Сьомого грудня ми відзначатимемо День місцевого самоврядування.Загалом, до цього дня ми ставимося так, на скільки  особисто знаємо тих, хто належить до цієї категорії нашого суспільства. Звичайно, як і всі люди, представники органів місцевого самоврядування є доволі різними, тож і ставлення до таких різне. Але є серед них люди, яких усі, окрім особливо упереджених , поважають і цінують. Наші співрозмовники - доволі різні між собою особистості, проте є в них одна єднаюча риса - це люди добросовісні, у міру скромні, я б сказала, одні з кращих представників органів місцевого самоврядування. Так їх оцінюють прості громадяни, і це те, що є найважливішим.

Мирослав Човник, сільський голова Шманьківців трьох скликань:

- Складно охарактеризувати, що вдалося зробити за цей період часу. Якось не випадає про себе самому говорити - що міг, те й робив. У більшості займався благоустроєм села. Вдалося організувати регулярний вивіз сміття, місцями латаємо дорогу, здійснюємо ремонт приміщень соціально-культурного призначення: фельшердсько-акушерський пункт, будинок культури, школа, приміщення сільської ради.

Раніше у нас був пункт, а тепер маємо поштове відділення, яке ми обладнали, хоч напочатку було нелегко. Тепер наші сільчани можуть сплатити за електроенергію, газ чи щось собі придбати з товарів першої необхідності. Люди задоволені. Окрім цього, маємо вуличне освітлення, яке освітлює у нічну пору більшу половину села. Освітлення обслуговують дві підстанції і є потреба ще в одній.

Народився я у сусідньому селі Шманьківчики, а сюди до Шманьковець пішов у зяті. Може й завоював певний авторитет у людей, що довірили мені відстоювати їхні проблеми та займатися господарськими справами, обрали сільським головою... За це я щиро вдячний своїм односельчанам. Намагаюся дослухатися до кожного. Прижився тут. Напевно, це така Божа воля, бо перед тим планував як і більшість людей, податися за кордон на заробітки. Можливо з одного боку було б і легше, адже на плечі лягли проблеми не тільки мої власні, а й села.

- Чи є у вас якесь улюблене заняття?

- Дуже люблю саджати дерева, квіти. І роблю це здебільшого сам. Не соромлюся, сам беру лопату і саджаю дерева для села. Вважаю, що зроблю краще, аніж хто інший.

- Що плануєте ще зробити для села?

- Планів багато, не знаю, чи вдасться їх усіх втілити до завершення цієї каденції. Але переконаний, що таки поставлю пам`ятний знак погиблим воякам УПА, уже й собі в уяві окреслив, яких там квітів насаджу, як оздоблю цю місцину, щоб людям було приємно сюди прийти. Бо вшанування пам`яті - це те, що виховує нашу молодь. Усе в житті від Бога і навіть цей хлопчик, що прийшов сюди зі мною, Олесь Рогатинський, даний мені Всевишнім на виховання, також.

- Скільки Олесеві років, як сталося, що він живе у вас вдома?

- Буквально вчора Олесеві виповнилося 9 років. Він живе зі мною і моєю 82-річною мамою уже п`ять років. Сталося так, що бабуся хлопчика попросила мене стати його хрещеним батьком. Мати хлопчика рано померла, у 32-річному віці, коли хлопчині було два рочки. То я спочатку навідував малюка. А потім, так як у них не були облаштовані побутові умови, забрав хлопчика до себе. Тепер у них уже все з цим добре, але бабуся Олеся хворіє і він уже звик до мене, а я до нього. Олесь називає мене татом, хоч я кажу йому, що я хрещений тато, а мою 82-річну маму називає мамою.

Знаєте, мені часом дорікають, що я постійно з ним ходжу, але напевно Господь так покерував, що ми справді вже не можемо один без одного. Він дає сенс моєму життю, я про нього дбаю, перу його одяг, щоб він був чистим та доглянутим. Навчаю його віршів, читаємо оповідання, казки. Я відкрив йому рахунок у банку, щоб до свого повноліття Олесь мав власний „капітал". Звісно, він тепер трохи старший і більше коштів йде на одяг, та й росте швидко. Але все одно частину коштів відкладаємо.

