірним зусиллям (і це, на моє переконання - не перебільшення) якої робиться все, щоб з училища вийшли не лише кваліфіковані спеціалісти, але й свідомі українці - громадяни своєї країни.  Це - не лише пафосні слова задля дешевої реклами - це, насправді, так.  Адже в час зневіри, розчарувань, споживацької філософії та багатьох спокус для несформованої свідомості молоді, інтереси якої ми знаємо, як показав захід, недостатньо, а часом, і нехтуємо ними, провести такий, так би мовити, некомерційний захід, не так вже й легко, як не легко й зацікавити ним студентську молодь.

Під час заходу, який планувався у вигляді "круглого столу", один із його учасників - представник старшого покоління - висловив дещо дивну, на мій погляд, думку про те, що старше покоління "повинно нав`язувати молодим ідеї націоналізму".  Але щось подібне ми вже не так давно чули, коли ходили під дріб піонерських барабанів, а згодом відповідали "Партія нам скажет "Надо!" - комсомол отвєтіт "Єсть!".  Студенти, свідомість яких ще лише формується, мають (як і теперішнє старше покоління у свій час) свої інтереси, захоплення, і це, як не дивно, відрізняється від інтересів старшого покоління, і з молодими, очевидно, треба рахуватись - інакше між нами ніколи не буде порозуміння, особливо, коли йдеться про таку тонку матерію, якою, зокрема, є ідея націоналізму.  А ідею цю треба доносити поступово і з терпінням, обов`язково враховуючи те, що світ вже далеко не той, що тридцять-сорок років тому.  Хоча, дехто чомусь забуває (або ж вдає чи просто не помічає), що світ таки за ті тридцять-сорок років змінився.  І, природно, змінилась і молодь.  І ті методи, що використовували батьки, не зовсім підходять (або й зовсім не підходять) для виховання сучасної молоді.  Часи допотопних репродукторів, друкарських машинок і триколісних роверів давно вже позаду.  Ми живемо в часи високих і гнучких технологій, Інтернету, мобільного зв`язку, та ще й інформаційної експансії з північно-східного "ближнього" та західного "дальнього" зарубіжжя, яка "лізе" вже навіть не лише зі шпальт газет (які читають все менше, не кажучи вже про художню літературу), а, що найприкріше, з екранів телевізорів.  Можна в цій експансії звинувачувати "клятих москалів", розбещений (хоч і далекий від нас) Голівуд, глобальне потепління, землетрус на Гаїті, автора статті...  На думку, багатьох "патріотів" у наших бідах завжди хтось винен.  Лише не ми самі.  Ми, українці, мали шанс у 1920-х побудувати свою власну державу.  Але ні націоналісти, ні соціалісти не змогли цього зробити.  Тоді нам заважали московські більшовики, білогвардійці, поляки, німці... Але ж жодна з європейських держав не отримала свою державність, як то кажуть, "надурняк."  Чи не занадто ми вже захопились отим хохляцьким мазохізмом?!  Протиставляючи "лицарських синів" "свинопасам" та "гречкосіям" у своїй праці "Дух наших історичних традицій", ідеолог інтегрального націоналізму Дмитро Донцов закликав : "Лийте заліза в серця молодого покоління і сталь в його душі!  Аби, коли прийде час на нові змагання народів, нація могла виступити на арену не з печаттю рабства, а з гордо піднесеним чолом угору".

Під час "круглого столу" студентська молодь педучилища дізналась (не виключено, що про деяких з них, вперше) про ідеологів і діячів українського націоналізму Євгена Коновальця, Юрія Липу, Дмитра Донцова, Степана Бандеру, Ярослава Стецька та Ярославу Стецько, почула чудову і пристрасну поезію "поетки вогненних меж" Олени Теліги, "імператора залізних строф" Євгена Маланюка та про молодих націоналістів Чортківської педагогічної школи, які з кінця 1940-х до початку 1950-х років діяли підпільно в умовах жорстоких репресій з боку совдепівської тоталітарної державної "машини" проти тих, хто висловлював протилежні до офіційної комуно-більшовицької ідеології думки, та ще й в цілковитій ізоляції, тобто, без зв`язку з центральним проводом підпілля, який, насправді, не мав жодної інформації про юних патріотів Чортківщини - майбутніх педагогів.  Після такого заходу можна сподіватись, що сучасні майбутні педагоги відрізнятимуть ОУН від ООН, Євгена Коновальця від ім`ярек Коновальського, а головне, матимуть чіткішу уяву про тих, хто робив все можливе, а найчастіше (особливо, в умовах підпілля на теренах окупованої України) неможливе, для поширення ідей націоналізму і незалежності, любові до свого рідного і поваги до чужого.

