22.01.2010 - «Генії! Безсмертні! На коліна cтаньте перед смертними людьми!»

******

Юність в інших завше загадкова.

А своя - проста була чи ні?

Це ж вона уперто й гарячково

Відкривала істини смішні.

Це ж вона, нестримна й криклива,

Повна вихвалянь і недовір,

В поєдинки рвалася сміливо,

Глуздові часом наперекір.

То чого ж стогнати кучеряво:

- Що за діти - хай боронить Бог! -

Юність має на тривоги право,

Що ж то і за юність без тривог!

Хай ми посинієм од натуги,

Поступ не зупиним все одно:

Нові покоління - не папуги,

Щоб товкти заучене давно!

Юність вчать - наука їй не шкодить,

Але рветься зойк у мене з уст:

Хай до неї й близько не підходить

Із своєю мудрістю Прокруст!

Покара

Не всі на світі радощі священні -

Є радощі, народжені з проклять,

Коли, метнувши громи навіжені,

Став Єву Бог із раю проганять.

Він їй сказав: „Ослушнице зухвала!

Мені твого не треба каяття -

Прирік тобі, щоб в муках сповивала,

Живила кров`ю заврашнє життя".

Адам ходив насуплений, мов хмара,

У розпачі кривила Єва рот,

Бо ще не знала ця наївна пара,

Що та жортсока помста і покара

Дорожча всіх утрачених щедрот!

******

Найогидніші очі порожні,

Найгрізніше мовчить гроза,

Найнікчемніші дурні вельможні,

Найпідліша брехлива сльоза.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста.

Найчистіша душа незрадлива,

Найскладніша людина проста.

Але правди в брехні не розмішуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо у світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

******

Не жартуй наді мно, будь ласка,

І, говорячи, не мовчи.

Нащо правді словесна маска?

Ти мовчанням мені кричи.

І без слів я усе розумію,

Що сказати маєш мені,

Та в мовчанні живе надія

Не почути жорстоке „ні"!

******

Через душі, мов через вокзали,

Гуркотять состави почуттів...

Може, сподіватися зухвало,

Вірити і ждати - поготів.

Та не вірить я не маю змоги,

Обіймає сумніви огонь,

І червоним ліхтарем тривоги

Зупиняю потяга твого.

І стою на березі чекання:

Що ти мені з гуркоту кричиш?

Станеш ти біля мого благання

Чи до інших станцій просвистиш?

Одурена

Він байдуже потис її руку

І не чув її милих докорів,

І так довго стогнали по бруку

Перестуки її підборів.

І стояв він, тупий, плечистий,

І байдужий, немов колода.

І здавалось - на ціле місто

Заридала вона на сходах.

******

Може так і треба неодмінно,

Як робить давно вже звикли ми:

Падати слухняно на коліна

Перед геніальними людьми.

Вихвалять, і славити, й кричати,

Роздувати тиміямів дим -

Геніїв між нами небагато,

То чому ж не поклонятись їм?

Але я зібрав би всіх титанів

І сказав би, знявши капелюх:

Я не буду вам співать пеани

І хвальбою лоскотати слух.

Ви усі розумні та відверті,

Тож скажіть по щирості мені:

Хто й за що вам дарував безсмертя,

Хто й за що продовжив ваші дні?

Говоріть, кричіть, щоб всі узнали,

Втямили нарешті до пуття:

Смертні вам безсмертя дарували,

Смертні вам продовжили життя!

Щоб надійно крила соколині

Вас у небі вічності несли,

Мудрості своєї по краплині

Смертні вам, як бджоли, віддали.

Вас, як прапор, підніма людина

В боротьбі за правду проти тьми.

Генії! Безсмертні! На коліна

Станьте перед смертними людьми!

******

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для  життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми! -

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

******

І знову сам воюю проти себе -

Два чорти скарапудились в мені.

Один волає: „Зупинись! Не треба!"

Штовхає інший „Не впиняйся, ні!"

І я іду, і падаю, і знову

Спішу вперед або плетусь назад.

Мені дарма, що брехні і обмови

Об мене торохтять,

Як об гостинець град.

Мені дарма, плюю на остороги,

Топчу улесливості мох.

Мої чорти беруть мене на роги,

І щоб мені не збитися з дороги,

То треба дослухатися обох.