Олесь часто дивиться на фотографію своєї покійної мами. Я не хочу, щоб він забував про неї. Це його християнський обов`язок пам`ятати і нести квіти на могилу. Але дитина є дитиною. Йому хочетья уваги, ласки. Одного разу, прийшовши зі школи, сів, задумався і каже: „Знаєш, тату, все у мене є, добре мені, але так би хотів ще молодої мами..." (сміється).

До нашої розмови час від часу долучається Олесь, веде себе по-дитячому розкуто. А наостанок читає вірш про червону калину...

Олег Боровий, депутат трьох скликань Чортківської міської ради, голова постійної депутатської комісії з екологічних питань:

- Олеже Олексійовичу, з якою метою ви йшли в депутати?

- У депутати я йшов від екологічної громадської організації „Зелений Світ". А ідеологія цієї організації така, щоб на кожному щаблі рад були представники екологічних організацій, які могли б відстоювати екологічні інтереси громади, відповідно статті 50 Конституцій України, у якій йдеться, що кожна людина має право на здорове довкілля.

- Чи були труднощі?

- Знаєте, у нас коли розібратися, то ніхто на екологію не звертає уваги, бо екологічні питання не дають якихось відчутних результатів і комусь конкретно грошей ці питання також не приносять.

Але немає екології для президента і немає екології для бомжа. Є загальна екологія для всіх. Ніхто не врятується, коли щось трапиться.

- Знаю, ви були дуже активним у боротьбі проти заправних у житловій зоні міста.

- Так. Але що тоді ми могли зробити як громадська організація? Окрім того, щоми завжди були в меншості у міській раді. Найбільшою заслугою нашої організації вважаю те, що ми виховували людей не мовчати, аби вони могли протестувати проти свавілля, а не бути байдужими.

І коли б я свої погляди міг би передати хоч декільком особам, то був би дуже радий тим, що ці люди стали більш сміливішими і менше почувають себе рабами.

Щодо протесту проти заправних, нам вдалося зібрати 2 тисячі підписів. Вдалося вивести людей. Але все впирається у пасивність наших громадян. І тоді гроші роблять усе.

- Ви є незручним депутатом міської ради, часто хтось намагається вам щось принизливе сказати, а ви досить спокійно і з гумором на це все реагуєте. Звіки така сила духу?

- (Сміється) Я пробую бути вищим од таких, не розмінюватися на дрібниці, бо це все „суєта суєт". Якось ми з одним священиком говорили про помсту. Він сказав, що помста - це камінь, кинутий догори, і невідомо на кого він упаде. І я з цим цілком згідний.

- Ви тривалий час вели „переписку" із різними інстанціями щодо використання державних коштів на недержавний тоді водозабір Білокамінна.

- Спочатку було проведено обстеження водоканалів по вул.Шевченка і прийнято рішення просити кошти на ремонт водогонів. Кошти були виділені державою, але усі вони, 612 тисяч, за попередньої каденції міської влади пішли на водозабір Білокамінна, який майже до недавна належав ВАТ"Агромаш". Фактично за ці кошти у місті Чорткові нічого не робилося, ми й досі не можемо знайти кінців, що робилося на цю, за тодішніми мірками досить солідну суму, у тому ж водозаборі Білокамінна. Так ось, попри те, створюється приватна структура, яка  збирає з населення гроші за воду, що живиться з Білокамінної. Збираються гроші і за зворотні води, але за це нашому водоканалу не заплатили. Був суд. Присуджено цій структурі відшкодувати 32 тисячі, але структура розпалася, і з кінцями...

- Чи розчарувалися ви у своїй депутатській роботі?

- Інколи втомлюєшся від порожніх душ, порожньої писанини та інших „вибриків" наших мудрагелів при посадах. А потім стаєш і думаєш собі дуже-дуже банально: як не я , то хто?!