Слід також сказати і про те, наскільки ідеї націоналізму суголосні з настроями сучасної молоді.  Та й не лише молоді.  На жаль, можна констатувати те, що сучасні партії та політичні організації, які сповідують націоналістичні ідеї, не мали з часів проголошення незалежності нашої країни і не мають широкої підтримки.  І справа не в тому, що це лише суб`єктивна думка автора.  Але перший тур президентських виборів продемонстрував, що лише 1,43% (8-е місце за рейтингом) виборців України віддали свої голоси за кандидата, який сповідує націоналістичну ідею, в нашому 169-му територіальному виборчому окрузі - 4,21%, а в області - 4,89%, в районі ж він посів лише (для декого, можливо, це - "аж") 6-е місце.  А ми, нагадаю, живемо в Україні, яка не обмежується нашим містом чи Чортківським районом, і навіть не Тернопільською областю.  Чому так сталося?  Можна, звичайно ж, згадати "стару пісню" про те, що тих виборців, що голосували за "перші номери", купили олігархи, можна було б сказати ще відвертіше про те, що, бачте ж, народ вже (або ще) не той.  Але причини такої невдачі повинні були б пояснити (і в першу чергу, для самих себе) ті, хто ідею націоналізму пропонує суспільству, як один з варіантів розбудови держави.  Проте, ось уже більш, як вісімнадцять років, ідея не спрацьовує - адже жоден з президентів країни не був прихильником ідеї націоналізму (хоча й дехто з них "грався" в неї чи спекулював на ній, щоб відібрати голоси легковірних виборців, які схилялись до націоналістичних ідей).  Та й у Верховній Раді націоналісти ще не скоро будуть мати своїх представників, не кажучи вже про більшість, оскільки, як свідчить вибір українських виборців вже впродовж 18 років, не спромоглися запропонувати таку ідею, яка б повністю їх задовольнила та ще й спрацювала.  Адже для того, щоб реально впливати на українську політику, треба мати оту омріяну більшість, або ж, принаймні, коаліцію.  І не де-небудь, а саме у вищому законодавчому органі владі.  Отже, варто задуматись над тим, чому націоналістична ідея не "оволоділа масами".  Варто задуматись і над тим, що пересічному виборцю-громадянину потрібна не "гола" ідея, але й задоволення звичайних "мирських" потреб : відповідний і стабільний заробіток, освіта для дітей, медичне обслуговування, належні комунальні послуги, таке ж належне житло, чисте довкілля (земля, вода, повітря), незалежні і непідкупні суди, ...  А як бути зі свободою слова, яка має на увазі ПОВНУ свободу слова?  Наскільки готові націоналісти в разі приходу до влади толерувати ідеї (лібералізм, ліберальна демократія, соціалізм, соціал-демократія), які є частковим або й повним протиставленням їх ідеології?  Якщо націоналісти готові на вирішення цих та інших (а їх в нашій країні - аж "зашкалює") проблем, то потрібно також зробити так, щоб люди їм повірили.  Поки що ж, все не зовсім так, а то й зовсім не так.  Хтось, можливо, думає, що, якщо в Тернопільській обласній раді націоналісти отримали хоч і незначну, та все ж перевагу, то можна автоматично вважати, що ідея націоналізму "оволоділа масами", принаймні, в області.  Але ж результати першого туру цьогорічних президентських виборів (а їх можна прирівняти до соціологічного опитування), на жаль, засвідчили непопулярність цієї ідеї серед все ще "постсовдепівського" населення України.

Судячи із заяв деяких представників партій націоналістичного спрямування, Україна повинна будувати свою державність, покладаючись лише на власні сили, на зразок Північної Кореї, яка самоізолювалась від "буржуазного" світу, і за Конституцією 1972 року, керуючись ідеями "чучхе" (кор.- сам собі господар; самобутність), вирішує свої внутрішні проблеми, покладаючись лише на власні сили. Чого вартує така "незалежність", годі й казати.  Якщо ж українські націоналісти оберуть подібну "модель", то що ж тоді робити з демократичними цінностями, які не у всьому тотожні з націоналістичними?

Ідеї, як відомо, схожі на товар : якщо вам подобається якийсь журнал, ви його купуєте, щоб прочитати, якщо ж він вам не подобається, ви його не купуєте, тобто, ви не будете його читати, оскільки він вам нецікавий.  Якщо ж їх (ідеї) вам нав`язують (а як це робилось в есесесері, пам`ятає ще навіть покоління тридцятилітніх), то це дуже "пахне" тоталітарною ідеологією.

У свій час китайський реформатор Ден Сяопін казав : "Не має значення, якого кольору кішка, головне, щоб вона ловила мишей".  Мабуть, і націоналістам слід задуматись над тим, що для простих людей не має значення, якого "кольору" ідеологія влади (мова, звичайно ж, не йде про тоталітарні "коричневі" чи "червоні").  Для них важливо, щоб народні обранці працювали, як та китайська "кішка", для розбудови держави і покращення життя її народу.  А для цього треба позбуватись ілюзій містечкового патріотизму та побудови держави на ідеях "чистого" націоналізму і запропонувати (і головне, виконати) нові реальні патріотичні ідеї, які б сприйняла більшість виборців.  І молодь у першу чергу.

Але результати першого туру останніх президентських виборів (про що згадувалось вище) - та й не лише останніх, і не лише президентських - промовисто доводять, що не все гаразд з ідеями націоналізму та їх сучасними виразниками.  Європа, яка побудувала і продовжує будувати своє демократичне і "сите" суспільство, як відомо, сповідує переважно соціал-демократичні ідеї.  Отже, є над чим задуматись.  І не лише націоналістам.  Інакше з прекрасними патріотичними ідеями може статись те, про що писав у свій час " залізних імператор строф" Євген Маланюк про Павла Тичину : "Від кларнета твого пофарбована дудка зосталась ...".