27.11.2009 - За дверима монастиря: майбутнім черницям дають 8 років на роздуми

У монастирі, що в Чорткові, монахині доглядають літніх сестер і готують до першого причастя дітей. Живуть сестри майже у центрі міста - поряд із гімназією «Рідна школа» ім.М.Шашкевича та слідчим ізолятором. Кожна склала обітниці послуху, чистоти та убожества. День у монастирі розпочинається о шостій годині ранку і завершується о десятій вечора.

Монастир тут був і за совітів

Сестра Єремія зустрічає нас у чорному вбранні із грубої тканини та з наміткою. Запрошує до одноповерхового будинку. До тісного коридору вбігає кицька. У кімнаті скромно - старий сервант, стіл і грубка. Сестра згадує, як один багатій сказав, що в них бідося.

- Монастир тут був за совітів, - розповідає монахиня. - Щоправда, сестри займали лише частину будинку, решту - родина офіцера і ще дві сім`ї. Тут жила настоятелька Климента із декількома сестрами, які працювали в міській лікарні.

Сусіди не видавали їх, хоч і добре знали, що вони монахині. Навіть сестру Клименту так і називали настоятелькою. Коли вона померла, то хоронили із священиком. Із тих часів зберігся величезний образ, де зображений фрагмент із сцени тайної вечері.

- Мій брат його відмалював, і ми віддали копію до церкви, яку восени відкрили у слідчому ізоляторі, - киває на стіну сестра Єремія. - Образ ще до війни монахиням подарувала художниця з Чорткова - Синенька. Її чоловік був лікарем, а їхнім прізвищем навіть назвали вулицю в місті.

Тим часом до кімнати входить отець Володимир Заболотний. Сестра запрошує за стіл, накритий білою скатертиною. Розливає в горнятка какао, кладе на стіл сирник і пісочне печиво. Усі промовляють "Отче наш" і священик благословляє їжу.

- Збоку виглядає, що в монастирі має бути все гладенько, але так немає, - каже сестра Єремія. - Здається, от мене ніхто не буде зачіпати, молитимусь - і вже свята. Насправді, це не так. Потрібно боятися, якщо в житті все йде гладко. Ми щодня маємо поборювати свої бажання і спокуси. Адже так Бог випробовує нашу віру.

Перший рік у монастирі - найважчий

Найважче в монастирі - проживання у спільноті. Однак потрібно пам`ятати, що терпінням Бог людину освячує, вважає черниця.

- Якщо тебе в комусь зачіпає і дратує якась риса характеру, то це твоя проблема, - запевняє сестра Єремія. - Потрібно шукати цю ваду в собі, адже насправді нас дратує наше відображення в інших.

Інтерес до чернечого життя в сучасної молоді зникає, хоч це й не може бути масово. Якщо з 10 тисяч людей одна піде в монастир, то це вже дуже добре, пояснює сестра Єремія.

- Коли церква почала виходити з підпілля, то в монастир йшли навіть школярки, - розповідає черниця. - Однак із часом більша половина повернулись до світського життя. Або їхнє покликання було не повністю сформоване, або вони піддалися ейфорії. Кожен шукає Бога, однак одні це роблять серед світу, інші - в монастирі.

Навіть собі не можу пояснити, чому стала черницею, каже сестра.

- Тому кожній дівчині перед цим дають час на роздуми. У монастир приймають лише незаміжніх дівчат від 17 років, пояснює сестра Єремія. - Перший рік життя у монастирі називається кандидатур, - каже черниця. - Дівчина ходить у світському одязі, але живе з сестрами. За цей час можна побачити, чи вона здорова фізично і психічно. Якщо дівчина виявляє бажання залишитись у монастирі, то для цього пише заяву. Їй видають одяг і вона залишається ще на два роки.

Перший рік - найважчий, бо тоді різко обмежується спілкування з родиною. Водночас священики і сестри проводять вишкіл для дівчат, - каже сестра.

- Аж після того дівчина за бажанням складає обітницю на Євангелії і лише на один рік, - продовжує черниця. - Бувають випадки, коли дівчатам не дозволяють цього зробити, якщо розуміють, що вони не витримають. І так упродовж п`яти років. Можуть продовжити ще на один-два роки. Із року в рік сестри пишуть заяви і складають обітниці. Якщо ж вони зрозуміли, що помилялись, то пишуть заяву про бажання вийти з монастиря.

- Гріха тут ніякого немає, навіть якщо сестра не витримує до кінця року, - каже сестра Єремія. - Потрібно лише написати заяву. Церква переживає за цих людей, тому не можна, щоб вони грішили з обітницями.

За вісім-дев`ять років сестра має можливість зрозуміти чи має вона покликання бути черницею.

- Якщо минає визначений термін, то сестра складає вічний обіт, аж до смерті, - продовжує сестра.

"Кар`єрний ріст спонукає до думки, що я того заслужив..."

Спеціальні навчання - реколекції - проводять для черниць раз на рік. Навчання триває тиждень, за цей час потрібно зберігати мовчання, каже сестра Єремія.

- Маємо право говорити тільки на тему своїх внутрішніх переживань, - розповідає монахиня. - За цей час ми встигаємо подивитись на себе по-іншому.

Треба пройти етап від "старої" людини - до "нової". Виконувати обов`язки у монастирі потрібно ті ж, що й у сім`ї.

- Але якщо у світському житті постійно все змінюється, то в монастирі - усе монотонне, каже отець Володимир Заболотний. - У монастирі люди змінюються лише внутрішньо, ну, і звісно ж, старіють. Можливо, через це також виходять з обітів, навіть вічних. Однак чому так люди чинять, направду сказати важко. У такому випадку сестра спершу бере на рік-два, так звану, академвідпустку, а потім уже виходить.

Приводом до того, щоб піти з монастиря може стати будь-яка дрібничка, додає сестра Єремія.

- Якщо добре подумати, то ми маємо бути вдячні людям, які ставлять нам палиці в колеса, - міркує сестра. - Для спасіння потрібні ті, хто нас осуджує, засуджує і розпинає. Адже тоді Бог дає нам силу боротися з ними. Звісно, якщо ми цього захочемо.

Блудити будемо до кінця свого життя, тому не треба впадати у відчай, а лише звертатись до Бога за допомогою, - радить сестра.

- Кожен хоче до себе відповідальності та справедливості, - провадить мову священик. - Від людей, які є поряд, їх можна не отримати. А підлеглі хочуть зачаровуватись, тягнутись до керівника. Виникають проблеми тоді, коли керівник не відповідає нашим очікуванням. Зазвичай кар`єрний ріст спонукає до думки, що я того заслужив і моя думка краща.