Петро Гарбуз депутат міської ради двох скликань, голова постійної депутатської комісії з гуманітарних питань:

- Чому я вирішив обиратися у депутати міської ради? Знаєте, у нас, де я проживаю, був дуже необлаштований округ (це у районі дитячого дошкільного закладу № 9). Не було під`їздної дороги, пішохідних доріжок у переході між будинками, навантаження автотранспортом створювала загазованість...

Перший раз я йшов по мажоритарному округу. Сказав людям, що я хочу зробити, склав програму, з якою ознайомив своїх виборців.

За час депутатської каденції прагнув, перш за все, допомагати громадянам із незахищених категорій. Це виражалося у складанні актів обстеження матеріально-побутових умов, встановленні факту непроживання, щоб звільнити від сплати за окремі комунальні послуги. На перший погляд, це, можливо, невелика допомога, але, коли я торкнувся ближче проблем інвалідів, дітей-сиріт, багатодітних, то для таких категорій допомога суттєва.

Окрім цього, я пообіцяв людям зробити під`їздну дорогу, і мені це вдалося ще за першої каденції.

Силами наших мешканців, особливо приватних підприємців, з магазинів"Екслюзив" та „Срілець", ми зробили пішохідні доріжки, бо раніше у дощову погоду, бувало, між будинками й не пройти.

За ініціативи мешканців довколишніх будинків та голови кооперативу будинку по вул.Кн.В.Великого, 2Б пана Барана, ми зібрали кошти, створили комітет і пробурили свердловину та створили альтернативне джерело водозабезпечення (сюди входять накриття та доріжки).

Минулоріч з великою натугою вдалося провести ямковий ремонт прибудинкової території. І вже цьогоріч, також з немалими зусиллями, проводимо ремонт дороги біля дошкільного закладу № 9, де тривалий час була велика баюра.

Маємо проблеми із водовідведенням, через те, що мережі зношені, а до них приєднуються все нові і нові забудови. Хочу подякувати заступнику міського голови з  житлово-комунальних питань В.Кіндяку, начальнику водоканалу І.Пандраку, які з розумінням ставляться до цієї проблеми і йдуть назустріч.

Найбільше мені болить стан прибудинкових територій, дитячих, спортивних майданчиків. Я розумію, що у нашої міської ради немає коштів, і добре, що це десь і зрозуміли наші мешканці. Молоді сім`ї об`єдналися та своїми зусиллями за власні кошти провели ремонт дитячих майданчиків, не чекаючи допомоги від міської ради.

Проблемним у нас в окрузі залишається спортивний майданчик, побудований ще у 80-ті роки. Але, на жаль, усе знову ж таки впирається в кошти. Може пригадуєте, за радянських часів при жеках були спортивні інструктори, які відали цими майданчиками і проводили різні спортивні ігри? Тепер нам цього дуже не вистачає, бо проблема зайнятості підлітків дає про себе знати. Власне тому на останній сесії міської ради я не підтримав затвердження Генплану міста у такому варіанті, як нам запропонували, бо, на мій погляд, там не вказано конкретно, де мають бути ці дитячі  і спортивні майданчики, де повинні бути зелені зони, що буде із колишнім військовим спортивним стадіоном тощо.

Я є головою постійної депутатської комісії з гуманітарних питань. Тому мені дуже болять  проблеми виховного та мистецького спрямування. Виховуючи молоде покоління і вшановуючи пам`ять наших героїв, за моєї ініціативи було проведено низку урочистих заходів до вшанування знакових дат: 90-річчя ЗУНР і Чортківської офензиви, встановлення меморіальної дошки Є.Петрушевичу, 195-річчя від дня народження Т.Шевченка.

Хочу, щоб більше цінувалися у нас місцеві таланти, щоб міська рада могла їх усіляко підтримувати. За час минулої каденції нам вдалося видати книги наших місцевих поетів Р.Пахолка, М.Кота, композитора І.Уруського. Хочеться, щоб і цього скликання ще вдалося залишити свій добрий слід на цій царині.